Хаос на ім'я Жолдак.

 
Хаос на ім'я Жолдак
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

13.06.2010

Рецензія на книжку:
Жолдак Богдан. Топінамбур, сину : Extra drive stories

Ця книжка не має ні початку, ні кінця. Відтак її можна починати читати як завгодно: спереду, ззаду, діагонально або ж квадратно-гніздовим способом. Не знаю, чи в зазначений спосіб садять топінамбур, оповідання про котрий до збірки не ввійшло, залишивши по собі лише назву (що, до слова, стало вже традицією в книжках Жолдака), проте читати «топінамбур-сторі» можна й Так. Попри все те, упорядник усе-таки зробила спробу структурувати цю книжку за принципом часових проміжків...
Колись мені писалося про Жолдака легко. Може, тому, що так само легко писалося й йому. За тією неймовірною легкістю, втім, угадувався трагізм, що дозволяло препарувати Жолдакові оповідання аж до самісіньких глибин його дитинної душі. Витворивши Власний стиль, який не надається до класифікації, Жолдак сьогоднішній пише не так, як учорашній. Його колишня грайливість поступилася місцем тяжкому смурові. На позір перед нами фірмовий Богданів суржик, який багато хто любить і так само багато хто нена-видить. Але цей теперішній суржик уже не такий сміш-ний, як учора. За ним нині стоїть щось більше, аніж доброзичлива посмішка автора, котрий у такий спосіб маскує шалене співчуття до своїх персонажів. Сьогодні це співчуття вже не приховується, й суржик вражає

пекучою ненавистю до клятого життя, що примушує людину втрачати Божу подобу.
Читаючи Жолдакові оповідання, спочатку дивуєшся буйній уяві автора. Проте сам Жолдак цілком серйозно й переконливо твердить, що жодного сюжету не вигадав, що все це взято з життя. Джерело натхнення Жолдака — переважно розповіді приятелів і просто випадкових знайомих. Коли ці оповідання читаєш уважно, виникає ефект «дежа-вю»: це вже десь чув. Але звинувачувати Жолдака в плагіаті чомусь не хочеться. Можливо, тому, що вся світова література — за великим рахунком суцільний плагіат, і всі сюжети давно вигадані, коли й не привнесені. Відтак — блукають світом вільно й неприкаяно, подеколи потрапляючи до тенет котрогось із «деміургів».
Упорядники альманаху «Плерома» (1999 рік) запроторили до свого «персонального» проекту й Жолдака яко типового представника українського постмодернізму. Найдивовижніше, що з-поміж усіх, кого п.п. Єш-кілєв та Андрухович зарахували до задекларованого в альманасі методу, лише Жолдак відповідав нехай розмитим, але все-таки критеріям постмодернізму. Принаймні, зовні всі його витвори справляють враження гри. На відміну від професійних постмодерністів, із романів котрих неприховано стирчить наперед задана схема, у Жолдака будь-яка схема відсутня, відтак він опирається аналізі, будучи засадничо розхристаним та еклектичним. Власне, еклектика, колаж і «прочая» ознаки постмодерністського письма нині модні. Щоправда, лише серед українських письменників. Але річ у тім, що Жолдак використовує їх стихійно, без жодного «так задумано». Просто Богдан знає, що Джойсів Улісс направду прожив отой один день у Дубліні саме так, як описав його основоположник ірландського модернізму. Так, один-однісінький день звичайної людини складається з безлічі скалок і уламків, відтак утиснути його

в логічну схему не випадає. Богданові оповідання в підсумку й дають єдиний день, а, може, й будь-який інший часовий відтинок. Позаяк час — категорія вигадана, то можна вигадати й роман, який би складався з Жолдакових оповідань. У цьому сенсі книжки Жолдака цілком надаються до порівняння з романами Євгена Пашковського. Жолдак, щоправда, все-таки розділові Знаки ставить там, де треба. Послуговуючись герменев-тнчною термінологією, витвори Пашковського й Жолдака різняться передусім принципом відтворення авторської рецепції світу. В автора «Щоденного жезла» вона одномоментна, автора ж «Топінамбура» — еклектична. Якщо це порівняння продовжити, то їх споріднює те, що читають ці твори переважно літературні гурмани. Саме їм і адресовано цю книжку, місцями веселу, часто мака-бричну, майже еротичну й дещо песимістичну...
Інна Долженкова

Інна Долженкова

(Джерело: Кальварія)

Реклама
Rambler's Top100