ЗАМІСТЬ ПРЄДІСЛОВІЯ

Вопше-то давно собирався написать об Жолдакові. Бо об йому вже нроді й багато написано, но тілько настоящої його сущності іщо ніхто ще пока не поняв. А я поняв. Потому шо я в нього глубоко-глубоко вчитувався. Аж страніци в його книжках подірявилися.
Понравився в перву очерєдь даже не язик, хотя язик у Жолдака дуже важна составляюща його творчества. Понравились теми, які він ізбирає для отображенія в своїх книгах і расказах. Теми дуже й очень актуальні: полове ілі сексуальне воспітаніє трудящихся, а также приключєнія разних людей, которі вроді не должні були пережить в жизні зовсім ніяких прик-лючєній. А вони їх переживають дуже даже сильно, і шо саме странне — виходять з тих приключєній успєшними побєдітєлями.
А кромі всього прочого Богдан Жолдак — лічность дуже плодотворна й положитєльна, можна було б даже сказать "позитивна", тіко ж так ніхто не говорить. Й діло даже не в тому, скіко він написав, а написав він дуже даже немало. Діло в іншому. Напрімєр, напише якийсь молодий аспірант — ісслєдоватєль літературовєдєнія об Жолда- кові своє ісслєдованіє, і дивись, оказується професором в інос- Ти транному загранічному учебному закладі. Як це, к прімєру случи- лося з Тарасом Кознарським. Який проживає тепер в городі Торон- ті й там преподає в мєстному університеті. А вже єслі посвятить Богдан Жолдак своє сопственне проізвідєніє якомусь побратимові-письменнико-ві, то той письменник через нєкоторе врем'я стає лауреатом якоїсь високої награди. Іногда даже Шевченковської премії. Бо й таке случається.
І в будущому Богданові Жолдакові проізведєнія тоже нестимуть таку саму положитєльну нагрузку. Бо він описує нашу совремєнность, у якій ми всі живемо, й потому Богданове Жолдакове творчество для слідуючих поколеній стане історічєскім документальним подтверждєнієм нашого з вами существування. Й вони, послідующі поколєнія, на прімєрі цих книг і расказів убідяться в том, шо ми з вами жили не напрасно — раз уже сам Богдан Жолдак все це у своєму творчєстві описав.
Увпрочєм, всяке уподоблєніє хромає, а тім боліє пародірованіє, як це підмітили древні римляни на прімєрі своїх предшествініків, іще боліє древніх греків. А потому навєрно пора прекратить мені писать, так як до сих пор написано, і переходить на нормальний язик дикторів українського радіо та телебачення. Хоча такою мовою про Богдана Жолдака говорити набагато складніше.
В його творчості дійсно відбилась наша розхристана й неструктурова-на епоха. Ця розхристаиість-розгубленість ляканого-переляканого індиві-

да українського роду справді знайшла своє відображення в мові. І Богдан Жолдак (а за віком він все ж таки трохи старший від нас, вісімдесятників) першим це зрозумів. І, як чоловік мудрий, не став з цим явищем боротися, а взявся його фіксувати. Не задля того, щоб узаконити, а для того, щоб зберегти. Тобто, він сильніше за всіх тих борців вірить, що колись таки цей ненависний одними і люблений іншими суржик буде подолано, наш народ заговорить своєю мовою, — а його твори лишаться таким собі пам'ятником епохи. Й будуть незрозумілими, і тлумачитимуться дослідниками, і перекладатимуться тогочасними інтерпретаторами (при цьому нещадно перебріхуючись), як сьогодні Шекспір і "Слово про Ігорів похід". Він і на таке згоден.
Богдан Жолдак знає життя простих трударів. Погляньте лиш, як документально переконливо він змальовує своїх персонажів: рядових художників, звичайних поетів, пересічних музикантів та оперних співаків. З якою любов'ю описує їхні майстерні, їхні знаряддя праці, усі ті мастихіни й муштабелі. З яким знанням справи розповідає про їхні глибоко фі- лософські творчі дискусії за келихом доброго сухого вина, про їх- пошуки сенсу прекрасного. Герой в нього творить і співає: "Тра-та-та. Тра-та-та. Світ врятує красота!" Людина творить і співає — у кращих традиціях попередніх поколінь укрписьменства. Й співає, зауважмо, не якусь російську попсу, а свою власну, вибо-лену й вистраждану пісню.
А натурниці! Як він змальовує натурниць! Взяти хоч би ту саму Тама-ресу з оповідання "Антиклімакс". Всі жіночі характери досьогочасної української літератури, від Катерини з Мотрею і аж по Шуру Ясногорську стоять в попередницях до цього персонажа. А її стосунки з головним героєм! Це справжні високі стосунки між Митцем і Моделлю, це вищий прояв злиття духовного з тілесним:
"...він щомиті перекидав зір на спину Тамареси, яка вигойдувалася перед ним, навертаючись опуками плафонів, довершенішими за полискова-ний мармур. Крячко вже почав відчувати себе Піґмаліоном, уже у підвладній йому скульптурі, здалося, починала бриніти, співаючи, душа, ще мить, а може, півгодини і вдихнеться туди жива, й відгукнеться ще одним жіночим єством, і небачена ця краса заполум'яніє, перекинувшись із холодної довершеності, недосяжної, як може бути лише жінка..."
Ось так сильно і страшно пише цей чоловік. Перед тобою читачу, нова книга оповідань Богдана Жолдака. Й більше додати до цього мені зовсім нічого. Тож — я кінчаю.
Олександр ІРВАНЕЦЬ

ЗАМІСТЬ ПРЄДІСЛОВІЯ.