Невинні убивці

*Дара Корній, Тала Владмирова. Зозулята зими. – Х. : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. – 368 с.

Пластилінова білочка з дротиною усередині, подарована семирічним дівчам, призводить до смерті олігарха. Кількарічний хлопець, прослизнувши перед джипом мажора Ілька, стає причиною страшної аварії. Щось незрозуміле діється в місті – гинуть відомі люди й при цьому поруч опиняються… маленькі діти. «Зозулята зими» Дари Корній та Тали Владмирової – містичний роман з елементами детективу пропонує читачеві нових «виконавців» – потерчат. Це душі маленьких дітей, покинутих батьками.

– Хіба існують невинні люди? – дивується Марина-Георгіна, котра вибудувала план помсти й холоднокровно спрямовує усі злочини. Звісно, не існує, тому якщо карати – то все місто, – напрошується цілком логічний висновок. Проте Марину-Георгіну чомусь не цікавлять дрібні злодюжки чи то справжні маніяки. Її «суд» спрямований в основному на «великих і впливових», котрі причетні до абортів та дитячих смертей, навіть якщо там мали місце нещасні випадки.

Померти, ще не народившись – жахлива річ, якою керується ця неадекватна жінка. А проте залучати до своїх злочинів дітей – чи то живих, чи то мертвих видається не менш аморальним. Це усвідомлює Руслана, яка розмотує клубок загадкових смертей, щоб врятувати і місто, і дітей, і потерчат, бо «потерчата також мають душу, але таку, яка прагне одного – не помсти, а того, хто б її, ту душу, зігрів. Зозулята малі, викинуті сердитою мамою з гнізда на холодний сніг»…

Дивачка Руслана у новорічну ніч залишає рідних, щоб вирушити у чуже місто. Що там робитиме – дівчина ще не знає, однак вже дорогою її спіткають містичні пригоди.

«Мені шкода це місто, його мешканців. Його прокляли, просто так, заради звичайних меркантильних інтересів і зробили це… Не привиди, не потерчата… Люди».

Потерчата – не єдиний містичний образ твору. Маємо, тут відьом, упирів, чорнокнижників та інше «добро». З одного боку події в романі відбуваються в реальному світі, з іншого – за «межею», до якої має здатність доторкнутися не лише наділена певними здібностями Руслана, а й «звичайні» люди.

Крім Руслани, у клубку подій опиняється помічник депутата Олег, власник детективного агентства Арсен, Русланина своячка Тетяна, упирка Інна та Тетянина тітка.

Загальна канва роману виписана поступово, з окремих частин, і лише наприкінці твору перед читачем виникає уся «картинка». Від другої частини твору відірватися важко. Проте перша подекуди видається затягнутою й дещо нудною. Наслідком заглиблення у внутрішній світ персонажів може стати занурення у не надто цікаві думки й світовідчуття.

Крім того, незважаючи на альтруїстичні настрої деяких персонажів порятувати інших і цілий світ, цей твір важко назвати… світлим. Забагато усякої чортівні, описів темнуватих речей на кшталт некромантії, упирів, котрі витягують людську силу і под. Образ створеного письменницями міста та людей у нім виглядає якось… безнадійно. Особливо, якщо замислитися, щоби було з тим містом, якби туди не поїхала Руслана. Тому незважаючи на хеппі-енд, твір лишає по собі далеко не світлі відчуття.

Мова твору подекуди видається важкою для сприйняття. Хоча тут вистачає авторських пошуків у створенні неологізмів – таких, як «чортопхайка», розмовних словечок типу «дуринда». Є спроба стилізації мови упирки Інни, однак англійські лексеми в її мовленні видаються чужорідними. Загалом виникає відчуття, що мові твору бракує певної милозвучності й соковитості. Хоча це, звісно, об’єкт із компетенції мовознавців.

Кому може бути цікаво? Про смаки не сперечаються. Отож, твір очевидно зацікавить читачів, які люблять містику й усіляку «чортівню», на кшталт відьом, упирів, духів і т.д.

Два слова про одну з авторок. Дара Корній – лауреат третьої премії «Коронації слова – 2010» завдяки роману «Гонихмарник». Цей твір приніс письменниці відзнаку «Дебют року» від «Друга Читача» та премію асамблеї фантастики «ПОРТАЛ–2011» – «Відкриття себе» імені В. І. Савченко. Наступні два романи письменниці були відзначені «Коронацією слова» в номінації «Вибір видавців». «Зозулята зими» – шостий роман Дари Корній, який письменниця написала разом із Талою Владмировою.
Ірина Міщенко

Невинні убивці.