Обов’язковою прикметою постмодерного світу є злиття і дифузія всіх видів мистецтва. Письменники і художники починають співати, актори — малювати, а музиканти — писати книжки. Не оминула ця тенденція і українську творчу еліту. Слідом за Кузьмою Скрябіним та іншими діячами української сцени до лав письменницької братії нещодавно вступив Олександр Сидоренко, він же Фоззі з ТНМК. Збірка оповідань «Їли воду з-під крана» була презентована дніпропетровцям 30 травня.

Фраза: «Їли воду з-під крана», якою гітарист ТНМК охарактеризував перші роки проживання гурту в столиці в однокімнатній квартирі, нагадує про наші порожні холодильники і вечері з «голими» макаронами, коли ми самі, наші батьки і родичі почергово моталися за кордон на заробітки і «за товаром». Як і «Гімн демократичної молоді» Жадана, присвячений тим же буремним часам, книжка Фоззі Сидоренка викликає посмішку і скупу сльозу за втраченими у війні з реальністю друзями.

На думку самого Фоззі, пострадянські часи — не що інше, як повторення історії кривавих гангстерських перипетій, і маленькій людині вижити серед «малинових піджаків» було у Харкові 90-х не легше, аніж в Чикаго 20-х. Тому і вигадав він своїм героям романтичні і драматичні фінали: когось забрали до кращого життя і відповідальної роботи інопланетяни, когось переїхав невмолимий трамвай. Не дожили до виходу книги Олександра його сестра — бойовий товариш по ризикованому бізнесу молодості — і його друг, журналіст і ведучий Ігор Пелих, який допомагав створювати одного з персонажів.

Звісно, Фоззі знав, що його витвір будуть нещадно порівнювати з попередниками. Вся наша сучасна література потроху виповзла з 90-х. Той же Кузьма зображував темне десятиліття і свої пригоди навколо старої машини «Побєди», причому робив це у позитивному ключі, по-доброму, книги Карпи рясніли дурнуватими дівчатками і «Рабинею Ізаурою» — першим пострадянським телекультом, а Жадан змушував кохатися і убивати один одного похмурих янголів того часу. Олександр Сидоренко, в свою чергу, заселив свою книжку парадоксальними, безглуздими, наївними і від того такими теплими персонажами, серед яких знаходиш себе, навіть якщо тобі дуже цього не хочеться. Дівчина, яка продає квартиру, щоб замовити на честь власного самогубства гурт «Мумий Тролль», численні лицарі під’їздів у «півниках» і турецьких кросівках, віруючі наркомани і надзвичайно романтичні алкоголіки — всі вони заразом очікували на диво, яке обов’язково мало статися після закінчення цього нового середньовіччя. Хтось із них дійсно «круто піднявся» і досяг омріяного статусу. Хтось загубився, хтось залишився тільки у пам’яті нечисленних напівживих друзів. Але епоха назавжди закарбується у власній історії кожного, хто народився у 80-ті, — така примхлива і різнобарвна. І це не погано, що пишуть про неї різні люди, пишуть по-різному.

Прочитавши книжку, з сумом починаєш думати, що у 2000 році закінчилася остання революційна епоха, і наступному поколінню вже ніколи не буде так цікаво, як було нам і нашим старшим братам. Однак Фоззі стверджує, що коли завершаться «нульові» роки, почнуться «десяті», культура знову розкрутиться від R’n’B і гламурних клубів до нових творчих звершень. Можливо, за штурвалом знову-таки будуть стояти наші співвітчизники-ровесники, ще не настільки старі, щоб забути перший перелом, і достатньо сильні, щоб здійснити другий.

А чи здійсниться перелом в українській літературі завдяки Фоззі і його сучасникам, поки що не відомо. Критики кажуть, що співакам братися за літературу не варто, як і письменникам за співи, що Фоззі своєю книжкою перекрив дорогу багатьом талановитим, але не зірковим літераторам. Мовляв, відоме ім’я на обкладинці продасть будь-який кон’юнктурний непотріб. Хто його зна… «Їли воду з-під крана» читати безумовно приємно, і хай автор спекулює собі на наших світлих спогадах про дитинство — хіба до нього це не робилося? Світлі спогади залишаються світлими спогадами, і на них свій шматок хліба зробить ще багато хто. А Фоззі — один з продуктів поп-арту, симпатичний простий хлопець, який захотів і став співаком-хіп-хопером, захотів — письменником, захотів — діджеєм. Зараз усе так просто, так дешево і кожен настільки обдарований талантами, що грішити на чиїсь недостатньо якісні літературні опуси — це просто блюзнірство. Насолоджуйтесь ностальгією, панове!

Слова і музика.