"Дорога додому", Марія Карп'юк: рецензія.

 
"Дорога додому", Марія Карп'юк: рецензія
Книжки за жанрами

Всі книжки (1529)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

14.08.2017

Рецензія на книжку:
М.Карп'юк. Дорога додому : повість, оповідання

Писати рецензії про книги своїх друзів — справа невдячна: тут дуже важливо не перетнути той Рубікон, за яким закінчується невинна критика й починається те, що автор може через ті чи інші особливості сприйняти за особисту образу. Марійко, якщо раптом щось із тексту видаватиметься тобі прикліпом, то перепрошую заздалегідь.

Книга "Дорога додому" Марії Карп'юк — це не єдиний твір, а збірка, складена з повісті та чотирнадцяти оповідань. Дуже хочеться дописати "об'єднаних між собою тематично", проте це не відповідатиме дійсності, дарма що десь я таки читав, буцім усі вміщені тут доробки мають спільним знаменником мотив пошуку себе, своєї "дороги додому" — до комфорту, до щастя і, врешті-решт, до себе самого.

Повість, із якої починається книга та яка, власне, й дала їй назву, — це така собі сучасна українська урбаністична робінзоніада. Головний герой — підліток, який через проблеми вдома тікає звідти, маючи на меті хай там що потрапити до своєї бабусі, яка живе за сотні кілометрів. На цім шляху він утрапляє у різні пригоди (найчастіше вкрай неприємні), стикається з типовими проблемами, що й будь-яка дитина, опинившись просто неба без сяких-таких засобів для існування.

Динамічна розповідь, куди авторка досить-таки непогано додала неабиякий психологізм і навіть декотру містичність, веде нас через пів-України поруч із підлітком, змушує правдиво перейматися за нього, співчувати — себто, маємо не "плаского", мов стільниця, персонажа, а повноцінного, добре збитого докупи героя. У певних моментах, утім, сюжет викликає запитання та подекуди збиває з пантелику певною нереалістичністю подій, але в цілому картинка того, про що читаєте, створюється перед очима без проблем.

Найбільшою вадою повісті є її обсяг; це якраз той випадок, коли хочеться кричати на всі заставки: "Авторе, хочу ще! Цього ж так ма-а-а-ало!". І дійсно, щойно ти повною мірою заглиблюєшся в текст, розчиняєшся в змальованих подіях, як раптом він бере й уривається. Я гадаю, що такий цікавий сюжет укупі з гарною, легкою на сприйняття манерою оповіді заслуговує щонайменше на повноцінний роман, а не на ці жалюгідні вісімдесят із гаком сторіночок великим кеґелем. Чесно, Марійко, мені дуже хотілося продовження.

Можливо, саме малим обсягом твору зумовлюється недостатня увага авторки до окремих його епізодів. Деякі події розгортаються до того швидко, що просто не встигаєш зрозуміти, що й чому відбувається. Ні, я не є прихильником варіанту, коли на кількох сторінках розповідається, як герой, даруйте, йде до вбиральні на заправці (привіт, Стіві Кінґ!), одначе де-не-де хотілося б мати трошки більше... гм... "простору", щоби поринути в ситуацію з головою.

У цілому, "Дорога додому" — це якісний та глибоко психологічний твір, перенасичений динамічністю через свій малий обсяг. Повторюся: хочеться роману, Марійко, і подумай над цим!

Далі йдуть оповідання. І тут, добродійство, починається неабиякий різнобій, причому не тільки тематичний, але й якісний. Приміром, особисто я вважаю вкрай удалими оповідочки "Відповідальність", "Година пик" (я щойно не помилився в правописі) та "Обман", тоді як інші — непоганими, але й нічим не примітними. Певна тематична об'єднаність простежується тільки в творах "Нема за що" та наступному "Принц для Маринки": вони обидва написані радше в епістолярнім жанрі щоденникових записів, і герої там діють ті самі. Решта ж... ну, ви зрозуміли.

Багато питань особисто в мене викликало оповідання "Солдатику". Люди добрі, вкотре хочеться закликати не писати про війну на Донбасі, якщо ви жодного разу навіть не були у зоні проведення бойових дій! Виглядає це все щонайменше не дуже реалістично, а письменник мусить писати про те, що знає особисто. Знаєте, я бачив аж один твір, де поєдналися дві найважливіші складові — письменницька майстерність та обізнаність із темою. Усі ж решта мені нагадують намагання написати роман про середньовіччя з купою яскравих битв людиною, яка бачила того ж меча тільки по телевізору.

Завдяки напрочуд гарному володінню мовою авторки та легкості стилю всі оповідання, хай як ви до них ставитиметеся, не читаються, а буквально всотуються. Це неабиякий плюс; тут ми не спіткаємо зайвого пишномовства, проте й порубаних речень-інвалідів теж катма. Словом, Марійка дуже старалася, і, що головне, досягла успіху.

І, либонь, останнє, на чому хотілося б зупинитися. Справа в тім, що вся книга просякнута жіночністю. Це не є вадою, ні, проте дайте мені будь-який текст, не називаючи автора, і я легко скажу: "Друзі, то стовідсотково написано жінкою!". Думаю, цей хід припаде до смаку одній — зрозуміло, якій, — частині авдиторії, тоді як іншу воно зовсім трішечки відштовхує. Проте це моя особиста думка — як зрештою і все вище.

Загальне враження: 6 із 10.

Богдан Ковальчук

(Джерело: neostanniy.livejournal.com)

Реклама
Rambler's Top100