|
09.10.2010
Рецензія на книжку:
Чарльз Буковскі. Поштамт
(Переклад:
стронґовський )
Маленький, але як заведено говорити в традиціях літературної України, ошатний томик Чарльза Буковскі навряд чи заслуговував би на ту увагу, якою я його наділяю, якби не загальна слабкість і тупість українського книговидання. Дивлячись на ті книжки, які зявляються друком у наших видаництвах, в мене часто виникають дві невтішні гіпотези: або українські видавці майже всуціль позбавлені смаку, або вони просто don't give a damn, що саме вони видають. У країні, де досі немає жодного видання Міллера, Кізі, Томсона, Керуака, Бероуза чи того ж таки Філіпа Діка видавці беруться за авторів, чиї імена зможуть щось сказати хіба що справжнім ерудитам від літератури. Схоже на те, ніби вони не розуміють значення розкрученого імені для успіху власного бізнесу. Власне з огляду на це поява перкладу Буковскі особисто для мене є своєрідним атестатом зрілості української культури.
Поштамт - це перша проба пера Чарльза Буковскі, одного з проклятих демонів американської літератури. Буковські письменник, який, здається, давно і остаточно вирішив, що життя - це гівно, що воно не має жодного іншого сенсу, окрім власного тривання, і відповідно будь-яка подія або її відсутність не є засадничо кращою чи гіршою від іншої. Тому читати Буковскі - це як проходити підготовчий курс з філософського пофігізму. Здавалося б, небагато. Але книжка може виявитися неоціненним дарунком для тих, кому давно вже хочеться поставити крапку і розпочати все спочатку. Як говорить Буковскі голосом свого персонажа: "Зранку був ранок, і я досі був живий. Може, подумалось, напишу роман. І написав".
Читати краще з пляшкою пива, чи стаканом віскі, чи що ви там полюбляєте, бажано літом, у нестерпну спеку, яка б хоч трохи нагадувала лос-анджелісівську, маючи на собі шар денного поту і розлігшись, звісивши ноги з дивану, в одній спідній білизні.
iov
(Джерело:
bookworm)
|
