На зламищі матриць Володимира Вакуленка-К..

16.12.2017

Скажу відверто – це буде не зовсім звичайний відгук. Незвичайний насамперед для мене, позаяк маю досвід рецензування десятків прозових рукописів, але це вперше мені довірили поезію. Тому жодного теоретичного аналізу, лише інтуїтивні відчуття та дуже суб'єктивний досвід особистісного прочитання.
Отож, поетична «УБД-реінкарнація» від Володимира Вакуленка-К. – це потужна за смисловим, художнім та енергетичним наповненням річ, котра є віддзеркаленням нашого «тут» і «тепер» упродовж останніх років, включно з Майданом та війною, «в епоху третьої Світової Любови» та «вітчизняної байдужості». Без зайвого пафосу. Без фальші і патетики. Без скигління та квиління, що ними часто грішать поети у жанрі громадянсько-політичної лірики. Це таки бойова поезія – на противагу бойовій прозі.
Збірку формують три композиційні частини – «Охрещені Хрещатиком», «Війна в утробі» та «Цитатник Савонароли», міцно спаяні між собою убивчими метафорами й новітніми екзистенційно-філософськими смислами. І якщо проза – це долина, а поезія – вершина (за визначенням письменника й літературного критика Віталія Квітки), то вершини Володимира Вакуленка-К. в «Охрещених Хрещатиком» є залюдненим простором, густим і концентрованим, живим. Це тут «на медичних хрестах розіп’ята Марія» і «священики в касках, монахи у бєрцах», а ще – «текстильні магнати зимових коктейлів», «збіднілі Йорики під кокаїновою цедрою», «недопалки-лелеки в жменях безхрестної церкви», і «люди формалінні», і «ангели з обрізаними крильми та з бляшанкою на хвості», і «фітнес-курви із колгоспного Лувру», а над ними – «сонце в бейсболці», довкола ж «борги-будинки, податки-вікна», «розстріляні трави», «контужена правда», «вельможний гавкіт», «закльований гріх» і «окуповане море»… Можна до безкінечності продовжувати галерею авторських образів; утім, це треба читати без висмикувань із контексту, бо кожне речення – знахідка і відкриття.
Те ж саме скажу і про «Війну в утробі», де зібрано вірші різних років, чимало з котрих наразі виявилися пророчими. Тут панує «тиша концтабірна» і «стіни розпльовують туберкульоз», «здаються дощі напрокат», а «з землі проросли ланцюги», «у секс-шопах парфуми й мотузки», а «люди в стані інфляції» говорять «мовою хакі» «біля звалищ Голгофи-Говерли», бо знову чиєсь «серце подалося в найми», і лунають риторичні запитання на кшталт: «Невже і справді Бог зістарився і роздивляється прищурено світ через алмазне пенсне?»… І тільки ліричний герой «в царстві тіней намагається при свічці надряпати вірші Тараса». Як на мене, йому це вдається, адже «Війна в утробі» пронизана і прошита духом поезій Шевченка.
Натомість у «Цитатник Савонароли» привнесені зовсім інші ритми і зміст, адже тут уже можна ознайомитися з фрагментами інтимної лірики Вакуленка-К. та перекладами його віршів англійською, німецькою, білоруською, російською мовами, а також побачити й самого поета в іпостасі перекладача з білоруської та болгарської, і як прикінцевий бонус – блискуче перекладену з російської поему В. Маяковського «Люблю».
Тож маємо яскраву і непересічну поетичну подію, правдиву квінтесенцію жаги до життя-боротьби й «ідемо на ви палити дерев’яну реальність з її очеретяним побутом»!