Роздуми після прочитання.

 
Роздуми після прочитання
Книжки за жанрами

Всі книжки (1600)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

02.02.2021

Рецензія на книжку:
О.Апальков. НРАВЫ ГОРОДА КА СПУСТЯ 10 ЛЕТ : роман

Відгук-роздум на прочитані книги Олександра Апалькова "Нравы города К" та "Нравы города К. Спустя десять лет"
Олександру Апалькову
Роздуми після прочитання
А город К – мой кролик подопытный
Обидві історії про життя міста К («Нравы города К» і «Нравы города К. Спустя десять лет») дивним чином схожі з тїєю картиною, героями якої є мешканці мого рідного міста і я сам. Схожі образи, долі, думки. Двадцять років не особливо змінили провінційне життя. Радше навпаки, утвердили думку про нього, як про окремішній вимір зі своєю мораллю та звичками. Тим цікавіше про нього писати.
Думається про майбутнє, але ж «и будущее нынче не то, что вчера». Якби всі ходили по Чумацькому шляху, легко ступаючи, як робив це ваш персонаж Галактіон у першій частині, то цілком можливо, життя міста К та йому подібних, було б набагато насиченішим на приємні події і від того натхненнішим. «А город К – мой кролик подопытный», - говорит Галактион поучительно. У него нет откидистой бороды. И нет вообще волос…» Від кількості людей, які мислять, і бажано критично мислять, або ж мислять романтично (що теж важливо), залежить якість самого життя. Поміж тим Гоголю треба повертатися у провінцію, у справжній вимір гротеску. Бо саме тут джерело натхнення. Художні образи самі заходять на твої сторінки. І ти вже мимоволі проводиш свої творчі дослідження, описуючи вади довколишні. Але більше – щасливих людей. Адже тільки заради таких от, замріяних, зморених, світлих і пишеш. І живуть вони власним побутом, звичним і бажаним. І ні від кого незалежні. Чи, принаймні, хотіли б аби так було.
Критичність вашого мислення та певне дистанціювання від політичних впливів гідне поваги та робить вам честь як письменнику. Є такі люди і в Пирятині. Зокрема, Гурба Ольга Василівна, член НСПУ, авторка автобіографічних романів та поетичних збірок. Вона зуміла зберегти власну позицію і не перетворитися на співця облудних ідей сьогодення. Саме тому окремішньо стоїть від письменницького загалу Приудайщини. Відчуття місцевого контексту та автобіографічність вирізняють творчість авторки від інших та імпонують особисто мені. Наші зустрічі в неї вдома на вулиці Набережній чи не кожного разу відкривають мені очі на певні речі. Але цінність цих розмов, певно, я усвідомлю із часом.
Коли я сам створював літературне об’єднання, навіть не думав, що місцеві автори такі різні люди. Їхні погляди та характери не дуже сприяли розвитку організації. Звичка, що все зроблять за тебе: запросять, опублікують чи презентують, перетворила багатьох письменників на інертних істот, що чекатимуть вічно свого творчого успіху і в тому чеканні колись і спочинуть. Лише третина членів ЛітТерри проявляла себе і була зацікавленою в її розвитку. Власне, лише в роботі і бачиш, хто на що здатен. Інакше не визначиш. Тому, коли ви пишете про те, що «провинциальные знаменитости – самые несносные люди», то це дійсно так,– «и пока они врозь, то ещё ощущают хоть что-то доброе. А в куче перегрызутся и перепаскудятся».
«Мир нам дан в ощущениях. И вот на этом ощущении несправделивости наше отечество и зиждится. А вместе с ним и мы», - каже автор оповіді. А Мирон, його товариш, спрощує ці слова, наближаючи мудрість до побутових істин. Відчуття невлаштованості та несправделивості переслідує сучасну людину, і тисне на неї, випробовує. Але Ваші герої, пане Олександре, намагаються протистояти цьому тискові, принаймні ті, від імені яких ви говорите самі (Олексій, наприклад, або Мирон, Апайкін, Календарій Брюс). Навіть якщо низьке небо завмерло над містом, а Єпіфанія вийшла заміж за іншого.
Вдячний Вам за можливість побачити у «Нравах города К» і власне місто, і самого себе між рядків. Чекатиму продовження оповіді. З найкращими побажаннями, Руслан Поїденчук.
30.01.2021
Пирятин, Полтавська область

Руслан Поїденчук

(Джерело: Літературна критика)

Реклама
Rambler's Top100