Ірен Роздобудько, «Дві хвилини правди», видавництво «Нора-Друк».

 
Ірен Роздобудько, «Дві хвилини правди», видавництво «Нора-Друк»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1667)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби
- дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

20.12.2010

Рецензія на книжку:
Роздобудько Ірен. Дві хвилини правди : роман

Пластмасовий світ зі своєю масовою «серіальною» культурою затягує дедалі більше. Якщо раніше ми переймалися черговим розлученням заморських, а тому екзотичних дона Педро з Хуанітою, то сьогодні глядач вимогливіший: йому потрібні подібні до нього образи, здатні викликати сльозу вітчизняними, а тому цілком реальними, «своїми» життєвими сюжетами.

Аналогія роману Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди» з кінематографом зовсім не випадкова. Цей літературний доробок аж проситься на екрани у жанрі «мелодрама» з елементами екшн. Тут є все: втомлені від життя герої, втрачене й набуте кохання, просякнуті болем спогади... і навіть вбивство із втечею. Слід віддати авторці належне, протягом усього роману їй вдається тримати інтригу: передбачити наступний крок дійових осіб майже неможливо.

Разом із чотирма головними героями, Ірен вводить у твір додаткових персонажів, детальна психологічна характеристика яких подекуди не зовсім виправдана. Так, образ шабашника Паші, від імені якого написаний цілий розділ, ніде правди діти — сильний і яскравий. Проте екскурс у дитинство та юність невдачливого гвалтівника, можливо, не потрібен, з огляду на його другорядну роль. Те саме можна сказати і про образ Аугустини. Попри все різноманіття літературних форм, за допомогою яких розкриваються додаткові персонажі, вони дещо порушують цілісну композицію твору.

Подібність до мелодрами відчувається ще й у мові роману, але не з технічного боку (тут усе нормально), а з погляду стилістики. Здається, ані в «Гудзику», ані в романі «Зів’ялі квіти викидають», не кажучи вже про «Амулет Паскаля», вона ще не була такою солодкаво-пафосною. Однак така стилістика, як і інші недоліки, стають цілком поясненними, коли припустити, що твір був розрахований на написання за його сюжетом сценарію — якісної мелодрами або й невеликого серіалу, який за умови гарної режисури має шанси перевищити рейтинги всіх донів педро та хуаніт разом узятих.

Анонім

(Джерело: Дзеркало тижня)

Реклама
Rambler's Top100