ОБРАЗ НАДЛЮДИНИ В РОМАНІ СЕРГІЯ БАТУРИНА "0SТ".

 
ОБРАЗ НАДЛЮДИНИ В РОМАНІ СЕРГІЯ БАТУРИНА "0SТ"
Книжки за жанрами

Всі книжки (1569)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

18.03.2011

Рецензія на книжку:
С.Батурин. OST

З початку 90-х років XX ст. книжкові прилавки пострадянського простору буквально завалені літературою, присвяченою Третьому Рейху, нацизму і його лідерам. Роботи одних авторів (А. Буллок, У. Ширер, Є. Ржевська, Р. Герцштейн) являють собою серйозні "традиційні" дослідження на значному документальному матеріалі, праці інших (В. Суворов, М. Мельтюхов) суперечливі - вони присвячені перегляду усталених поглядів на ключові моменти війни. Характерною ознакою наукової інформації про Другу світову війну все ще запишається те, що вона є прерогативою істориків, а не літературознавців. На фоні відомих романів на цю тему ("Прапороносці" О. Гончара, "Європа-45" П. Загребельного тощо), вітчизняних праць та наукових конференцій із висвітлення цієї сторінки нашої історії (роботи М. Коваля, В. Козлітіна, бібліографічний список "Велика Вітчизняна війна в українській художній літературі» (2005), конференції "Війна 1941-1945 рр.: події, оцінки, спомини" (Кривий Ріг, 2005), "Війна у пам'яті поколінь" (Кривий Ріг, 2004), "Друга світова війна і доля народів України" (Київ, 2005)) все настійніше постає потреба докладного розгляду всіх аспектів художнього відображення проблеми виникнення ідеології нацизму як руху "вищих істот", адже наслідки останнього епізоду розвитку такого руху переконливо показують усю небезпеку функціонування цієї ідеології як на мікро- (рівень однієї людини), так і на макрорівні (рівень держави, нації).
Роман С. Батурина "0SТ" (2005), як зазначає сам автор, написаний на реальній основі доль тих українців, які пережили жах нацистського поневолення і сумний досвід праці у Німеччині "на захист своєї батьківщини". Ким були для громадян тодішньої Німеччини українці, змучені люди з тавром "0SТ", - нижчою расою чи братами? Автор розв'язує це питання через художній аналіз чітко сформованого образу надлюдини вищої раси, "білявої арійської бестії", витоків цього образу як транснаціональної міфологеми, утвореної для підкорення народів "нижчого ґатунку".
Не даючи попередніх роз'яснень, С. Батурин подає системний зовнішній опис "вищої людини" в перших рядках роману. "З русявим чубом, що зухвало вибивався з-під пілотки, у ладній гімнастерці, плечистий та широкогрудий, впевнено стояв він у добрих ялових чоботах на пружних сильних ногах і нахабнувато-весело посміхався" [Батурин 2005: 8]. На подив читача, описана людина - не німецький солдат, а росіянин Іван, симпатичний, сміливий, вмілий хлопець. Його знайомство з головною героїнею роману Марічкою почалося з епізоду бомбардування Києва, коли він підбив ворожого літака [Див.: Батурин 2005: 56]. Ним захоплювалися, його рекомендували до нагороди; проте автор повторює опис, поданий на початку, ніби запрошуючи читача "знайти десять незбігів" між двома описами та їх адресатами. Вирішення цієї задачі - в подальшому тексті роману.
На деякий час образ Івана зникає з поля зору читача; письменник не переймається докладним оформленням сюжетної лінії кохання Івана і Марічки, їх зустрічей. Образ "якісної людини" (поки що так, на цьому рівні) продовжується і доповнюється іншими обличчями - такими, як однокласник Марічки Петро Ролько. Завжди перший у навчанні, здібний і натренований, він ні в чому не зазнає поразок і не терпить їх. Портретна характеристика Петра (хлопець їде на велосипеді) чомусь невловимо нагадує опис добре налагодженої біологічної машини: "Ідеальні легені, розвинені регулярною грою на корнеті, ритмічно збагачували киснем сильне спортивне тіло" [Батурин 2005: 52]. За допомогою прийому замовчування автор, отже, домагається, щоб читач провів паралель: як біологічні організми, обоє - і Петро, і Іван, - досконалі. Слово bestia перекладається з латинської мови як "звір", тож маємо справу з типом досконалого звіра, хоча за сюжетом поки що нічого не вказує на те, що цих хлопців щось відрізняє від інших, крім фізичної досконалості.
Що ж таке досконала людина за концепцією, яка панувала тоді, в кінці 30-х років XX століття, в землі Канта і Ґете, Гофмана і Бетховена? Школярі Рейху мають до свого розпорядження такого змісту лекції: "...людська порода розподіляється на чотири категорії. Найвища - надлюдина, арієць, вища раса, власне німець. У німців правильної форми черепи та збережена расова чистота... Расово неповноцінні - слов'яни. У них переважно брахіцефальні черепи, які не можуть вмістити високорозвинений мозок" [Батурин 2005: 97]. Все просто і ясно: для збереження расової чистоти треба прибрати все, що її забруднює, і створити у нації чітке уявлення про параметри такої чистоти. Вони теж нескладні: поняття ідеального дорівнюється поняттю німецького, якщо мова йде про людей, землю, ріки, власність тощо.
Цікавість групування персонажного поля в романі полягає в оформленні двох полюсів підсвідомості. Один із цих полюсів - підсвідомість (сни) Марічки, селянської дівчини з Київщини, а другий - підсвідомість (теж у формі кількох снів) чоловіка, особа якого протягом сюжету все ясніше вимальовується - і врешті ми бачимо... нацистського фюрера. Сни цих двох перехрещуються.
Ось яким виглядає ідеальний світ у снах чоловіка, які в перших кількох своїх серіях благословенні і віщують успіх, везіння: "Між пагорбами та лісами прохолодно котить свої коричнювато-бурштинові води красуня-річка. Це не Одер, не Донау... Мабуть, Шпреє. Так точно, це - Шпреє" [Батурин 2005: 34]. Яка ж іще річка може бути такою, звісно - тільки Шпреє... Національне самозамилування доходить до антропологічних уявлень, і фюрер бачить уві сні дівчинку, справді дуже гарну: "Невмілі ще рожеві пальчики заплітають квіти до віночка, лагідне ранкове сонце пестить дитячу ніжну шкіру. Охайне біле платтячко, дві товсті світлі коси; вона усміхається, і сяють її незбагненно-блакитні оченята... "Яке чудове арійське дитя", встигає подумати він і прокидається, бадьорий та свіжий" [Батурин 2005: 35]. Вирісши, Марічка знову йому сниться - струнка, білява, втілення здоров'я і гармонії, саме така, якою зобразив її один з художників Третього Рейху Йоганн Шульц на картині "Весна життя" (1942) [Див. Брангольф 2005]. Його висновки: "Тільки арійський народ може породити таку ідеальну жінку" [Батурин 2005: 64].
Є одна суттєва деталь, якої бракує штучному гомункулусу, вимріяному Гітлером і всіма, хто пліч-о-пліч з ним натхненно займався відшукуванням арійських езотеричних коренів для німецького народу і створенням згубного національного міфу. Цій картині дуже бракує душі. І тут читач знову повертається до характеристики Петра Ролька (поки що "українця"). Влучним штрихом автор трохи розкриває внутрішню сутність душі цього хлопця. Петро захоплюється грою на корнеті, але шкільний вчитель музики в бесіді з директором школи тривожно зазначає: "Він грає точнісінько так, як написано, безпомилково, ідеально по нотах, але нема за тим душі, почуттів, натхнення. Надто розсудливо. Крил нема, - визначився Степан Андрійович" [Батурин 2005: 20]. До речі, так само ідеально, продумано, механічно виглядає більшість пересічних картин (якщо мова йде про Гітлера як про художника) і шедеврів (якщо говоримо про інших) митців Третього рейху - ідеальний і холодний живопис політико-ідеологічного призначення. Напрошується аналогія з ідеалом арійця, на якому, за свідченнями секретаря ставки "Вервольф" Г. Пікера, часто за обідами наголошував її господар: "eiskalt und fanatisch" - "холодний і фанатичний" Цит. за: Фрадкін 1992].
Цьому збалансованому міфу тодішньої німецької нації С. Батурин протиставляє так само наявний і яскравий розподіл радянських людей на "своїх" і "чужих". Під тягарем тоталітарної державної ідеології народ невмолимо розпався на колонізаторів і тубільне населення, і сталося це раніше, ніж вибухнула війна. Чужинці, що говорять іншою слов'янською мовою, гнали українців на каторгу, на розстріл, прирікали на голодну смерть. І моторошно схожими на тодішню радянську реальність звучать слова А. Гітлера про управління великою імперією німців: "Ми змушені керувати округами розміром від 300 до 500 кілометрів, маючи в розпорядженні лише невелику купку людей. Природно, поліція змушена там вільно поводитись із пістолетом. Люди партії зроблять усе як треба" [Цит. за: Фрадкін 1992]. Саме так виглядає "чужий" в очах батьків сільської молоді, вивезеної, як товар, у Німеччину: "їхні діти, радість і надія, віддалялися центральною вулицею села, йшли у ворожі землі, у безвість, а позаду впевнено крокував кремезний чужинець із карабіном" [Батурин 2005: 14]. Прагнення вищості над своїми братами по землі призводить батьків Петра Ролька показати своє справжнє обличчя - зверхнє ставлення до сусідів-українців: "... І ніяка я вам не Ірина. Відтепер і назавжди - я для вас (курсив наш - К. К.) фрау Ірма. Ірма Рольке" [Батурин 2005: 69].
Світлим променем є в романі представники трудящого німецького люду - так само жорстоко ошуканого Гітлером, як і наші співвітчизники Сталіним. Це, зокрема, господиня кафе, до якої важко хвора Марічка потрапляє на одужання, а згодом - на роботу. Напівсвідома, дівчина говорить українською мовою, і її не розуміють у лікарні: " - Що вона сказала? - метнулася фрау до лікаря. - Я, на жаль, не знаю російської. - Вона не росіянка, вона з України, - невідомо для чого вточнила жінка" [Батурин 2005: 124]. Із цих рядків видно всю неспроможність "арійського міфу", як і будь-якого міфу про законну меншовартість одного народу в порівнянні з іншим.
Серед персонажів твору є ті, хто почувається "вищою істотою" серед своїх, отримавши щонайменший шмат влади. Це такі особи, як колишній штабс-капітан царської армії Ільїн, який ображається на звернення "ти" від такого ж дрібнокаліберного ката, як і сам: " - Я дворянин и штабс-капитан русской армии, - холодно відповів Ільїн. - И с вами, любезный, в кадетском корпусе не учился и свиней не пас! Извольте мне не тыкать! - погрозливо закінчив він" [Батурин 2005: 15]. Своє знання французької він використовує для висловлення зневаги: " - Homme de rien " (фр. Homme de rien "нікчема" - К. К.) [Батурин 2005: 15]. Той, на кого ця зневага спрямована, вивищується над селянами, бо до нього звертаються по батькові: "Коли молодь поставала до шеренги, поліцай повернувся до старости: - Попрошу список, Петр Семенович. - Пияка та ледаща, схильного до того ж до дрібних крадіжок, Безрука зневажали в селі й жодного разу за його сорок чотири роки не назвали по-батькові" [Батурин 2005: 12].
На портреті у сільській управі фюрер такий собі, непоказний. "Чим узяв він цілий народ - розумний, талановитий, поміркований? Невже простим твердженням: ти - найвища істота вже тому, що ти - німець?" [Батурин 2005: 90]. Це питання є магістральним для аналізу авторського розуміння міфу про ідеальну расу (для успішного існування якої треба знищити "зайві" раси й перетворити на рабів "другосортні"). І ось вона, нарешті, відгадка, - знову у сні Марічки. Молодий художник зголошується намалювати у кафе портрет багатого єврея, не домовившись попередньо про ціну. Комерсант мало платить за вдалий малюнок, чим дуже ображає його автора: "Лице художника спотворює зла гримаса: - Du verdammter Judenarsch! - шалено вигукує він, і Марічка, нарешті, пізнає його: це - юний Адольф Гітлер" [Батурин 2005: 125]. Обличчя фашизму в його зародку - особиста ненависть посереднього художника-невдахи; один крок - і національна гордість мужнього, талановитого народу перетворюється на гординю засліплених "арійською" (імперською, комуністичною, колективізаторською і т. д.) мрією, діє своєрідний "ефект метелика", коли події на мікрорівні однієї людської душі викликають втрату мільйонів життів.
Так народжується вітчизняна, хатня "арійська бестія". Про її дії переконливо висловлюється один із звільнених "остарбайтерів", Василь, аргументуючи своє рішення емігрувати до Америки: "Забула, як до колгоспів заганяли? І що було з тими, хто до колгоспів не хотів? Як у голод хліб до зернини вивозили? З печі останній куліш витягали? Як півсела вимерло? Думаєш, дурепо, тобі вдома за Німеччину ордена дадуть?" [Батурин 2005: 142].
І, ніби на підтвердження цієї точки зору, письменник драматично завершує історію кохання Івана і Марічки. Повернувшись із німецького полону, дівчина стає для коханого чужою: "Ты обозналась, красавица! - холодно сказав він" [Батурин 2005: 148]. "Вища людина" знову з'являється, як гірка примара, на українській землі, і вона - не чужа, вона поряд. Автор слово в слово повторює поданий на початку роману портретний опис молодої, здорової, міцної білявої людини, але на цей раз у читача не виникає сумнівів про те, хто ця людина і яке трагічне відношення вона має до ідеалу - естетичної категорії, такої тонкої і так грубо використаної на теренах двох країн.
БІБЛІОГРАФІЯ
Батурин 2005 - Батурин С. 08Т: Роман. Львів: Кальварія, 2005. - 152 с. Брангольф 2005 –

Ксенія Козачук

(Джерело: Сумно)

Реклама
Rambler's Top100