Кілька тижнів тому завдяки групі “Український переклад” на Facebook дізнався про проект “Джошуа”, зреалізований на сайті “Гоголівської академії”, – колективний переклад книжки капітана Джошуа Слокама “Навколосвітня подорож вітрильником наодинці”. Перша реакція – ну, нарешті! І жаль, що дізнався запізно, бо й сам радо долучився би до цього проекту. На Форумі першим ділом розшукав цю книжку, а після Форуму – читати, і то негайно.

Вчора дочитав. Враження – дивна суміш позитиву і негативу. Позитиву однозначно більше. З нього і почну (наші критики зазвичай роблять навпаки, а часом позитиву взагалі не бачать, хоч він до них аж волає :-)).

Позитивним є сам факт появи цієї книжки українською. Ще один крок у правильному напрямку – до світу, а не від нього. Фактично жодних претензій до оформлення – браво стронґовському! Єдине, що я додав би, – це детальніші мапи, але то таке, з дитинства маю пунктика на мапах, і це, здається, не лікується. Далі – морська термінологія: тут перекладачі попрацювали на славу, і було над чим, бо ж очевидно, що у нас цей лексичний пласт розвинутий значно слабше, ніж в англійській. Сам із цим зіткнувся, коли перекладав “Плавання “Досвітнього мандрівця” К. С. Люїса, хоч Люїс до моря мав приблизно таке ж відношення, як Слокам – до суші :-) Словом, знаю напевне, що проблем там вистачало, і перекладачі дали собі з ними раду – молодці.

Тепер кілька слів про недоліки. Видно все-таки, що переклад робили різні люди. Подекуди він читається рівненько і гладенько, а подекуди око все ж зачіпається за якісь хиби. Частенько це пунктуація (розкриваю книжку навмання і беру перше-ліпше проблемне речення): “Люди розповідали мені, що у ньому було золото і я вірив їм на слово” (с. 147); “…а люди все ще продовжували запитувати мене за які кошти я живу, і чим харчуюсь” (с. 148). І такого чимало. Трапляються проблеми з написанням через дефіс (“…я не задував свічку в цю холодну ніч, і раз у раз визирав з-під ковдри, сподіваючись зустрітися, віч на віч, із самим Наполеоном” – с. 202) і “разом-окремо” (“Того ж дня “Спрей” прибув до порту Галец, Реюньйон, де на зустріч виплив лоцман та зупинив судно” – с. 187). Окрема тема – географічні назви. Наприклад, Sandy-Point я б усе-таки передавав як “Сенді-Пойнт”, а не “Сенді-Поінт”, бо англійське point – слово односкладове. Valparaiso – місто в Чилі, де говорять іспанською, отже, мало б бути “Вальпараїсо”, а не “Валпарейзо”, на англійський манір. Потім, або “Маврикій” і “Тринідад”, або, нехай уже, “Маврікій” і “Трінідад”, хоч це й ріже око, – але не “Маврікій” і через кількадесят сторінок – “Тринідад”. Але найсмішнішим із географічних “проколів” (чи “приколів”?), які мені трапилися, був такий: прибувши до Кейптауна, Слокам вирішив помандрувати трохи країною і подався до Преторії, де зустрівся з Паулем Крюґером, президентом… Трансильванії! :-))) Де Трансильванія, а де – Трансвааль, президентом якого і був той Крюґер!

Очевидно, колективний переклад висуває просто-таки захмарні вимоги до редактора, а редактори в українському книговиданні – це взагалі тема окрема і доволі болісна. Та й самим перекладачам варто якось тісніше співпрацювати між собою, хоч як у цьому випадку організувати це на практиці – тут ще треба подумати. Зрештою, і відкритість до такої співпраці в різних людей різна.

Так чи так, а перекладачам (зокрема, Антонові Санченку, який, наскільки я розумію, доклався до цього проекту найбільше) і всім іншим залученим фахівцям хочеться щиро подякувати. Попри недоліки, яких тією чи іншою мірою все одно не уникнути – не раз пересвідчувався, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить, – книжка вийшла, книжка читається і книжка цікава. Дасть Бог, буде колись друге видання, то всі ті речі, про які я згадував вище, можна буде поправити. А ті шановні критики, які воліють наголошувати на негативі, нехай краще скажуть, де ще можна українською мовою почитати про те, як жили люди сто з гаком років тому у таких цікавезних місцинах як Хуан-Фернандес, Самоа, острови Кілінґа чи Родріґес і як ті місця тоді виглядали.

Проект “Джошуа”: плюси і мінуси.