Про героїв нашого часу?.

20.02.2012

Про героїв нашого часу?

Новий 2011-й рік наша рубрика зустрічає разом з новими романами Анатолія Дністрового та Андрія Куркова — одними з найпомітніших книг минулого року. Читаючи які, спробуємо визначити, наскільки можна вважати головних персонажів книг героями нашого часу.

Читаючи новий роман Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта», думав, чи можна назвати головного персонажа «героєм нашого часу». Павлові трохи за тридцять, має окреме помешкання, сяку-таку роботу (викладає філософію в аграрному виші), кілька творчих приятелів, уникає серйозних стосунків, оскільки боїться що це позначиться на способі його життя – подібну особу, думаю, кожен може знайти серед своїх знайомих чи колег, або просто подивившись у дзеркало. І тут зненацька в усталений побут філософа-самітника вривається, як це не банально, кохання.

Книгу читати надзвичайно цікаво, тому що письменнику вдалося підібрати манеру оповіді, яка гармонійно поєднує філософічність з дотепністю, драматизм і «позитивний» сум. Настільки влучно описані внутрішній та зовнішній світи головного героя, що «Дрозофілу над томом Канта» хочеться розтягнути на цитати. Починаючи з назви. Яскрава метафора: плодова мушка незначного розміру, короткого життєвого циклу, адаптована до різних умов життя, поведінка яких має ознаки хаосу, що прийшла на місце колишніх великих звершень.

Це стосується як самого головного героя, так і людей, котрі його оточують. Він усвідомлює свою «дрозофільність» та прагне віднайти сенс у житті й порядок у хаосі. І начебто на передостанній сторінці роману герою (та напевне, автору), це вдається: «Я пізнав себе, а значить пізнав увесь світ». Щоправда, одразу ж додає: «Залишилось одне – визначитись, що робити з цим «відкриттям». І щоб читач не встиг образитись на автора, що він знову починає свою пісню гарну й нову, скромно виправляється. «І головне – уникати будь-якого смутку, уникати за будь-якої погоди, душевної та кліматичної». Власне, якраз цьому книга чудово сприяє!