Книжки травня: порно Ульяненка, околиці Дністрового, біль Процюка.

20.02.2012

Травень видався доволі насиченим на події. На початку місяця пройшли Семінари творчої молоді, відразу після них відбувся міжнародний Фестиваль поезії "Київські Лаври", а наприкінці - видавництво "Кальварія" зібрало круглий стіл з урятування української літератури від нерозкрученості закордоном.

Якщо говорити про книжки, то в травні сталося декілька важливих прем'єр і передпрем'єр. На "Київських Лаврах" Олександр Ірванець похизувався пілотним випуском нової поетичної збірки "Мій хрест" - у продажу її ще немає, але обіцяють на Форум видавців.

З давноочікуваних та анонсованих подій назвемо видання першого у біографії Оксани Забужко диску аудіо поезії та презентацію книжки есеїстики "Письмо з околиці" Анатолія Дністрового. До того ж, у травні сучасний український процес не обмежився паперовими сторінками - в інтернеті вже опублікували уривки з нового роману Сергія Жадана "Ворошиловград".

Анатолій Дністровий. "Письмо з околиці" (видавництво "Грані-Т", 2010)

Під дещо наївною і, правду кажучи, не надто вдалою обкладинкою ховаються дуже недитячі думки.

У цій книзі зібрано короткі тексти Анатолія Дністрового за останні дев'ять років - з 2000 по 2009. На 239 сторінках представлені результати такого собі прибирання в шухляді - це відображено і в підзаголовку "З нотаток, блоґу і заначок".


Та попри очікування фрагментарності, книжка виявилася дуже цілісною. Отим "цементом", на якому тримаються тексти, є авторський голос.

Сталася парадоксальна річ. З одного боку, Дністровий на презентації книжки говорив, що не опікується формою, що для нього важить ЩО казати, а не ЯК. З іншого боку, кожному з текстів "Письма з околиці" притаманний індивідуальний і впізнаваний стиль, рука майстра.

У читача є можливість і нагода погратися у вуайєризм - у своїх записах Дністровий не приховує автобіографічності, свідомо (а може і ні?) конструює образ письменника, філософа, активного читача, літературного критика, політично стурбованого, сім'янина, друга.

Найбільше тут підкуповує можливість роздивитися ці поля ідентичності й відстежити еволюцію авторського голосу. Три сотні сторінок перетворюються на дев'ять років, які ми переживаємо разом з письменником, спостерігаємо зміни його смаків, переконань, ідей, світогляду.

Тим краще це вдається з огляду на тематичну єдність "Письма з околиці". Протягом читання постійно виринають кола проблем сучасних філософії, політики, літератури, ЗМІ - причому, написані вони не сухою, а дуже жвавою мовою. Дуже полегшує читання те, що між есеями на серйозні теми є своєрідні "рекреації" - жартівливі віршики та ремарки, дописи про особисте життя тощо.

"Письмо з околиці" - надзвичайно вдала збірка есеїв. Попри свою цілком природну фрагментарність, вона не розпадається на окремі шматки і тримається купи. А ще вона дуже підійде "недисциплінованим" читачам - з огляду на форму, цю книжку можна читати з будь-якого місця і в будь-якому напрямку.