Анатолій Дністровий. Хроніка друкарської машинки.

20.02.2012

Збірка віршів Анатолія Дністрового є таким собі вибраним 1993–2001 років – написаним, каже автор, у докомп’ютерну добу і друкованим на машинці «Optima». Книжка містить дві характеристики поезії Дністрового. Юрій Бедрик на останній сторінці обкладинки твердить, що поезія Дністрового бачиться йому «не стільки поезією дії, скільки поезією напруги, породженої її відсутністю. Це – влаштоване за своїми таємничими законами царство статики. А сама статика, якщо вона звернена не тільки до розуму, а й до чуттів, і зорієнтована при тому не на реакцію ностальгії та меланхолії, а на реакцію страху – це вже, погодьтеся, щось претензійне й нестереотипне, як на сучасну літературу». А Світлана Матвієнко в анотації доводить: «Його твори у поетиці напружені, скуті, а за розкриттям тем, особливо релігійних, – вільнодумні. Дністровому притаманна апокаліптичність. І тільки перечитавши його вірші кілька разів, можна відкрити і сарказм, і приховану іронію. Тоді вріш перетворюється буквально на очах: із холодного і трагічного він стає... блазнюватим».

Не знаю, чи можна погодитися з Бедриком щодо статичности віршів Дністрового – вони видаються радше спостерігальними, тобто сповненими внутрішньої дії. До речі про внутрішність. Поезія Дністрового не відбиває (з тією чи іншою мірою викривлено-дзеркальности) або якось по-іншому ретранслює назовні картинки, дійсність, думки, а навпаки, поглинає їх, закодовує, забирає із зовнішнього світу. Отже, і читач мусить бути відповідно налаштований: зануритися, розгадувати, дешифровувати. Хоча, звісно, будь-яке шифрування і дешифрування в поезії завжди умовне та суб’єктивне. Можна згадати принагідно і про наповненість цих віршів різноманітними літературними, богословськими, науковими та загальнокультурними алюзіями. Деякі з них одразу ж тлумачаться в примітках (хтозна, чи не краще було б залишити їх «таємниче» нероз’ясненими?).

Стосовно ж блазнюватости, якщо за віршами Дністрового визнавати таку характеристику, то винятково як блазнюватість сумовиту і сентиментальну.

Задуманість, метафоричність, згущена образність, сумна дотепність – усі ці риси поезії в книжці найкраще і наймайстерніше виявляються у верлібрах. А в силабо-тоніці ритм їх ніби заколисує, часом віддає на поталу принагідним римам. Здається, саме хмарно-мінливий ритм вільного вірша найгармонійніше відповідає сутності таланту Анатолія Дністрового.