Джошуа Слокам : Навколосвітня подорож вітрильником наодинці : Роман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Жанна Капшук (джерело: Друг читача)

Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці. – К. : «К.І.С.», 2011. – 240 с.

Люди, здатні на подвиг, безумовно, надихають. А люди, які не тільки здійснюють незвичайні вчинки, але й уміють вправно описати це в художній формі, заслуговують найвищих нагород! Адже одна справа – знати ім’я Джошуа Слокама – канадо-американського мореплавця, який першим здійснив кругосвітнє плавання наодинці, а зовсім інше – читати його ж розповідь про цю дивовижну подорож, проймаючись досвідом, емоціями, враженнями та спостереженнями цього направду «бравого чоловіка».

Народившись «під подуви бризів» ... [ Показати всю рецензію ] – у родині моряків – і перейнявши любов до моря та вітрил, Джошуа Слокам усе життя працював фрахтувальником та морським торгівцем, у різні часи був власником і капітаном кількох вітрильників, вправлявся у суднобудуванні. Тож його відчайдушне плавання, здійснене у 1895-1898 роках, – навколосвітня подорож вітрильником наодинці – було результатом «не лише любові до пригод, але й усього накопиченого життєвого досвіду». Знання та вміння Слокама дійсно вражають неабияк: він сам-один перебудовує шлюп «Спрей», перетворивши його зі старого непотребу в надійне та міцне судно, самостійно керує ним під час мандрівки, долаючи всі труднощі, шторми та бурі, і при всьому спокійно та впевнено тримається свого курсу, керуючись передусім «законами вітрів» та поганеньким хронометром, який, утім, жодного разу не підвів капітана Слокама.

«Чи уві сні, чи наяву, я завжди точно уявляв позицію шлюпа, і бачив, немов на картинці, як моє судно рухається по карті», – каже мореплавець. І за його розповідями, за точними вказівками місцезнаходження «Спрея», а також за малюнками, поданими в книзі, ми й самі можемо спостерігати шлях, який подолав Джошуа Слокам: відпливши з Бостона, він обігнув земну кулю і повернувся в Ньюпорт (Род-Айленд), побувавши таким чином біля берегів Африки, Південної Америки, Австралії і, звісно, Північної Америки. Під час подорожі великий мореплавець відвідав безліч дивовижних островів, де спілкувався з цікавими людьми і не раз гостював у самих королів та інших вельмож, мав небезпечні сутички з індіанцями, відчував, як «дихає величний океан», боровся з «граничною самотністю», а також із шаленими штормами, які раз по раз випробовували його шлюп на міцність, – і ще багато-багато всього, розповіді про що дійсно вражають і надихають до власних, хоча б невеликих, подвигів.

Власне, про подвиги. Надзвичайно цікавою є сама історія перекладу книги Джошуа Слокама українською мовою. У «проекті Джошуа», ініційованому на сайті «Гоголівська @кадемія» письменником-мариністом Антоном Санченко, взяло участь аж дев’ять перекладачів, які плідно попрацювали, аби наш український читач зміг насолодитися історією унікальної навколосвітньої мандрівки. І їхній ентузіазм цілком виправданий – хто ж іще здатен так попіклуватися про творіння митця-відчайдуха, як не такий самий митець-відчайдух?

Отож, читання Слокама направду запалює. Хочеться підкорювати недосяжні вершини, блукати неходженими шляхами, шукати нових пригод – і не боятися перешкод. Адже як каже сам великий мореплавець, «Звідки було б узятися поезії про море, якби не було на ньому часом диких хвиль?».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Микола Цибенко (джерело: Буквоїд)

Наодинці з морем - нелегка справа. Проте Д.Слокам не вважає, що він був наодинці. Ось цитата з його книги: «...Якось мені довелося чистити щогли мого човна від гілок, після того як він, всупереч моїй волі, дрейфуючи, три рази огинав маленький острів. Це коштувало мені неабияких нервів, і щоб вберегтися від нападу, я лаяв свого човна, звертаючись до «Спрея» так, як розлючений фермер до свого вола чи коняки.

- Хіба ти не знаєш, - кричав я йому, - хіба не знаєш, що тобі не можна лазити по деревах?»

«Спрей» - це назва шлюпа, на якому подорожував автор цієї книги, а наведений жарт, звичайно, ... [ Показати всю рецензію ] не єдиний в ній.

Хотілося б звернутися до хлопчаків юного віку (як до можливих найчисельніших читачів цієї книги) із запитаннями: Ви любите вболівати за футбол? А у футбол самі грали? До чого ці запитання? До того, що вболівати і грати - дуже різні речі. Вболівальник не має суцільних синців на ногах, у нього не терпне від удару футбольного м´яча... гм, ну те, що прикривають футболісти під час пробиття штрафного... Такою ж мірою справжнє морякування відрізняється від читання книги (чи перегляду кіно) про романтичну професію моряка. Проте цікава розповідь про моряцьку професію, тим паче - опис дивовижних мандрівок з неймовірними пригодами, захоплює і приваблює не менше, ніж вболівальника споглядання футболу на стадіоні чи по телевізору. Юним читачам перекладачі (а їх виявляється аж дев´ять чоловік) подарували не тільки переклад, але в примітках подали пояснення численних професійних термінів, що зустрічаються на сторінках книги. Забігаючи наперед, скажу, що в кінці книги подані навіть креслення того ж таки «Спрея», з розгляду яких я і раджу розпочати читання, щоб зрозумілішою була розповідь. Ще одна порада - за можливості користування Інтернетом, варто супроводжувати читання переглядом географічних карт тих місць, які описує автор (за відсутності Інтернету - просто географічних карт). Це надасть змогу отримати багато додаткової уяви про подорож.

Написанню звіту про свою подорож Джошуа Слокаму, мабуть, допомогло те, що він сам дуже любив читати. Ось як він про це пише: «Але тепер, з запасом книжок на борту, я був готовий читати днями й ночами, відриваючись від цього приємного заняття лише для того, щоб випрямити судно або галс, або прилягти відпочити, доки «Спрей» поступово долав милю за милею».

Цікавий вислів «милю за милею» автор конкретизує так: «Спрей» ... о першій годині ночі 27 червня 1898 року кинув якоря, завершивши, навколосвітнє плавання у понад 46 тисяч миль, яке тривало три роки, два місяці та два дні». Якщо перевести 46 тисяч миль в кілометри, то це вийде більше 85 тисяч кілометрів. Чому так багато? Тому, що він об´їхав Землю не по екватору, а дуже нерівним маршрутом, а Атлантику при цьому перетнув тричі. Схема подорожі подана в книзі і при ознайомленні з нею все стає зрозумілим. Слід підкреслити, що мандрівник у своїй подорожі користувався найдоступнішими і простими речами, які були необхідні. Про свій годинник Слокам не без гумору пише: «Мій жерстяний годинник - єдиний пристрій, що показував час, давно вже втратив хвилинну стрілку, але після того, як я прокип´ятив його, ще показував години, і цього було майже досить на таких великих відстанях». Щоб не склалося враження, що подорож супроводжувалася одними при ємностями, ось ще одна цитата: «Так посеред суцільних небезпек я провів залишок ночі. Град і сльота під час несамовитих шквалів посікли мою шкіру так, що по обличчю вже сочилася кров, але що з того?». Можна додати, що мандрівник не уникнув і нападу дикунів, і ще багато перешкод довелося йому бороти.

Цей спіч про книгу Д.Спокама був би неповний, якщо не подякувати людям, які причетні до видання. Перш за все - ініціатору - пану Антону Санченку, який організував на сайті «Гоголівська академія» групу перекладачів (сам ініціатор та В.Чернишенко, Г.Михайловська, І.Семигаленко, В.Чумак, Д.Струнін, Захар ван дер Бюйтен, С.Мисько, О.Бережний), до цієї когорти слід додати і літературного редактора Є.Гринь. Друковану книгу приємно взяти в руки (чого тільки вартий під старовину «ретро-папір»), а для цього доклав своєї майстерності і художник І.Стронговський, і видавництво «К.І.С.»

Насамкінець - для тих юнаків, які візьмуться читати книгу, ще одна цитата із книги Джошуа Слокама:

«Тож, юнакам, що планують здійснити плавання можу, сказати - лише вперед! ...Небезпеки - так! Ні крихти не сумнівайтеся, що вони є. Та їх достатньо не лише в морі, але й на суходолі, і розум та вправність, даровані людині Богом, зводять їх до мінімуму».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ярина Скуратівська (джерело: День)

Портрет сьогоднішнього гостя варто було б умовно розділити на дві частини — такий собі газетний диптих із морською тематикою. Антон Санченко — автор 5 книжок, в літературі один із найвідоміших українських письменників-мариністів. Разом із тим, зійшовши на суходіл, перепрофілювався на професійного айтішника й замахнувся на унікальний для України проект. Його ідея проста й доволі сучасна. Йдеться про проект «Джошуа», який було оголошено на сайті «Гоголівської академії» щодо перекладу книжки мандрівника Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці». Участь у проекті була відкритою, ... [ Показати всю рецензію ] зголошуватися могли всі, хто мав бажання, знав англійську та українську, незалежно від країни, професії чи національності. Всі перекладені безоплатно уривки зібрали докупи, потім усі вони були ретельно відредаговані та втілені в електронному й паперовому варіанті. Санченко довів, що не завжди треба чекати великих грошей і доброго маститого перекладача для хорошої книги, якщо хочеш читати її українською. Варто мати бажання, віру й попутний вітер...

ПОРТРЕТ 1. АНТОН САНЧЕНКО: ПРОЕКТ МОРЕ — СУХОДІЛ

— Ви єдиний мариніст в українській літературі?

— Це не зовсім відповідає дійсності. Поки існує Леонід Тендюк — він єдиний мариніст в українській літературі. Але є ще кілька авторів, яких варто би знати і більше друкувати.

— А ви вважаєте себе ще й досі моряком?

— Ну, знаєте, в народі про таких кажуть — відставної кози барабанщик, десь так...Я пішов на суходіл як начальник радіостанції, але тоді це офіційно вже називалося «радіоофіцер», бо я працював на іноземному судні. Це сталося, власне, 1999 року, коли припинили використання коду Морзе, для чого всі радисти й були потрібні. Ось тоді переді мною відкрився широкий суходіл...

— Вам не стало роботи в морі?

— Так, закінчилася моя професія.

— Але ж море не відпускає, кажуть?

— Так, воно не відпускає, але неодружених моряків. Одружених ще й як відпускає. Звісно, існують й інші обставини, через які йдеш. У мене цього року було 25-річчя випуску з училища, то більшість однокурсників перевчилися на судноводіїв, штурманів, і дехто з них має вже диплом капітана далекого плавання. Але я не знаю, чи шкодую, що кинув... З іншого боку, якби я ходив у море, навряд чи став би автором, письменником.

— Ви колись зізналися, що мрієте, аби ваші твори вивчали у вищій школі. Чому?

— А це питання комерції. Якщо в університетах вивчають, професори рекомендують, студенти купують, автора перевидають, йому відрахування якісь ідуть...

— У вас таке нескромне бажання жити з літературної творчості? Але ж в Україні професійних письменників десь із троє буде.

— А більше нам і не треба. Умови нині такі, що «Болівар двох не винесе». Як у Македонії чи Болгарії, у нас професійних письменників не може бути багато...В Україні професійних письменників достатньо, це ж не така велика літературна країна, як Британія.

— У вас вийшло вже п’ять кнжок. Чи вихід кожної наступної автоматично означає успішність?

— Дивлячись за якою шкалою міряти, якщо за грошима, то, очевидно, ні.

— А за якою шкалою вимірюється успішність української книжки?

— За відгуками читачів, за рецензіями, але мені важко про це судити, я не збираю повні львівські театри, не проводжу творчі зустрічі, й люди не перестрівають мене на вулиці. Успіх є у Шкляра, приміром. Успіх — це коли книга потрапляє в суспільний резонанс. Я взагалі дивлюся, а може, по собі суджу, що людина лише після третьої книжки починає замилюватися, а чого ж вона хоче від писання. Захват від того, що нарешті з’явилася книжка, зникає, і починаєш перед собою ставити якісь творчі завдання, змирившись із тим, що ти вже автор.

— І які ж завдання перед вами ставить література?

— Чим мені подобається українська література, — за що не візьмешся, нічого не зроблено. Ось візьмемо мариністику — більшість зарубіжної класики цього жанру українською не перекладена. От уже згадуваний Тендюк. Я все думав: чого у нього такі різножанрові твори, чого людина кидається від одного жанру до іншого? Морський детектив, науково-пригодницький, путівні нариси... А він собою намагався перекрити весь спектр мариністики. То ж працювати мені є над чим.

***

Видавець, директор «К.І.С.» ЮРІЙ МАРЧЕНКО про спільний проект:

— Спочатку я познайомився з Санченком як читач, із задоволенням прочитав збірку «Баркароли» — мене підкупила ідея кожну історію ілюструвати певною музичною композицією, і я подумав, як класно було би читати й одночасно слухати. Я почав шукати в Інтернеті і знайшов автора, й мені захотілося познайомитися з ним, а він — людина відкрита, отак ми заприятелювали. Це привело нас до спільного видавничого проекту. Антонова частина «Подорожей» була електронна, а наша видавнича — традиційна, паперова.

ПОРТРЕТ 2. АНТОН САНЧЕНКО: ПРОЕКТ «ДЖОШУА»

— А чи багато охочих пристали на пропозицію спробувати свої сили у перекладанні?

— Ми не чекали, що на наше прохання відгукнеться стільки охочих. Їх виявилося дев’ятеро. Я аналізував стан українського перекладу та зрозумів, що багатьох книг українською нам бракує, й особливо мало книг про мандри. Скажімо, ось книжка, яка вийшла у світ 100 з гаком років тому. Це «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці«Джошуа Слокама. Вона вже не мала шансів бути перекладеною якимось маститим перекладачем чи автором. З іншого боку, я подумав, що люди, які не навчалися професійному перекладові, перекладуть однозначно не гірше за комп’ютерний перекладач із російської, як це подекуди буває в сучасних умовах із перекладними книжками. Та й «Подорож...» вдало скомпонована для такого задуму — у ній є глави, зміст цього розділу, можна було зорієнтуватися, що ти хочеш перекладати, а що ні. Я виклав зміст книги на сайті й оголосив набір волонтерів, кожен закріплював за собою кілька розділів, я надсилав графік, щоб це було послідовно й читачі могли оцінити поступово весь процес. Це у нас зайняло 5 місяців.

Я колись сам намагався перекладати Слокама, але зрозумів, що іноді й словник буває замалий, а коли немає з ким порадитися, то ця книжка нездоланна. А тут було 8 співрозмовників, які могли чимось допомогти. І коли починають закидати, що ми аматори, то я кажу, що п’ятеро з нас — перекладачі, 2 були професійними моряками, 2 проживають за кордоном і прекрасно володіють англійською, тобто ця команда ідеально пасувала до перекладу цієї книжки.

— А як же причесати весь цей перекладацький різнобій?

— Справді, дуже важко було знайти редактора, але він знайшовся, просто треба ходити й усім розповідати, що мені потрібен редактор для такого класного проекту. І я не повірив, адже таких збігів не буває, але наш літредактор, точніше, редакторка виявилася, по-перше, з родини моряків, по-друге — з Керчі, по-третє, бувала у Нью-Бедфорді, звідки починається оповідь Слокама, і найнеймовірніше — наша редакторка була україномовним редактором, закінчила Львівський університет.

Гадаю, варто назвати їх усіх: перекладали Антон Санченко, Володимир Чернишенко, Галина Михайлівська, Ірина Семигаленко, Василь Чумак, Дмитро Струнін, Захар Ван дер Бюйтен, Сергій Мисько, Олесь Бережний. Літредагування — Євгенія Гринь.

А що вийшло у нас — нехай судять читачі...

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Кравець (джерело: Книгобачення)

(уривок)
Іншим, популярним у голосуванні перекладом стала колективна праця молодих українських перекладачів із натхненником Антоном Санченком «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» Джошуа Слокама. Спочатку книга існувала в електронному форматі, але у 2011-му році знайшовся її видавець. Історія знана і давня (ще початку двадцятого століття), і тому не було сенсу прибирати з Інтернету електронний варіант, тому цю книгу прочитали всі учасники нашого експерименту, і багатьом захотілося мати її на папері.
Книга захоплює своєю щирістю і безпосередністю, автор не письменник і тому не заморочувався ... [ Показати всю рецензію ] на стилістиці і не прагнув когось вразити чи перевершити, він просто оповідав свою життєву історію – це підкупає. Водночас ця книга не лише про подорож сміливця, здатного на подвиг, в ній можна знайти не тільки мандри і враження, а насамперед прослідкувати, як змінювалася сама людина, а разом із нею емоційно змінюється і читач.
Тому трохи сумно, що у книзі іноді наявні недоречності, пов’язані із колективним перекладом, з іншого боку, навряд одна б людина змогла витратити стільки вільного часу на переклад, за який, імовірно, ніхто не заплатить.
Книга цікава ще й своїм прецедентом, що молодь таки може втілити замислене у життя і згодом становитиме конкуренцію професійним перекладачам, а потім, можливо, і видавцям, чим значно вплине на розвиток сучасної літератури. Аби вистачило сміливості, волі і терпіння.
Загалом ця книга запам’яталась і була цікава більшості з нас, не зважаючи на вік і стать. Це здорова література, покликана виховувати молодь і нагадувати старшим, що у житті немає неможливого, а суєтність і труднощі можна подолати, якщо по-справжньому цього захотіти.
Основна аудиторія: молодь і дорослі, які хоч трохи залишилися романтиками.
Власна оцінка: порадили друзям, яких може зацікавити така книга.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ (джерело: Народна Армія №236 (4844))

У київській книгарні «Є»відбулася презентація українського перекладу книгиДжошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильникомнаодинці».Письменник народився в1844 році. Він канадець, але здитинства ходив на англійських суднах. Сорок років він бувкапітаном, змінивши 8 суден.Чотири з них були його повною або частковою власністю.Досить часто Слокам потрапляв у корабельні аварії, алеобходилося без жертв. Якосьйого судно затонуло біля берегів Бразилії. Слокам купив утуземців каное, переобладнавйого і за три місяці повернувсядо США. Згодом написав просвої пригоди книгу, за яку отримав непоганий гонорар.Джошуа ... [ Показати всю рецензію ] Слокам ходив виключно на вітрильниках і у1895–1898 роках він уперше вісторії один здійснив на ньомунавколосвітню подорож. Своївраження він виклав у книзі,яка вийшла в світ 1900 року.«Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» перевидавалася десятки разів. У1965 році книга побачила світу російському перекладі. І осьтепер легендарний мандрівник«заговорив» українською. Надкнигою працювали дев’ятероперекладачів. Їх згуртував насайті «Гоголівська академія»письменникмариніст АнтонСанченко. До речі, він і перекладач Олесь Бережний — моряки. Це полегшило роботу.Наприклад, Слокам згадував:«Мене ніколи не ставили дощогли». Це означає, що Слокама ніколи не карали. (Винуватців на англійському флотіставили до щогли і били канчуками).Перекладачі живуть у різних містах. Наприклад, Дмитро Струнін — у Празі. Захарван дер Бюйтен (псевдонім) —у Севастополі. Дизайнер книгиІлля Стронговський — у Житомирі. Таку спільну працю зробив можливою Інтернет.Українські письменники,видавці та яхтсмени братиКапранови зазначають: «Зачасом перекладу Біблії європейські науковці роблять висновок про рівень розвитку національної літератури. Висновки про появу національної мариністики можна робити за появою перекладу Джошуа Слокама. Бо це біблія моряка. Немає жодного серйозного яхтсмена, який не прочитав биСлокама. Без перебільшенняскажемо, що Джошуа своєюкнижкою виховав не одне покоління справжніх чоловіків. Авідтепер і українці зможуть перевірити себе «за Слокамом».Є, до речі, й електронна версіякниги. Її можна скачати на сайті «Автура».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Владислав Івченко (джерело: Данкор)

Книга Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», як хороший коньяк, тільки додає смакових якостей з віком. Цю книгу краще не читати швидко (хоч хочеться кидати за себе сторінка за сторінкою), а неквапливо, маленькими ковтками, полоскати у роті, дивитися в атласах та вікіпедії, про згадані у ній острови, порти, кораблі, події. Я особисто читав саме так і це рідкісне задоволення. Почати хоча б з оповідача, старого моряка Джошуа Слокама, людину просту і цікаву. Це перша зірка книги, якщо вже триматися коньячної аналогії. Таких впевнених і спокійних оповідачем зараз не зустрінеш. ... [ Показати всю рецензію ] Щоб не траплялося, він не панікує, не вигадує і не прибріхує, задля зайвого трагізму чи комічного ефекту. Він наче присягся говорити правду і говорить лише її. Як можна було б подати історію з піратами! А пригоди з дикунами-вогнеземельцями! Чи всі ті незчисленні шторми та рифи, що траплялися на шляху «Спрея», скромного корабля достославного Слокама. Але автор говорить спокійно, хоч на прийомі у чергового консула чи губернатора, хоч на межі смерті серед відчайдушної бурі. Цей спокій, принципове небажання щось прикрашати і розцяцьковувати, підкупає. До автора одразу відчуваєш і вдячність і довіру. Навіть, коли він розповідає про стернового з колумбової «Пінти», що допомагав у шторм, це не сприймається, як перебільшення.

Зірка друга, це смак часу. При читанні в око впадають деталі, які зараз виглядають кричуще неполіткоректними. За розповідь про те, як він вполював і з’їв сплячу на хвилях черепаху, чи як заробляв гроші виставлянням спійманої акули аж з 11 акулятами у череві, зараз би «зелені» називали Слокама вбивцею. А за «дикун» в бік індіанців, чи за опис дурного негра, керівника одного з карибських портів, він би міг легко таврований, як расист. Хоча, Слокам ані кривавий м’ясник, ані расист. Наприкінці книги він зізнається, що тижні самотнього плавання призвели до того, що він не може вбити живу істоту, щоби з’їсти її. А щодо рас, Слокам чесно визнає чесноти їх представників і ганьбить недоліки, не дивлячись на колір шкіри.

Він взагалі дуже правильний, цей Слокам і це третя зірка книги. Джентльмен старого штибу, який цінує в людях не відвертість, а вміння гідно триматися. У цій книзі ви не знайдете «мєтаній духа». Автор завжди чемний та застебнутий на всі ґудзики мундира. Ми не знаємо про його фобії чи бажання, бо про таке джентльмени не кажуть. Тілесний низ тут цілком підкорений і схований за духовним верхом. В описі Слокама навколишній світ схожий на світ до гріхопадіння і цією інтонацією американський моряк дуже схожий на сучасного класика української марінистики Антона Санченка. Не знаю, це випадковість, чи впливає моряцькій досвід. Але світ у «Навколосвітній подорожі» влаштований ідеально, а якщо які недоречності і є, то вони випадкова прикрість, виключення з правил. Так само і люди, більшість їх справжні леді та джентльмени, а покидьки якщо і трапляються, то автор описує їх з таким щирим здивуванням, наче не вірить в їх існування.

Четверта зірка – тодішній світ, ще дитячий, ще не спаплюжений жахами світових війн та тоталітарних режимів. Світ прозорий настільки, що одна людина може долати тисячі кілометрів і десятки кордонів майже без бюрократичних перешкод. Світ відкритий та доброзичливий. Майже усюди Слокама зустрічають, як рідного, десятки незнайомих людей радо допомагають йому, цінуючи його подвиг: відправитися навколо планети наодинці.

П’ята зірка цієї книги – морська стихія. Як людина суходільна, я навіть на замислювався, як важко було владнатися з океаном у часи вітрил. Морська подорож мені видавалася суцільним відпочинком, аж тут виявилося, що це важка та виснажлива робота, небезпека і… краса. Краса відкритого океану, краса островів на обрії. Про красу моря навіть стриманий Слокам радий висловлюватися поетично, вона для нього такий сам дар Божий, як і люди.

Не знаю, чи бувають коньяки у шість зірок, але тут буде. Шоста зірка цієї книги – команда українських перекладачів, що об’єднали зусилля і зробили те, що до них в Україні це не робили. І той колективний переклад чимось схожий на саме плавання Слокама – акт доброї волі, який слугуватиме прикладом для всіх.

Пи.Си. Вибачте за надто високий стиль, думаю, що Слокам мене б не схвалив, але книга мене дійсно розчулила.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Сергій Руденко (джерело: Буквоїд)

Після більш ніж двох років видавничих мандрів у київській книгарні «Є» презентували перекладацький проект «Джошуа».

Недарма головний герой проекту - капітан Джошуа Слокам - визнаний найбільш «медійним» мандрівником минулого століття. Тоді його навколосвітню подорож постійно супроводжували статті у пресі та захопливі відгуки тих, кого він зустрічав на своєму шляху. Тепер про нього знову пишуть та із захопленням читають про його подорож уже українською.


Джошуа Слокам


Ініціатори проекту - Антон Санченко та Євгенія Гринь представляють проект

Проект «Джошуа» присвячено перекладу літературного ... [ Показати всю рецензію ] доробку капітана Джошуа Слокама і перший його твір, перекладений в рамках проекту - «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» (Sailing alone around the world). Це щоденник подорожі капітана, який першим обійшов наодинці довкола земної кулі на шлюпі «Спрей» у кінці 19 століття. Перше англомовне видання цього щоденника вийшло друком у 1900 році. Видання українською мовою з´явилося через 111 років у видавництві «К.І.С.». Переклад здійснено колективом з 9 перекладачів на чолі із письменником-мариністом Антоном Санченко, що працювали на волонтерських засадах. Весь процес перекладу, розділ за розділом, із коментарями перекладачів можна простежити на сайті Гоголівської академії.

Наразі проект «Джошуа» - це:

- паперова книжка «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» від видавництва «К.І.С.;

- електронна версія цієї книжки, проілюстрована дизайнером Іллєю Стронґовським (можна завантажити тут);

- «книга на глобусі» - перша в Україні адаптація книжки до програми Гугл Планета(можна завантажити тут)

Окрім «Навколосвітньої подорожі вітрильником наодинці» Слокам написав ще кілька книжок: «Подорож на каное «Лібердад» та «Подорож "Дістроєра" з Нью-Йорка до Бразилії». Ініціатори проекту сподіваються, що попит на «Навколосвітню подорож» та читацький інтерес до неї будуть високими. Тоді це означатиме, що варто перекладати далі.

Довідка про автора

Джошуа Слокам (1844-1909) народився у Новій Скотії (Канада). Вся його родина була так чи інакше пов´язана з морем. Він вперше вийшов у море ще в юнацькому віці і з того часу змінив 8 кораблів і був капітаном загалом понад 40 років. Свою навколосвітню подорож на риболовному боті «Спрей», екіпаж якого протягом усієї подорожі складався з однієї єдиної людини - його самого, він розпочав із Фергейвена (США) в кінці квітня 1895 року і повернувся туди в липні 1898 року. 1909 року 65-річний капітан Слокам, відпливши у чергову подорож до берегів Південної Америки, безвісти зник в морі.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Шарговська (джерело: Літакцент)

Книжку «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» написав капітан Джошуа Слокам. Його мандри і писання належать до кінця ХІХ століття, коли смерть автора ще не було проголошено. І добре, бо для цього тексту його постать надзвичайно важлива. Ризикну стверджувати, що саме у справжності досвіду – основна цінність цього тексту.

Структура оповіді лінійна й «тримається» за маршрут подорожі. Не пропускаючи жодної зупинки на шляху, автор подає дотепні замальовки місцевих мешканців. Його улюбленці – жителі островів. Та Слокама приваблюють не так їхні автентичні традиції і уклад, а найперше здобутки ... [ Показати всю рецензію ] цивілізації, що їх вони опанували. Щоправда, безпосередність, якої набувають навіть панночки на островах, капітану-янкі теж симпатична. Так розшифровуються слова з анотації про «колоніальну історію й географію 19 століття». Тож не варто чекати від тексту етнографічних подробиць. Зате прикладної соціології буде достатньо. Найбільше ж у цих замальовках – ідей із практики комунікацій. Адже Слокам вирушав у навколосвітню подорож із мідяками в кишені, і здійснив її успішно зокрема завдяки вмінню ладнати з найрізноманітнішими людьми. Домовлявся про лекції, був запрошений до найвищих місцевих можновладців, отримував подарунки від капітанів і маленьких тубільців. Хоча попервах його нерідко вважали за небажаного гостя – диявола, загиблого у морі краянина тощо. Але щоразу він викручується і упередження обертає собі на користь. Як в історії, коли жителі Кокосових островів неабияк перелякалися, прийнявши смородиновий джем, яким ласував кеп, за смолу. Та згодом розкуштували й уже «не вистачало пальців для всіх захоплених малюків, які хотіли вчепитися в них і супроводжувати скрізь». Слокам переповідає про це з гордістю – не меншою, ніж про візити до вождів і британських чиновників .

І так само без зайвої скромності він пише, що подолати такі небезпеки, які подолав він, навряд чи багато хто спроможеться, адже, крім рішучості, тут потрібна неабияка майстерність і досвід. І ця пиха не викликає найменшого спротиву. Вступає в дію усвідомлення, що ця людина справді перетнула океани на дерев’яній посудині без двигуна і сучасних засобів навігації. І Слокам жодної сторінки не дає читачам про це забути.

Таким чином, недоліки оповіді легким рухом перетворюються на її переваги. Стиль вільний від манірності, дещо занудний і дуже щирий. Коли автору хочеться розповісти про себе – він не відмовляє собі ані в переліку страв до сніданку, ані в детальному описі роботи над деталями свого вітрильника. Згодом стає справжнім романтиком і змальовує хвилі й зорі, прекрасні краєвиди й летючих риб. Розчулюють морського вовка прекрасні острів’янки та бойовий товариш – шлюп «Спрей». Стосунки капітана із судном дуже теплі. «Хіба ти не знаєш, – звертається він до шлюпа, коли той набрав гілок на щогли, дрейфуючи довкола острова, – що тобі не можна лазити по деревах?» Та сентиментальність поєднується в Слокама із граничним прагматизмом. Так, наприклад, натрапивши в морі на плаваючі бочки, вантаж загиблого судна, він береться до праці – виловлює крам і складає на «Спрей». «Мене охопило щасливе передчуття гарної майбутньої оборудки… З бухти я відплив по обіді, з голови до п’ят вимазаний тим смальцем, яким моє судно було навантажене від кільсона до клотика», – задоволено закінчує оповідь про зустріч із рештками кораблетрощі кеп.

Виникає парадокс: саме епізоди, що здаються задовгими, насправді додають тексту відчуття присутності тут-і-зараз. Згодом втягуєшся і відчуваєш себе поруч із автором. Утім, він тримає певну дистанцію із читачем – не вдається до рефлексій, подає переважно спостереження й події, рідше – враження. Тож цілком влізти в його шкуру не випадає, та й це було б нечесно: адже мало хто з його читачів керував у відкритому морі судном, навіть і значно надійнішим за шлюп капітана Слокама. Вся історія – це концентрований посил про те, що неможливого не існує, але для втілення треба докласти неабияких зусиль.

Перекладу є що закинути – його зробила команда, організована моряком Антоном Санченком. Мені здається, що саме ця іпостась письменника-мариніста проявилася в українській версії «Навколосвітньої подорожі…» найбільше. «Варто ж сісти і проаналізувати наявні можливості, зазвичай виявляється, що все в наявності й більшість взагалі безкоштовно – бери і роби», – пише він щодо перекладу цієї книжки. Переклад далеко не бездоганний, але цілком читабельний. Розумію, що такі закиди треба підтверджувати цитатами, але мені найменше хочеться вишукувати «мухи» в цій роботі. Адже її цінність, як і у випадку з подорожжю Слокама, в тому, що вона відбулася. Без попереднього замовлення й грошей, без упевненості, що переклад буде надруковано, а часом і без достатньої кваліфікації.

Коли говорити про книжку як ціле, варто згадати наявність «апарату» – алфавітного покажчика й схем судна, та оформлення. Останнє, здається, єдине, що зробив для цього видання фахівець у своєму полі – дизайнер Ілля Стронговський.

У суперечках, чи варто братися за «не свою справу», чи краще облишити робити людям, які навчалися і, бажано, мають документальне підтвердження цього, я пристаю на бік любителів. Зазвичай цитую: «Ковчег зробив аматор, а професіонали побудували “Титанік”». Не варто плутати, до речі, із ситуаціями, коли людина під час перемовин про роботу свідомо завищує свою кваліфікацію – такий «фахівець», найімовірніше, і виконуватиме абияк. А от коли виходять із засновку «Коли не я, то хто?» і докладають максимальних зусиль – результат заслуговує на щиру повагу. Як от уся команда, що працювала над «Навколосвітньою подорожжю…» – від капітана до дизайнера.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Максим Стріха (джерело: Україна молода)

Почнімо з найголовнішого: через понад 110 років після своєї появи книжка Джошуа Слокама «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» нарешті з’явилася в українському перекладі (К.: «К.І.С.», 2011 — 240 с.). З’явилася, не маючи жодних шансів викликати читацький ажіотаж з однієї простої причини: абсолютна більшість українців ніколи й не чула про відважного американця, який у 1895—98 роках уперше обійшов сам–один навколо Земної кулі на самотужки відбудованій ним яхті «Спрей».

А тим часом, якби людство вирішило створити алею пам’яті тих, хто силою свого духу розширив уявлення про можливості людини, ... [ Показати всю рецензію ] в ній напевно знайшлося б місце американському капітанові, який, маючи вже понад 50 років віку (і не вміючи плавати!), рушив у свою знамениту й апріорно безнадійну подорож трьома океанами на кораблику трохи більше 11 метрів завдовжки.

Подвиг Слокама можуть уповні оцінити лишень досвідчені яхтсмени, до яких автор цієї рецензії (дарма що байдарочник із досвідом сплаву порожистими річками Карелії й Сибіру) не належить. Проте йому, авторові, пощастило здійснити (в почесній ролі кока) три різної тривалості і довжини виправи на яхті «Лелітка» під орудою Валерія Петущака, який у 1994—98 роках першим з українців повторив подорож Слокама (хоча й у дещо полегшеному, але теж сповненому небезпек варіанті) і теж написав про свої пригоди захопливу книжку «Солоний гопак».

Тож можу засвідчити: навіть звичайний нічний шторм у Чорному морі справляє на мореплавця–початківця достатньо сильне враження. А я ж був за якихось півсотні кілометрів від берега, на яхті з рацією та джипіескою (наше розташування на карті було відоме з точністю до кількох десятків метрів). На «Лелітці» були електричне освітлення й 10–сильний дизель (який дуже допомагав при маневруванні в порту). Всього цього Джошуа Слокам не мав. А головне — серед безмежного океану він був сам і міг розраховувати лише на власні сили.

Книгу Слокама (сьо­годні її вважають за класику жанру) написано з неабияким літературним хистом і почуттям гумору. Автор чесно розповідає про психологічні проблеми плавання наодинці — але при цьо­му зовсім не прагне показати себе героєм. Більше того, він ніби хоче заспокоїти читача: мовляв, під час переходу через Індійський океан під ходовим вітром стернувати йому довелося якихось кілька годин, а решту часу «Спрей» сам слухняно тримався на курсі. (Це справді так, але за тим стояла філігранна мореплавська майстерність капітана. Втративши через 100 років стерно в 11–бальному штормі в Тихому океані, Валерій Петущак вижив, бо пам’ятав відповідні рецепти Джошуа Слокама).

Про небезпеки Слокам воліє писати жартома: «Цього дня «Спрей» намагався стати сторчголов і в мене були всі підстави очікувати, що перш ніж поночіє, він опанує цю штуку» (це — про страшний шторм біля Мису Доброї Надії). Навіть у розповіді про неймовірно виснажливий перехід Магеллановою протокою, де доводилося боротися не лише з вітрами й течією, а й підступними дикунами (протоку Слокамові довелося долати двічі, бо першого разу його відкинуло штормовим вітром назад до лиховісного мису Горн) автора не зраджує м’який гумор. Як не зраджувала його під час походу й людяність — навіть потрапляючи в критичні ситуації, він стріляв нападникам–дикунам лише під ноги. Бо взагалі вважав за неприпустиме позбавляти життя живі істоти. Навіть цапа, необачно взятого на борт на острові Святої Єлени (тварина пожувала всі мапи й одяг, до яких зуміла дістатися), Слокам чесно допровадив до острова Вознесіння. І тільки там «він потрапив до рук справжнього шотландця, від якого, сподіваюся, вже не зміг відкараскатися».

Ініціатором україн­ського перекладу книги Слокама став наш найцікавіший сьо­годні письменник–мариніст, випускник Херсонської «мореходки» Антон Санченко. Переклад з’являвся на сайті, і в його створенні взяли участь дев’ятеро перекладачів: Антон Санченко, Володимир Чернишенко, Галина Михайловська, Ірина Семигаленко, Василь Чумак, Дмитро Струнін, Захар ван дер Бюйтен, Сергій Мисько та Олесь Бережний. Їхні доробки звела докупи редактор Євгенія Гринь (і результат виявився цілком стравний — а узгоджувати довелося купу морських термінів, у нашій мові не надто поширених). Ілля Стронговський створив для книжки вишукане оформлення. А наважився все це надрукувати керівник видавництва «К.І.С.» Юрій Марченко, відомий своєю пристрастю до якісних (нехай навіть «некомерційних») книжок.

...Джошуа Слокам не відкрив під час подорожі нових земель (хіба що малий острівець у Магеллановій протоці, який доти вважали частиною суходолу). Його гасло було інше: «віднайти свій власний шлях до вже відкритих земель». Він вважав своїм головним відкриттям те, що «навіть найгірше море не таке вже й страшне для добре спорядженого суденця». Досвід цього відкриття Слокама пізніше врятував життя багатьом мореплавцям, які мали приклад: слід боротися й перемагати навіть за, здавалося б, цілком безнадійних обставин.

І все ж, за логікою жанру, капітан Слокам не повинен був умерти на суходолі. 14 листопада 1909 року він вийшов на «Спреї» (як це неодноразово робив і перед тим) у бік Вест–Індії та Південної Америки. Більше про його долю нічого не відомо. Чи 65–річний моряк раптово помер під час подорожі і його ще довго носило хвилями, а чи курс «Спрея» перетнув уночі великий пароплав, який і не помітив, що потопив маленьку яхту, — назавжди залишиться загадкою.

А книжку Слокама, на моє глибоке переконання, бодай раз у житті мусив би перечитати кожен. Особливо той, кому його життєвий тягар здається заважким. Прочитавши розповідь про неймовірну подорож наодинці трьома океанами, він зможе по–новому поглянути на багато цілком звичних речей.
Максим СТРІХА

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Дмитро Стретович (джерело: Газета по-українськи)

Видавництво "К.І.С." вперше в Україні видало переклад книги американського капітана Джошуа Слокама "Навколосвітня подорож вітрильником наодинці". Один із перекладачів і автор ідеї проекту, письменник Антон Санченко розповів Gazeta.ua, що над перекладом працювали 9 перекладачів, які проживають в Україні та США.

"За невеличкими винятками усі майже витримали графік перекладу: ми викладали нові перекладені розділи на сайті послідовно, щоб зберегти інтригу в читачів, з оголошеною датою оприлюднення наступної частини", - поділився Санченко.

На його думку, Джошуа Слокам – знакова постать в історії ... [ Показати всю рецензію ] мореплавства. Він перша людина у світі, що обійшла довкола світу самотужки, тобто одинаком. Але цим Слокам не обмежився, і написав путівні нотатки, які стали класикою жанру.

У вересні український переклад вийшов у друкованому та електронному форматі. За словами Антона Санченко, книга Слокама надихнула до "сюрпризів" для читача.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З"явився український Жуль Верн

"Думаю, що інтегрували книжку з глобусом "Гугл Планети" ми таки перші в Україні. Втім, саме ця книга чогось такого вимагала. Як сказав один з її уважних читачів – моряки перші почали оперувати планетарними поняттями. Тобто, їм для роботи було необхідно уявляти планету, скажімо, з її системою сталих вітрів і океанських течій, всю повністю. У Слокама це є, він професіонал найвищого ґатунку", - вважає письменник.

Він переконаний, що завдяки зусиллям дизайнера і в друкованій, і в електронній книзі вдалося зберегти "вікторіанський дух" ілюстрацій, який панував у часи Слокама.

Електронна версія книги поширюється умовно-безкоштовно на сайті "Автура", тобто її можна скачати безкоштовно, а потім при бажанні перерахувати певну суму грошей на свій розсуд. Друкована версія коштує 46 грн.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У паперових виданнях не вистачає віконечка пошуку

"Це чи не вперше ми об'єднали наші зусилля з видавцем і намагаємося дослідити усі примхи взаємодії паперової та електронної версій книжки, які розповсюджуються одночасно і паралельно. Ми виходимо з дещо полемічного визначення Завена Баблояна: "Книга – це те, в чого є ціна". Тобто нас цікавлять не тільки скачування файлів, але й розрахунки за них. І єдиний спосіб довідатися про те, що читач книгу прочитав, а не лише скачав, і вона йому сподобалася, для нас – проплата за електронну версію або замовлення паперової. Власне, тільки це й може дати відповідь, наприклад, чи варто перекладати другу й третю книжки Слокама", - розповів Санченко.

За його інформацією, по кількості розповсюджених примірників бере гору поки що електронна версія книжки. А по прибутках – паперова.

"Втім, це ще незавершений експеримент. Кожен, хто це зараз читає книгу ще може вплинути на його результат", - підсумував письменник.

Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/culture/_perekladena-kniga-kapitana-dzhoshua-slokama-vijshla-u-drukovanij-i-elektronnij-v/408430">Gazeta.ua</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Славінська (джерело: Українська правда. Життя)

Джошуа Слокам. Навколосвітня подорож вітрильником наодинці (К.І.С.)

Проект перекладу подорожніх нотаток Слокама виник у Живому Журналі та на сайті "Гоголівської академії" як колективна волонтерська ініціатива. Всього "Подорож" Слокама має 9 перекладачів.

Книжка спочатку вийшла в електронному вигляді. Не минуло й року – книжка вийшла в папері.


Після "Нарисів Бурси" це вже другий проект Антона Санченка із такою біографією. Тобто поява електронної версії викликала зацікавлення "паперового" видавця.
Жовтень видався багатим на події.

В світі вручили Нобелівську премію, віддали Букера ... [ Показати всю рецензію ] та от-от оголосять переможця Гонкура.

Єжи Гофман відмовився знімати фільм за мотивами "Чорного ворона" Василя Шкляра. Натомість в Україні збираються номінувати Бориса Олійника на Нобеля.

В цей самий час Спілка письменників залишилася майже без голови. А чоловік письменниці Ганни Герман написав роман про велосипед без сідла.

Наприкінці жовтня в "Українській правді. Життя" з’явилася нова колумністка-письменниця - Ірена Карпа.

Поруч із уже минулими подіями на порозі листопада, варто сказати про одну майбутню. В певному сенсі це чи не головна подія нинішнього літературного року.

Юрій Андрухович написав нову книжку – "Лексикон інтимних міст".

"Українська правда. Життя" пропонує найпершу в Україні рецензію на нову книжку Юрій Андруховича. А також огляд інших вартісних новинок листопада.

Юрій Андрухович. Лексикон інтимних міст (Meridian Czernowitz)

Юрій Андрухович написав нову книжку. Це сталося після мало чи не п’ятирічного літературного мовчання з короткими реінкарнаціями в антологіях.

Ті, хто чекали на роман, можуть розчаруватися збірці есеїстики. Хоча направду я не можу уявити собі такої людини.

Адже Андрухович на всіх читаннях послідовно озвучував фрагменти "Лексикону". За їхніми мотивами було навіть створено facebook-гру.


Що під палітуркою "Лексикону"?

Технічні характеристики прості. 111 есеїв про країни світу. В алфавітному порядку – за кириличним алфавітом, хоча ігри з латиницею так само присутні.

Про мистецькі характеристики говорити так само просто, але дуже складно.

Насамперед, важко говорити про "Лексикон" як про певну цілісність. Тобто ця книжка не може сподобатися чи не сподобатися вся.

"Лексикон інтимних міст" розпадається на фрагменти. І в цьому його заслуга, задумка і шарм.

Окреслені ландшафти реальних міст надзвичайно фантастичні. Вони поєднані перехресними посиланнями. Голос оповідача (автора?) заграє з читачем. Він обіцяє продовження історії там, її розв’язку сям. Він веде кудись, аби облишити сам-на-сам із трьома царями, скажімо, Кельнського собору.


Але як у історії про паризьку повію вловити рельєф Парижа? І чи наявність селінджерівських качок у Central Park допоможе пізнати Нью-Йорк?

Або, скажімо, в есеї про Київ можна було сто або тисячу разів написати словосполучення "вулиця Михайлівська". Але "Київ" Юрія Андруховича все одно не схожий на "Київ" як об’єктивну реальність. Все тому, що об’єктивної реальності не існує.

Мені здається, що в цьому стержень читання "Лексикону інтимних міст". Все як у давньому вірші: "Не їдь до Львова, такого міста немає".

Композиційно нова книжка Андруховича нагадує атлас світу. Тут разом зшито аркуші з різноманітними картами, які не схожі одна на одну. Лиш іноді фрагмент однієї трапляється на іншій. В той самий час у карт спільна легенда. Та й позначають вони умовно Землю – це пакт між атласом і його читачем.

"Лексикон" – такий самий атлас.

Найліпшу настанову до його читання свого часу озвучив сам Андрухович: "Це таке запрошення для читача - викрий мене, дешифруй. Піймай мене за руку і звинувать. Це ж і є контакт, ми ж усі його прагнемо".

Окремим смаколиком "Лексикону" можуть бути (не)вигадані оповідки про (імовірно) справжніх людей. Принаймні за кількома ініціалами ховаються дуже і дуже впізнавані цитати та образи.

"Лексикон інтимних міст" сподобається будь-якому любителю цікавої есеїстики. Книжка гарно читатиметься і на ніч у ліжку, і в метро. Це 111 приводів помріяти про мандри та написати власні подорожні нотатки.

"Навколосвітня подорож вітрильником наодинці" вперше була видана 1899 року в США. З тих пір книжка постійно перевидається.

До речі, в Україні книжку вперше видано не з "рідними" ілюстраціями Томаса Фогарті. Українську версію візуального оформлення Слокама намалював Ілля Стронґовський.

"Подорож" – це мемуари капітана Джошуа Слокама. Надзвичайна історія звичайної людини.

Одного дня Джошуа Слокам, який все життя плавав морями, опинився на березі без роботи. Тоді він викупив старий вітрильний шлюп "Спрей" і відремонтував його. Оновлений корабель рушив у навколосвітню подорож із однією людиною на борту. Цю людину звати Джошуа Слокам.

Можна переказувати, які дивовижні пригоди трапилися з аборигенами біля берега Вогняної Землі. Або як приймала відважного капітана місіс Стіверсон, дружина того самого письменника Стівенсона. Або як шпалерні цвяхи можуть допомогти під час плавання. Або чим корисна багата бібліотека на кораблі.

В "Подорожі" Слокама важить не це. Про цю книжку чудово та вичерпно говорить одна цитата: "Море для того і створене, щоб його переплисти".

Прекрасна книжка для мрійників, які вміють втілювати мрії в життя.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Антон Санченко (джерело: Сумно)

Основна загадка цієї книги для мене в тому, як вона сама знаходить собі людей, які нею опікуватимуться. Як, власне, сама знайшла колись мене. Варто мені було поговорити про Слокама з одним американським журналістом, як після наступних же його відвідин Бостона я вже тримав її англомовне видання в руках. Я не просив привезти її для мене з-за океану, бо просто не уявляв, що книжку 1900 року видання досі можна просто купити в книгарні «Барнс і Нобель». Але виявилося, що «Навколосвітню подорож вітрильником наодинці» ось вже сто років регулярно перевидають, і мій заморський друг зробив мені сюрприз.

Тоді ... [ Показати всю рецензію ] ж проявилась і ще одна особливість цієї книжки. Вона здатна впливати на долю людей у якісь переломні моменти, здавалось би, повної безвиході, як в її автора і головного героя капітана Слокама. Варто було тому американському журналістові прочитати її в літаку, як його доля кардинально змінилася – він став головним редактором одного шанованого київського видання. Більш того, саме за його редакторства те англомовне київське видання стало шанованим, бо до цього воно нагадувало швидше факультетську стінгазету.

Журналіст той насправді був не зовсім американцем, а моїм колишнім однокласником, який емігрував до Бостона з батьками класі в сьомому. І дуже переймався тим, що ніяк не міг вийти на загальноамериканський рівень – дописував переважно до якихось місцевих газет. Навіть не стільки він, мабуть, переймався, скільки його дружина, яка в решті решт від нього під цим приводом пішла. І ось тоді він звільнився з того бостонського видання, купив квиток на літак і повернувся на історичну батьківщину, тобто до Києва, не маючи на руках жодної угоди з іншими виданнями, але небезпідставно сподіваючись дописувати до тих надсолідних американських видань про українські справи на гонорарній основі, раз вже він в Києві. Дійсно суто «слокамівський» вчинок. І варто йому було про земляка-Слокама таки почитати, як все в нього в плані кар’єри налагодилося. Додому він повернувся через декілька років вже в еполетах головного редактора, а не зі скромними личками репортера. Не знаю, як повелася при цьому його колишня, схиблена на отому «саксесс», але те вже не так важливо.

Потім я спостерігав цю особливість Слокамової книжки і щодо себе, коли несподівано виявилося, що моя професія – радист – закінчилася, і я, зовсім як старий капітан-вітрильник Слокам, опинився на березі без жодних думок щодо того, чим ще, окрім як ходити в море, я можу займатися в цьому світі. Виявилося, що раз вже я можу читати Слокама в оригіналі, я цілком можу займатися технічним перекладом з англійської. І це був мій перший береговий хліб.

Власне, перші мої спроби перекладати Слокама припадають ще на той час. Втім, я лише переконався, що двотомовий словник Гальперіна – занадто малий для цієї книжки і відклав спроби в шухляду. Все ж таки, це був текст, писаний мовою 19 століття, насичений морськими термінами, вікторіанськими реаліями й колоніальною географією вщерть. Що там казати, коли книга потрапила до рук одному «нетів спікеру», якого я не міг запідозрити в поганій освіті, він знайшов невідоме йому слово на першій же сторінці книжки. Виявилося, що для більш-менш адекватного перекладу «Навколосвітньої подорожі...» потрібно принаймні винайти Інтернет і Вікіпедію. І добре, що не власноруч, а лише зачекати, поки з цим упораються Тім Бернерс Лі та Джиммі Вейлс.

Очікуючи на це, я встиг видати чотири власнописаних книжки про море і моряків, проте думка перекласти Слокама українською таки десь жевріла і не полишала мене. Я небезпідставно підозрював, що крім мене цього не ініціює ніхто, якщо вже за сто років ніхто з перекладачів на це не сподобився, хоча, скажімо, і Конрада, і Мелвілла хтось, щось та перекладав.

Далі мала б іти звична для наших культурних статей ламентація про катастрофічний стан українського художнього перекладу, і про щире нерозуміння того, куди подіваються усі випускники романо-германських факультетів, але текст Слокама якось навіває недовіру до плачів і привчає натомість думати, що ось в цій конкретній несприятливій ситуації можна зробити, і що для цього потрібне. Знаю я, куди ті випускники подіваються, коли перекласти роман коштує стільки ж, скільки десять раз перекласти свідоцтво про народження в нотаріальній конторі.

Тож коли постало питання, чи можливий в нас переклад на волонтерських засадах, який міг би вирішити питання браку перекладачів, коштів, смаку тощо, не дивно, що я перш за все згадав про Слокама і його книжку. Давно вже – суспільна власність, жодних проблем з авторськими правами, цікава, оригінальна, заскладна для однієї людини, якій ні з ким навіть порадитися, усі розділи однакові за обсягом, що зумовлено попередньою публікацією в часописі «Сенчурі Мегезін» – ідеальний варіант. Навіть старомодні «главки» – стислий виклад змісту розділу – були дуже доречні для задуму.

Отож варто було викласти її зміст на одному з літературних сайтів, на якому спілкувалися в тому числі й перекладачі, як справа пішла. Більш того, я сподівався на участь у проекті «Джошуа» двох-трьох перекладачів, несподівано зголосилося аж дев’ятеро. Можна було закріпити за собою певний розділ, орієнтуючися на главки, отримати від мене відсканований текст і дедлайн, і потихеньку перекладати у вільний від основної роботи час. Розділи оприлюднювалися не всі одразу, а послідовно. Обговорювалися, іноді навіть занадто емоційно, не тільки учасниками проекту а й сторонніми спостерігачами, що врешті, НМД, пішло на користь тексту.

Потім, коли в мене зламався сканер, хтось з перекладачів знайшов вивірений текст в американській інтернет-бібліотеці, і технологія значно спростилася. І хоча в дедлайни майже ніхто не вкладався, попри призи у вигляді паперових книжок Слокама, подарованих одним із заморських учасників спеціально для преміювання за вчасність, і замість сподіваних за графіком трьох місяців проект зайняв чи не п’ять, більшість з його учасник

ів зараз згадує про той час з певною ностальгією. Коли ще буде нагода поспілкуватися з розумними людьми з приємного приводу?

За результатами нашої тяжкої праці було створене віртуальне «акціонерне товариство» в якому кожен перекладений розділ дорівнює одній «акції». 22 розділи – 22 пая в можливих доходах, 22 голоси при вирішенні питань голосуванням і тому подібне. Тому хай вас не дивує номінальна ціна 22 гривні на електронну версію книжки – просто для зручності розрахунків.

Якщо розглянути персональний склад команди, виявиться, що дорікнути проекту аматорством не дуже то й виходить: принаймні п’ятеро учасників таки професійні перекладачі в різних галузях, двоє володіють англійською вільно і щодня її вдосконалюють, проживаючи за кордоном, а двоє – колишні моряки, при чому один вже геть несподівано – американського флоту. Гарний екіпаж для опрацювання саме такого тексту.

Далі почалися ще цікавіші речі. Хоча в нас начебто існувала домовленість про видання книжкою, в того обіцяного видавництва нічого зі Слокамом не вийшло. Криза, грошей катма, кому це може бути цікавим, як це продавати – звичні проблеми укрвидавців, яким не хочеться чогось робити. Інші видавці, яким я пропонував текст, теж не випромінювали ентузіазму. Текст дійсно був занадто строкатим, не зведеним докупи, місцями незрозумілий сучасному читачеві без приміток й однозначно потребував гарного редактора. Бо, скажімо, відпливав наш Слокам з Фейрхевена, а повертався в Фергейвен, бо ці розділи перекладали перекладачі з різними поглядами на транслітерацію назв. Редактора начебто і мало б надати видавництво. Але не судилося. Редактор цієї книжки, як і всі попередні учасники, знайшовся сам після кількох невдалих спроб і відмов інших знайомих редакторів: заскладний текст.

Редакторку зі знанням англійської, географії, історії та морської термінології, мабуть справді, можна було виписати в Київ тільки з Керчі. Як якийсь немислимий збіг можна було потрактувати, що та редакторка на канікулах була у Нью-Бедфорді, де починаються пригоди Слокама. Але зовсім вже неймовірним було те, що редакторка та виявилася українською і працювала у шанованому видавництві «Критика». І це була ще одна неймовірна удача для проекту. Скажімо, список географічних назв у додатку, звірений за Великим географічним атласом, з’я вився в книжці саме на її пропозицію. Як і з півтори сотні приміток, в той час як оригінальний текст Слокама мав, здається, лише чотири. Це наштовхнуло на думку подати в електронній версії... Але нехай це залишається сюрпризом.



Після редактури з’явилося усвідомлення того, що кидати цей текст напризволяще на півдорозі вже не можна, потрібно шукати ілюстратора й готувати книжку до електронного друку. На щастя, подібний успішний досвід з моєю книжкою «Нариси бурси» вже був. Тож ілюстратор після кількох невдалих спроб теж знайшовся сам. Зараз його рішення стилізувати книжку під вікторіанські англійські видання, більше відомі нам за стилем оформлення радянських серій «Бібліотеки пригод», здається єдино можливим і напрочуд виграшним і для паперового видання, і для електронного, втім на початку роботи це не видавалося таким очевидним. Я мав декілька нагод зненавидіти усіх дизайнерів світу, наприклад, коли довідався, що наш ілюстратор щойно почав опановувати техніку імітації гравюр та книжкової графіки на екрані монітора, і поки не опанує, принципово нічого не малюватиме. Судячи за результатом, опанувати таки вдалося.

Цікаво, що згадана на початку особливість книжки і тут проявилась в повній мірі. Коли ми домовлялися, дизайнер сидів без замовлень. Варто ж йому було почати малювати ілюстрації до Слокама, замовлення посипалися на нього, як з дірявого відра, що звичайно ж не пришвидшило роботу над власне книжкою. Втім, думаю що це врівноважувалося вимогами замовника малювати не якийсь абстрактний броненосець, а семе USS «Oregon» часів американо-іспанської війни 1898 року. Підозрюю, що якби дизайнер мешкав у Києві, ми б просто побилися за першої ж нагоди на якійсь книжковій презентації в книгарні «Є». Втім Інтернет легко розрулив усі ці проблеми. До речі, це буде чи не перше видання Слокама без традиційних ілюстрацій Томаса Фогарті, який ілюстрував ще журнальний варіант книжки, але невдало для нас виявився ще й класиком американських коміксів, тож його ілюстрації в гарній якості були для нас задорогими і ризикували перевищити бюджет всієї книжки.


В процесі ілюстрацій виникла проблема точної карти рейсу Слокама, і тут таки знайшовся ще один фанат капітана, з Мічігана, який декілька років тому наніс марштрут «Спрея» на мапу Гул Планета і беззастережно дав згоду на використання своєї карти як в друкованому виданні так і в електронній книзі.

Оскільки я вже обмовився про друковане видання, вам вже мабуть зрозуміло, що видавець для «Навколосвітньої подорожі...» теж знайшовся. І теж сам собою. Я просто подумав, чи не зробити можливим також друк книжки на замовлення, і шукав видавців з відповідним обладнанням. Зрозуміло, що собівартість такої книжки була б захмарною, але спробувати було варто. І ось один з цих видавців запропонував не морочитися з прінт-он-деманд, а просто видати книжку нормальним накладом. Встигли надрукувати якраз до цьогорічного Форуму видавців. Видавець каже, що це чи не перша його книжка, яку працівники друкарні потай виносили з типографії.

На віртуальному зібранні перекладачів було проголосовано за те, щоб отримати весь гонорар за перекладені розділи примірниками книжок по видавничій ціні, і ось сьогодні «Нова пошта» мала доставити останні примірники до Коломиї. Залишились лише борги перед американцями й іншими чехами, бо «Нової пошти» в них поки немає.

І оскільки з електронною версією поспішати було після цього геть не обов’язково, а хотілося, щоб вона мала якісь неможливі на папері особливості й сюрпризи, з’явилася вона оце лише щойно зараз. PDF версія розповсюджуватиметься умовно-безкоштовно, з оплатою пост-фактум. Скачати можна на сайті «Автура» за цим посиланням http://www.avtura.com.ua/book/189/getfile/



Качайте на здоровля.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Андрій Маслюх (джерело: Драгоманія)

Кілька тижнів тому завдяки групі “Український переклад” на Facebook дізнався про проект “Джошуа”, зреалізований на сайті “Гоголівської академії”, – колективний переклад книжки капітана Джошуа Слокама “Навколосвітня подорож вітрильником наодинці”. Перша реакція – ну, нарешті! І жаль, що дізнався запізно, бо й сам радо долучився би до цього проекту. На Форумі першим ділом розшукав цю книжку, а після Форуму – читати, і то негайно.

Вчора дочитав. Враження – дивна суміш позитиву і негативу. Позитиву однозначно більше. З нього і почну (наші критики зазвичай роблять навпаки, а часом позитиву взагалі ... [ Показати всю рецензію ] не бачать, хоч він до них аж волає :-)).

Позитивним є сам факт появи цієї книжки українською. Ще один крок у правильному напрямку – до світу, а не від нього. Фактично жодних претензій до оформлення – браво стронґовському! Єдине, що я додав би, – це детальніші мапи, але то таке, з дитинства маю пунктика на мапах, і це, здається, не лікується. Далі – морська термінологія: тут перекладачі попрацювали на славу, і було над чим, бо ж очевидно, що у нас цей лексичний пласт розвинутий значно слабше, ніж в англійській. Сам із цим зіткнувся, коли перекладав “Плавання “Досвітнього мандрівця” К. С. Люїса, хоч Люїс до моря мав приблизно таке ж відношення, як Слокам – до суші :-) Словом, знаю напевне, що проблем там вистачало, і перекладачі дали собі з ними раду – молодці.

Тепер кілька слів про недоліки. Видно все-таки, що переклад робили різні люди. Подекуди він читається рівненько і гладенько, а подекуди око все ж зачіпається за якісь хиби. Частенько це пунктуація (розкриваю книжку навмання і беру перше-ліпше проблемне речення): “Люди розповідали мені, що у ньому було золото і я вірив їм на слово” (с. 147); “…а люди все ще продовжували запитувати мене за які кошти я живу, і чим харчуюсь” (с. 148). І такого чимало. Трапляються проблеми з написанням через дефіс (“…я не задував свічку в цю холодну ніч, і раз у раз визирав з-під ковдри, сподіваючись зустрітися, віч на віч, із самим Наполеоном” – с. 202) і “разом-окремо” (“Того ж дня “Спрей” прибув до порту Галец, Реюньйон, де на зустріч виплив лоцман та зупинив судно” – с. 187). Окрема тема – географічні назви. Наприклад, Sandy-Point я б усе-таки передавав як “Сенді-Пойнт”, а не “Сенді-Поінт”, бо англійське point – слово односкладове. Valparaiso – місто в Чилі, де говорять іспанською, отже, мало б бути “Вальпараїсо”, а не “Валпарейзо”, на англійський манір. Потім, або “Маврикій” і “Тринідад”, або, нехай уже, “Маврікій” і “Трінідад”, хоч це й ріже око, – але не “Маврікій” і через кількадесят сторінок – “Тринідад”. Але найсмішнішим із географічних “проколів” (чи “приколів”?), які мені трапилися, був такий: прибувши до Кейптауна, Слокам вирішив помандрувати трохи країною і подався до Преторії, де зустрівся з Паулем Крюґером, президентом… Трансильванії! :-))) Де Трансильванія, а де – Трансвааль, президентом якого і був той Крюґер!

Очевидно, колективний переклад висуває просто-таки захмарні вимоги до редактора, а редактори в українському книговиданні – це взагалі тема окрема і доволі болісна. Та й самим перекладачам варто якось тісніше співпрацювати між собою, хоч як у цьому випадку організувати це на практиці – тут ще треба подумати. Зрештою, і відкритість до такої співпраці в різних людей різна.

Так чи так, а перекладачам (зокрема, Антонові Санченку, який, наскільки я розумію, доклався до цього проекту найбільше) і всім іншим залученим фахівцям хочеться щиро подякувати. Попри недоліки, яких тією чи іншою мірою все одно не уникнути – не раз пересвідчувався, що не помиляється тільки той, хто нічого не робить, – книжка вийшла, книжка читається і книжка цікава. Дасть Бог, буде колись друге видання, то всі ті речі, про які я згадував вище, можна буде поправити. А ті шановні критики, які воліють наголошувати на негативі, нехай краще скажуть, де ще можна українською мовою почитати про те, як жили люди сто з гаком років тому у таких цікавезних місцинах як Хуан-Фернандес, Самоа, острови Кілінґа чи Родріґес і як ті місця тоді виглядали.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Шарговська (джерело: Газета по-українськи)

Мені подарували переклад "Навколосвітньої подорожі вітрильником наодинці" Джошуа Слокама. Капітана Джошуа Слокама. Бо він оту подорож і здійснив свого часу, наприкінці ХІХ століття.

Навряд чи придбала б цю книжку. Бо я - якраз із тих, хто захоплювалися творами Жуль Верна і при цьому пропускали описи морських поневірянь у них. А у Слоками - тільки це, ніяких романтичних історій і фантастичних припущень.

Але саме документальність мене в цьому тексті вражає найбільше. Дядько просто описує, як на невеличкій дерев'яній посудині, за допомогою лише вітрил і стерна, подолав величезні морські простори. ... [ Показати всю рецензію ] Стиль, як на мене, не блискучий. Часом уточнень стільки, що ледь продираєшся - що, куди й навіщо він підтягнув, прикрутив тощо. Те саме - з течіями й вітрами. Тому для мене найбільша його заслуга - що він таки проплив і це зафіксував - як зміг.

Тут може виникнути питання: навіщо я себе мучу? Бо на шару й оцет солодкий? Ні, я не аж така жадібна, хоча справді - пхаю в себе книжки, поки остаточно не переконаюся, що "не лізе".

Але "Навколосвітня подорож" мене зацікавила задовго до виходу - історією видання. Спочатку письменник Антон Санченко зібрав гурт перекладачів. І вони тою компанією охочих перекладали по шматочку - хтось професіонал, хтось ні. Потім шукали редактора, дизайнера. І нарешті, із готовим продуктом, - видавця. Тобто так сильно їм хотілося цю книжку видати, що не чекали, доки хтось їм за це заплатить, а взяли й зробили. Десь на рівні з автором - не бездоганно, але читати можна. Передано, зокрема, специфічний гумор Слокама. Такі собі зауваження по ходу. Наприклад, коли він звертається до свого шлюпа, що тому не варто лазити по деревах, або зауважує, що масло для волосся - дещо запізнілий для нього дарунок.

Найменше зачіпок маю до оформлення, загалом воно мене дуже тішить.

І тут я підходжу до крамольного питання: то варто отак видавати книжки? Чи не відбивати хліб у професійних перекладачів і письменників? До того ж, збиваючи планку вимог до книжок.

У подібних випадках я керуюся приказкою, що "Ковчег побудував аматор, а професіонали звели "Титанік". Так само і ця книжка може виявитися життєздатнішою за ті, в яких менше помилок і гладший стиль.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Антон Санченко (джерело: Друг читача)

Уже найдавніший літературний герой людства – шумерський богатир Гільгамеш – знав, як будувати кораблі. Історію його подорожей, в тому числі й морських, записано ще клинописом на глиняних табличках. Цікаво, що на свої суходольні подвиги цей витязь чимчикував ще пішки. Тобто корабель людство приручило раніше за коня. У випадку Гільгамеша це були очеретяні лодії, майстерно відтворені в кінці 1970-х норвезьким мандрівником Туром Хейердалом.



Тур Хейердал



Окрім потягу до мандрів, пан Хейердал мав ще й пристрасть до красного письменства. І саме з його чудових книжок наш читач довідувався ... [ Показати всю рецензію ] про перипетії плавань на бальсовому плоту «Кон Тікі» з Америки в Полінезію, на двох папірусних пірогах «Ра» через Атлантику та на очеретяному кораблі «Тигріс» Аравійським морем. Саме так цей вчений-антрополог перевіряв свої сміливі гіпотези про розселення прадавніх народів Земною кулею. Книги ж пана Хейердала заслужено стали бестселерами в усьому світі. І саме завдяки ним вчений отримував кошти й будь-яку можливу допомогу від багатьох людей – від королівських сімей до індіанців з озера Тітікака – під час підготовки наступних екпедицій.



Бібліографія Тура Хейердала досить велика. Окрім першої книжки «Подорож на «Кон Тікі» (1947), яка вже стала класикою жанру, нашим читачам особливо цікаво було б почитати останню – «В пошуках Одіна» (2001), в якій пан Хейердал відстоює теорію, що пранорвежці прийшли до Скандинавії з теренів Азовського моря.



Тім Сіверін



Тім Сіверін – взагалі цікавий випадок серед історичних реконструкторів. Усі його плавання він починав з бібліотеки, оскільки за освітою був філологом. Свого часу Тім довідався з хронік про плавання Святого Брендана на шкіряному човні Північною Атлантикою. Назви островів і країн, які відвідав першохреститель ірландців, – невідомі сучасним географам, тож існувало безліч гіпотез, які розташовували ті чарівні краї десь інде: Фарери, Ісландія, Гренландія. Найбільші оптимісти стверджували, що Святий Брендан міг дістатися до Америки. Супроти таких гіпотез працювало те, що шкіра розкладається від перебування в морській воді, про що моряки щораз єхидно філологам нагадували. Тож Тім Сіверін вирішив спростувати всі заяви опонентів практикою і 1976 року таки перетнув Північну Антлантику на шкіряному човні «Брендан», відтвореному за малюнком із хроніки. Чи треба казати, що доктор філологічних наук Дублінського університету після свого плавання також написав книжку «Подорож на «Брендані», не менш захопливу, ніж старовинна ірландська хроніка? Сам він зараховує її до жанру «історичних детективів» чи «експериментальної філології».



Усі подальші плавання Сіверіна також пов’язані з літературою різних народів. Він відтворював мандри Синдбада-Мореплавця з «Тисячі й одної ночі» до Китаю на дхау «Сохал». Він читав Гомерову «Одіссею» не в тиші кабінетів, а на палубі давньогрецького судна в Егейському морі, що дозволило досить переконливо «локалізувати» Одіссеєві пригоди і заперечити більшість занадто сміливих трактувань відповідних місць класичного твору, які закидали Одіссеєве судно ледь не на Місяць. А вивчення скандинавських саг вилилося в мандрівку на копії давнього дракара. Не оминув він увагою і книжку Марко Поло, проїхавши з друзями на мотоциклах Великим Шовковим шляхом від Венеції до Пекіна відповідно до нотаток першомандрівника.



І після кожної з подорожей-досліджень з’являлася книжка, а той не одна. Тож можна сказати, що всі мандри Сіверіна починалися в бібліотеці і там же завершувалися. Варто збагатити свою власну бібліотеку ще хоча б такими його книгами, як «Шляхом Язона» та «Експедиція Улісс».



Жак Ів Кусто



Згадкою про першу підводну подорож людства ми теж завдячуємо красному письменству. Йдеться про повість «Олександрія». Українців має особливо тішити той факт, що саме ця повість була перекладена давньоукраїнською і була улюбленим чтивом наших пращурів упродовж століть. У повісті є епізод, коли Олександра опускають на дно моря у спеціально виготовленій скляній кулі. Філологи здебільшого вважають цей епізод елементом фантастики, а історики та моряки стверджують, що використання військом Олександра Македонського водолазних дзвонів під час облоги фінікійських міст є доконаним фактом. Однак повністю позбавити такі летючі сюжети світової літератури елементів фантастики і навіть побудувати перше справжнє містечко на дні моря випало лише французькому капітанові Кусто у двадцятому столітті.



Жак Ів Кусто якнайліпше підходить для цієї розвідки про людей, які органічно поєднали морські та літературні таланти, бо майже випадковий успіх першої книжки Хейердала Кусто підвищив до рангу творчого методу. Крім того, він першим почав не тільки писати книжки, але й фільмувати всі свої експедиції, що давало досить коштів на утримання цілого інституту океанології у Монако. А його скромна, перероблена з військового тральщика, «Каліпсо» безсумнівно стала найвідомішим науково-дослідним судном в історії людства. Цікаво, що за легендою до рук Кусто цей тральщик потрапив 1947 року, коли союзники ділили судна, отримані по репараціях, внаслідок парі з англійським офіцером. Той стверджував, що такі тральщики непридатні для плавання у відкритому морі і Кусто може залишити цю посудинку собі, якщо йому вдасться на ній перетнути хоча б Ла-Манш. На цей час той бундючний англієць програв своє парі декілька сотень раз, бо «Каліпсо» з експедиціями не раз обійшла довкола Земної кулі, побувавши у найвіддаленіших і геть не зіпсованих цивілізацією закутках світу. Книгам Кусто деякі країни, зокрема Сейшели, завдячують чи не всім своїм прибутком від туризму, а наукові канали на кшталт «Дискавері» завдячують своєю популярністю саме його фільмам.



Джошуа Слокам



Хотілося б сказати, що Кусто винайшов не тільки «водяну легеню» – акваланг, але й новий принцип синергії, коли мандри годують літературу (кіно) сюжетами, а література й кіно годують подальші мандри й дослідження грошима, однак… Цей чудовий принцип, як і всі справжні відкриття – несподівано, знайшов ще в кінці ХІХ століття американський моряк Джошуа Слокам (1844-1909). І саме його книжка «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці», видана 1900 року, започаткувала цей, як бачимо, плідний і популярний жанр «книг мандрів» у сучасній літературі.



Джошуа Слокам був досвідченим капітаном вітрильника і стояв на місткові вже двадцять років, коли сталася прикра подія. Барк «Аквіднек», яким він володів і командував, зазнав кораблетрощі на узбережжі Бразилії. Додому, до Бостона, довелося добиратися з пригодами – на великому каное, придбаному в індіанців. Втім, плавання пройшло успішно. Ось тут і виявилося, що нестарий ще капітан став жертвою не тільки урагану, але й прогресу. Капітан-вітрильник декілька років не міг знайти роботу, бо на морі вже безроздільно панували пароплави. Врешті-решт він просто власноруч відремонтував старий китобійний шлюп, сподіваючись заробляти на хліб риболовлею, але ця справа не припала йому до душі, тож він вирішив податитися у «справжнє» плавання і обійти на своєму «Спреї» навколо світу, повторивши звитяжний подвиг Магеллана, але – наодинці, сам на сам з океаном. Він відійшов з Бостона 24 квітня 1895 року і завершив свій навколосвітній рейс 4 червня 1898-го, маючи в активі 40 доларів, виручені за свій хронометр в ломбарді, і штампованого годинника, придбаного натомість.



Але виявилося, що вже охоче до газетних сенсацій людство ХІХ століття не залишить славного капітана сам-на-сам зі стихією. Місцеві газети, регулярне поштове сполучення і щойно народжений телеграф зробили свою справу. Капітан Слокам став знаменитістю, ледь вийшовши в море. І більшість зустрічних посеред морських просторів та на гостинних і не дуже берегах вже були поінформовані про сміливий задум американця і вважали за честь хоч чимось прислужитися йому та його «Спреєві». Аби не ця подарована телеграфом всесвітня відомість, плавання капітана Слокама просто не завершилося б успіхом, і люди чотирьох континентів не мали б нагоди проявити свої найкращі якості щодо нього: ґречність, шляхетність, порядність, готовність прийти на допомогу, незважаючи на фінансові витрати.



Зрозуміло, що по закінченні плавання Слокамові не залишалося нічого іншого, ніж написати свою знамениту книгу. Хоча б для того, аби засвідчити подяку всім добрим людям, хай навіть і людожерам, що зустрілися йому на цьому безпрецедентному шляху. Коли читаєш цю книгу, окрім усіх пригод, протистояння з океаном, екзотики канібальських островів, забутої колоніальної географії, з’являється й досить несподівана думка: «А може, людство ще не таке безнадійне, як це показало наступне, двадцяте, століття? Може, ще будуть із нього люди?»
Сподіваюся, книгу Слокама, цей бестселер, що перевидавався безліч разів упродовж цілого століття, невдовзі зможе перечитати і український читач.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ірина Захарчук (джерело: Комментарии)

В конце ХIХ века Джошуа Слокам первым совершил кругосветное путешествие в одиночку. Во время этого вояжа он научился управлять яхтой без посторонней помощи, преодолел трудности, которые даже вообразить себе не мог, остался жив после жутких штормов и торнадо. На его пути встречались и доброжелатели, и кровожадные пираты, и загадочные для белого человека туземцы. Он, безусловно, принадлежит к когорте мореплавателей, которые не только бросили вызов стихии, но и отважились на испытание одиночеством.

Книгу «Навколосвітня подорож вітрильником наодинці» уроженец Канады, а со временем, как он сам говорил, ... [ Показати всю рецензію ] «натурализованный янки» написал сразу по возвращении домой. Конечно, можно было бы рассчитывать на яркие описания природы, рассказы о многочисленных знакомствах, которые подарило автору путешествие, на профессиональный разговор, пересыпанный терминами (рангоут, кливер, гукер), которые кажутся непосвященному чрезвычайно романтическими. Но вот сюрприз — Слокам оказался еще и неплохо литературно одаренным. Он пишет спокойно и рассудительно, местами — поразительно изысканно, словно эти строки вышли из-под пера денди, а не профессионального моряка, с юмором и большим чувством меры. Без преувеличения — если бы существовала аллея славы исключительно для влюбленных в море и приключения писателей, Слокам занял бы там достойное место рядом с Джеком Лондоном, Германом Мелвиллом и Джозефом Конрадом.

[ Згорнути рецензію ]