|
26.03.2012
Як говорить Міла Іванцова, "Вітражі" - це найулюбленіший твір Міли Іванцової:) Тобто **********я найбільше цінить саме цю свою роботу. Це й недивно. Бо цей роман багатьом припав до душі. Недаремно так багато цінних смислів туди вкладено!
я теж прочитала дуже швидко і з неабияким інтересом. Від "Родового відмінка" я ревіла в електричці, "Ключі від ліфта" наштовхнули на філософські роздуми, а ось "Вітражі" злегка розчулили та подарували надзвичайне задоволення від прочитання.
Переказувати твір немає сенсу у цьому відгуку, бо знову пані Міла накинеться на мене, що я відкриваю майбутнім читачам всі карти. Тож я розкажу про те, що мене вразило.
Насамперед те, що роман починається з молитви "Отче наш" французькою, і це мене якось дуже потішило:)
Депресія Поліни мені дуже близька, оскільки я частенько така буваю. Правда, я більш комунікативна і не додумалась би придумати собі віртуальних друзів і з ними ж спілкуватись!:) хоча, якщо чесно, комусь таки хочеться вилити душу, тож Поліна, не маючи надійних друзів, сама собі розповідає про своє ж життя. Я її дуже добре розумію, оці її зв"язки з чужими чоловіками, в мене навіть є віршик з цього приводу - "ЧуЧо" (розшифровується як чужий чоловік). Ну таке буває у житті, що ж зробиш. Не вона одна така.
До прочитання цього роману навіть не знала, хто така Франсуаза Саган. Так шо цей роман для мене - щось на кшталт денбраунівських науково-популярних романів. Це добре, якщо роман відкриває для тебе щось нове. Хоча і впізнавати щось близьке для себе в романі - то є теж добре.
Бачу, що в письмі Міли Іванцової велику роль відіграє інтернет (у "Родовому відмінку" навіть сім"я утворюється через такий спосіб зв"язку). Ну це зрозуміло: всі ж зараз сидять у фейсбуці, спілкуються електронною поштою, замість усмішок ставлять смайлики, шукають інформацію насамперед в неті, а не у такій звичній бібліотеці. Головна героїня Поліна теж не може без інтернету. Тож, коли ламається комп, вона біжить до інтернет-клубу.
В романі мені дуже сподобався гудзик, який мала Полінка забрала із сорочки одного солдата. Одразу ж з"явилась алюзія на "Гудзик" Роздобудько. А ще нагадало повір"я: якщо відпадає гудзик, значить зустрінеш давнього друга. Правда, у романі гудзик не відпадав, але все одно Полінка зустріла свою давню студентську подругу Стефку.
Історії про Франсуазу та бабусю Ніколь дуже зачіпають, вони справді настільки реалістичні, що хочеться аж схлипувати. Та й манера подачі якась така природна і легка, не дуже багато страшних і тяжких фактів, тож запам"ятовується швидко і читати дуже цікаво.
Ну й історія кохання якась така фантастична! Так, шлях до кохання ховався за комп"ютером, на папірці, де було написано номер комп"ютерного "лікаря", що водночас став для Поліни і "лікарем" душі, бо з депресивної і хворобливої перетворив її на щасливу людину. Так, кохання - то справді ліки, але треба дотримуватись доз. Те, що Полінка спочатку сторонилась свого комп"ютерного рятівника, можна зрозуміти. Якщо тобі так жорстоко ламали мрії та ідеали про кохання, чи ти зможеш далі вірити комусь? Навіть тому, хто тебе до безмежжя любить?
Богдан - той самий "комп"ютерний" лікар - теж, мабуть, побитий життям чоловік, як і Поліна, але настільки добрий і терпеливий. І що найголовніше - він творить дива (справді людина, дана Богом!): влаштовує зустріч з давньою бойовою подругою Поліни. Правда, щоб це вчинити, він зробив трохи негарно, таємно вивідавши всю інформацію про минуле Поліни (не тільки лікар, але й хакер той ще!).
Зачепила також містифікаторська спроба Стефки, подруги Поліни, видання роману про Франсуазу Саган "Моя бабуся спала з Саган", притому що вона запозичила цю історію в самої Поліни. Так й сама назва, як вважає Поліна, інтригує та змушує себе купити:)
Надзвичайно вдалим є метод "коли приховане стає явним": знаходиться старенький зошит, з якого Поліна дізнається справжню історію бабусі Ніколь.
Здається, всі таємниці розкрила (знову пані Міла буде гризти!), але, щоб відчути всю насолоду від історії, неодмінно треба прочитати роман. Притому, що він так оптимістично завершується (і в цьому - вся "СІЛЬ" твору): "А життя, виявляється, це наче роман, але ще заплутаніше".
|
