Оксамитка.

Як говорить Міла Іванцова, "Вітражі" - це найулюбленіший твір Міли Іванцової:) Тобто **********я найбільше цінить саме цю свою роботу. Це й недивно. Бо цей роман багатьом припав до душі. Недаремно так багато цінних смислів туди вкладено!
я теж прочитала дуже швидко і з неабияким інтересом. Від "Родового відмінка" я ревіла в електричці, "Ключі від ліфта" наштовхнули на філософські роздуми, а ось "Вітражі" злегка розчулили та подарували надзвичайне задоволення від прочитання.
Переказувати твір немає сенсу у цьому відгуку, бо знову пані Міла накинеться на мене, що я відкриваю майбутнім читачам всі карти. Тож я розкажу про те, що мене вразило.
Насамперед те, що роман починається з молитви "Отче наш" французькою, і це мене якось дуже потішило:)
Депресія Поліни мені дуже близька, оскільки я частенько така буваю. Правда, я більш комунікативна і не додумалась би придумати собі віртуальних друзів і з ними ж спілкуватись!:) хоча, якщо чесно, комусь таки хочеться вилити душу, тож Поліна, не маючи надійних друзів, сама собі розповідає про своє ж життя. Я її дуже добре розумію, оці її зв"язки з чужими чоловіками, в мене навіть є віршик з цього приводу - "ЧуЧо" (розшифровується як чужий чоловік). Ну таке буває у житті, що ж зробиш. Не вона одна така.
До прочитання цього роману навіть не знала, хто така Франсуаза Саган. Так шо цей роман для мене - щось на кшталт денбраунівських науково-популярних романів. Це добре, якщо роман відкриває для тебе щось нове. Хоча і впізнавати щось близьке для себе в романі - то є теж добре.
Бачу, що в письмі Міли Іванцової велику роль відіграє інтернет (у "Родовому відмінку" навіть сім"я утворюється через такий спосіб зв"язку). Ну це зрозуміло: всі ж зараз сидять у фейсбуці, спілкуються електронною поштою, замість усмішок ставлять смайлики, шукають інформацію насамперед в неті, а не у такій звичній бібліотеці. Головна героїня Поліна теж не може без інтернету. Тож, коли ламається комп, вона біжить до інтернет-клубу.
В романі мені дуже сподобався гудзик, який мала Полінка забрала із сорочки одного солдата. Одразу ж з"явилась алюзія на "Гудзик" Роздобудько. А ще нагадало повір"я: якщо відпадає гудзик, значить зустрінеш давнього друга. Правда, у романі гудзик не відпадав, але все одно Полінка зустріла свою давню студентську подругу Стефку.
Історії про Франсуазу та бабусю Ніколь дуже зачіпають, вони справді настільки реалістичні, що хочеться аж схлипувати. Та й манера подачі якась така природна і легка, не дуже багато страшних і тяжких фактів, тож запам"ятовується швидко і читати дуже цікаво.
Ну й історія кохання якась така фантастична! Так, шлях до кохання ховався за комп"ютером, на папірці, де було написано номер комп"ютерного "лікаря", що водночас став для Поліни і "лікарем" душі, бо з депресивної і хворобливої перетворив її на щасливу людину. Так, кохання - то справді ліки, але треба дотримуватись доз. Те, що Полінка спочатку сторонилась свого комп"ютерного рятівника, можна зрозуміти. Якщо тобі так жорстоко ламали мрії та ідеали про кохання, чи ти зможеш далі вірити комусь? Навіть тому, хто тебе до безмежжя любить?
Богдан - той самий "комп"ютерний" лікар - теж, мабуть, побитий життям чоловік, як і Поліна, але настільки добрий і терпеливий. І що найголовніше - він творить дива (справді людина, дана Богом!): влаштовує зустріч з давньою бойовою подругою Поліни. Правда, щоб це вчинити, він зробив трохи негарно, таємно вивідавши всю інформацію про минуле Поліни (не тільки лікар, але й хакер той ще!).
Зачепила також містифікаторська спроба Стефки, подруги Поліни, видання роману про Франсуазу Саган "Моя бабуся спала з Саган", притому що вона запозичила цю історію в самої Поліни. Так й сама назва, як вважає Поліна, інтригує та змушує себе купити:)
Надзвичайно вдалим є метод "коли приховане стає явним": знаходиться старенький зошит, з якого Поліна дізнається справжню історію бабусі Ніколь.
Здається, всі таємниці розкрила (знову пані Міла буде гризти!), але, щоб відчути всю насолоду від історії, неодмінно треба прочитати роман. Притому, що він так оптимістично завершується (і в цьому - вся "СІЛЬ" твору): "А життя, виявляється, це наче роман, але ще заплутаніше". Відгуки на книжку

Прочитала цю книгу за тиждень після прочитання роману "Ключі від ліфта" Міли Іванцової. Здалось мені, що ці романи в чомусь таки подібні, а саме: образ долі-фатуму та ефект метелика, завдяки якому можна змінити перебіг свого життя. Цей ефект втілюється саме наприкінці обидвох романів, але вони різні, бо різні долі героїв.
Але зараз - не про Мілу Іванцову та її роман, а про новий роман Дари Корній, який вельми мене зворушив. Він зовсім інший, ніж "Гонихмарник", в якому багато містики. Та все ж в новому романі авторка не міняє своєї стилістики, а, навпаки, її вдосконалює, в романі присутня сила, яка рухає світом - сила кохання. Але не завжди буває так, як хочеться і як можеться.
У романі головна героїня часто вчиняє наперекір своїм бажанням та поклику серця, бо так велять їй інші. Тобто вона дає свою долю на поталу людям-"звірам", якими у творі виступає сімейка Брехів, які роздирають її трепетну душу на шматки. Хоча й і є зелений блиск в очах, що свідчить про боротьбу в Оксаниній душі, але вона чомусь підкоряється обставинам: то заради видужання Влада, то заради дитини, в якої має бути батько. Оксана - сильна жінка, але зі своїми слабкостями, які не дають їй робити те, що сама вона хоче, а те, що треба. Та вона все одно рідкісна відчайдуха, яка збирає студентів на боротьбу проти влади: така собі українська Жанна Д"Арк, Оксана завзято голодує, носить білу пов"язку під час революції на граніті у 1990 році, вона і є постає тим рупором, тим натхненником мільйонів, що змінює суспільну ситуацію в країні. Вона просто не боїться. Оця її безстрашність захоплює. Та все одно жаль проймає, коли бачиш, що вона, допомагаючи іншим, обстоюючи їх права, мало як може допомогти сама собі.
Оксані намагається допомогти Сашко, який ще з дитинства у неї по вуха закоханий. Це не просто закоханість, це доля: ти без коханої людини - не ти. Оксана відмовляється, бо загрузла у тих життєвих обставинах, куди сама себе кинула - одруження з Владом, ненависні родичі, народження доньки Мар"янки. У тому відчувається наче її відповідальність: що сама накоїла, те і має сама нести, як хрест на плечі.
Сашко, як і Оксана, теж допомагає людям, але дещо іншим способом: він лікар-хірург, який рятує людей, який пальцями відчуває, чи житиме людина далі, чи ні. Позитивний персонаж, від якого просто несе отим божественним коханням до Оксани, змушений жити без неї, бо, повернувшись з армії, застав дівчину вже заміжньою. Два невдалі шлюби закінчились нічим, бо йому завжди стояли перед очима зелені очі Оксани та вчувався любистковий запах її волосся. У душі в Сашка - відчай, але він живе далі, не один раз зустрічаючи бідолашну, але таку кохану Оксану на своєму життєвому шляху. Але постійно якісь перешкоди, які йдуть від Оксани, яка не спроможна бодай щось змінити.
Перешкодами є сім"я Брехів, багата сім"я інтелігентів з діда-прадіда, яка пишається сама собою, підтримує традиції і так далі. І тут в цю сім"ю залітає вільна пташка Оксана, яка зовсім не з того середовища. А все тому, що Владик, бідолашний єдиний синочок Брехів, закохався в цю Оксану до того, що аж захворів, саме тому Сигізмунд Владиславович, батько Владика, благає Оксану, щоб та не дала Владу померти і була з ним. Хоча вона зовсім їм не підходить, згідно з думкою Ірени, матері Влада, яка у роман виступає майже реальним втіленням зла, що панує у суспільстві. Ці очі, порожні і зі злим блиском, що своїм лише виглядом хочуть тебе вбити, задушити і т.д. Оксана потрапляє в золоту клітку, де діють свої неписані закони, яких треба дотримуватись. І вона не може знайти виходу, як звідти вибратись.
Лише майже наприкінці життя вона потрапляє до Сашка, але Сашко не може їй допомогти, бо хвороба, яка гризе її уже кілька років, зламує її. Оксана помирає. Сашко думає, що це вже кінець. Раніше він жив тому, що знав, що десь є-живе-існує його кохання - Оксана. А зараз він мало не втрачає здоровий глузд.
Вразила сцена, де після похорону Оксаниного батька Сашко з Оксаною танцюють вальс: то наче поєднання двох зболілих душ, які люблять одна одну, то наче взаємопритягання двох половинок яблука, то наче сила, яка "збурює цунамі" (з мого вірша). Жаль тільки, що не вдалось їм залишитись разом: Сашко відпускає Оксану до Києва, якій там знову прийдеться непереливки. Мабуть, саме цей крок в житті героїв є вирішальним.
Закінчується роман тим, що завдяки Числобогу в кімнаті номер безкінечність Сашкові вдається змінити свою долю завдяки числам із сірників: він потрапляє знову в ту єдину ніч, коли вони були разом, коли танцювали під мелодію вальсу Скорика. І він змінює усе: забирає Оксану з Києва, одружується, у них народжується син Юрко, коротше кажучи, виходить класичний тобі хепі-енд. Але, якщо чесно, такий кінець виглядає радше сном, ніж реальністю, бодай навіть вигаданою реальністю. Сашкові постійно сниться страшний сон, що виглядає як реальний: він у психлікарні, у нього амнезія і він є "піддослідним кроликом" для написання роботи на психологічну тематику: "Ті сни завжди настільки реальні, що він уже й не може визначитися, хто він такий насправді і де він справжній - там, у білій палаті з вікнами на захід сонця, самітник та божевільний, чи тут, поруч з Оксанкою та сином Юрком, із вікном у спальні на той самий годинник". Оце справжня реальність. Все те щастя, яке намагалась нам показати Дара Корній завдяки Числобогу і Семарглу, собаці, який супрооджував обидвох закоханих героїв, можливе, але не в цій історії. Ця історія закінчується трагічно. Бо така реальна трагічність та болючість самого життя. Хоча я розумію, задля чого Дара Корній використовує у своєму творі прийом "ефект метелика" - показати, що надія є, ТОМУ ЩО ТИ Є. Ось яке високе покликання роману.
Дуже цінними в романі є різні легенди та історії - про двох сніжинок, про дві половинки одного яблука, різні філософські притчі про багатство та бідність та ін. Такі елементи допомагають цілісно осягнути твір та розбавлюють його філософічністю.
Мене дуже захопила в романі його ліричність, місцями це навіть нагадує плин пісні, якою захоплюєшся, яку співаєш, яка тебе проймає. Цьому особливо сприяє добір пестливих слів, використання прислів"їв та приказок, крилатих висловів та ін.
Для цитат з роману можна створювати окремий записник, бо вони влучні та гарні: "Певне, всі дівчата на світі мріють про те, щоб їм тільки так освідчувалися - навколішки, вплівши у букет для коханої зорі, планети, поклавши до ніг світи та галактики", "Але чи можна бути таким бевзем у відкритому морі, де крім благородних дельфінів та рядових риб мешкають кровожерливі акули та пекучі медузи, а ще ж існують стихії - шторми та дев"яті вали, рифи та скелі...", "Очі не бачать - серце не болить", "Трапляються в житті моменти, коли ти не в змозі бодай щось контролювати. Бо та правдива стихія не просто валить тебе з ніг своїм дев"ятим валом, а й несе, несе, несе... Допіру їй знано куди", "Казка завжди закінчується добре, а життя? Пригадуєте дурний жарт: казка завжди закінчується щасливо, тому що оповідач не знає, що після щастя робити з героями?..", "Кохатися можна тільки з тим, кого кохаєш", "Ангели не сплять", "Весна - це завжди надія. А де надія, там і віра, і любов", "Навіть жменя інколи важить більше, ніж монолітна гора, бо гору може підірвати жменька тротилу, а що взяти в гори, яка породжує лише миші!", "В житті трапляються події, які перевертають твоє життя, перетворюють його, видозмінюють, якщо хочете. Коли дивишся в очі тих, кого любиш найдужче і кого щойно заледве не втратив, зачинаєш розуміти, що насправді ані гроші, ані статки, не мають зовсім ніякого значення, бо крім отої всієї матеріальної блажі є щось таке, що міцно тримає людинунад поверхнею землі, не даючи їй змаліти до рівня мурашиного, і те щось, очевидно, є любов, бо вона єдина, заради чого варто дихати, будувати, іноді руйнувати і, врешті, існувати" та ін. Особливо хочу наголосити на оцій останній фразі, яка є ключовою думкою роману "Тому що ти є": кохання - це те, ради чого варто жити і щось робити. Рада, що роман називається так влучно - "Тому що ти є", бо перша назва роману- "Числобог" - не так би яскраво відображала головну думку твору. Бо Числобог та Семаргл, хоч і являються у житті головних героїв, але вони, наче тіні, нічого кардинально не змінюють, вони як споглядачі і порадники радше.
Мене роман надзвичайно зворушив, на останніх сторінках я ридала під впливом тих болючих та таких реальних подій. Наче це не було на сторінках книжки, а хтось мені розказав цю трепетну історію, що мала трагічний кінець, а могла б мати і щасливий. Відгуки на книжку

Якраз за тиждень прочитала цю книжечку, переважно читаючи її в метро. Повідомляю пані Мілі: я не плакала, поки її читала, на відміну від "Родового відмінка", який мене розчулив. Було тільки ще одне усвідомлення кількох фактів: випадковостей не буває, як все заплутано на цьому світі, щодня і щохвилини виникає проблема вибору - повернеш вправо, то будуть одні події, повернеш вліво, то буде щось інше. Тобто я натякаю на те, що цей роман на мене навіяв такий собі філософський екзистенціалізм. І перш за все завдяки таким літературним ефектам:
1) ефект метелика (я тільки це написала, заглянула у статтю Жанни Куяви і помітила, що і вона такий ефект помітила): зміниш щось одне, то відразу змінюється інше. Це помітно у кінці роману, коли завдяки провидиці Ігор захотів змінити своє минуле і ніколи не встрявати у ту пригоду з ключами. Щось мені це нагадало Ірванцеву "Хворобу Лібенкрафта", де в кінці стає ясно, що все, що було в романі, відбувалося між двома змигами ока, тобто взагалі можливо не було.
2) ефект дежавю: десь я оце вже бачила - особливо ці і оці абзаци використовуються в творі вже не вперше, і все ради того, щоб читач тренував свою пам"ять і це помічав:)
3) ефект ключів від усіх дверей - кілька років був такий жахливчик "Ключі від усіх дверей", який я не дивилась,бо жахливчиків не люблю, але принаймні я читала анотацію на нього.Мабуть, пані Міла його дивилась. Цей ефект на мене справив враження, оскільки він мене переслідує ціле життя - у мене вдома постійно ламаються замки, відповідно, вони і міняються, ламаються ключі, губляться, випадають з рук, навіть інколи відчувала себе замкнутою без ключів, щоб відімкнути зсередини
4) ефект надзвичайної ситуації: і ситуації в ліфті, і те, що відбувалось з дівчатами за кордоном, і перебування Ігоря у міліції - все це випробовування на міцність нервів, наявність здорового глузду і почуттів
5) ефект провидіння: маленька дівчинка тринадцяти років пророкує майбутнє, вона у творі такий собі безпристрасний вершитель долі, все одно що Бог, вона ж зв"язкова подій у творі - не було б її передбачення, не було б тоді пригод у ліфті і всієї іншої фантастики
6) ефект "не йму віри": ніхто не вірить у передбачення провидиці, але все одно виходить так, як вона сказала і це викликає ніщо інше, як здивування
7) ефект списаного: заважають трохи оці вставки про всяке рабство і консумацію з інтернету, я думаю, їх не треба було вставляти, краще було в тексті дати посилання типу "на такому-то сайті почитайте, що це таке, а тоді читайте далі". а то ті вставки нагадують шкільні твори на задану тему чи ще щось подібне
8) ефект володіння собою і ситуацією: цим чудовим вмінням була наділена Ліза, яка приймала рішення не зопалу, а виважено
9) ефект одночасності подій: а одночасно можуть відбуватися кілька подій, як-ось застрягли одночасно наші герої у двох різних ліфтах, і що потім з того вийшло
10) ефект "а закордоном краще, і грошей можна заробити більше": головні героїні так і думають, доки не приїжджають туди і не бачать, куди вони потрапили і в що влізли
11) ефект ультиматуму: послала Ліза записку Сержу, ну він і забрав заяву з міліції, отака тобі послідовність подій (таке враження, ніби Ліза знала наперед, що так і буде)
12) ефект сліпоти і прозріння: він полягає не лише в тому, що Яся, донька Лізи, була сліпа (в першому епілозі вона же була здорова і вчилась визначати кольори), а в тому, що щастя, яке нам посилає доля, треба зловити, а Ігор не бачить його, а шукає якусь "чисту радість", задовольняється якоюсь там Христиною і дбає про свою кар"єру
13) ефект перебування у двох кардинально різних середовищах: після того, як два дні Ігор перебував у міліції, він був готовий вдома спати на підлозі, бо ця підлога зовсім інша
14) ефект взаємодопомоги: Ліза тікає з Олею з-за кордону, Оля постійно доглядає за Ясею і носить з собою викидного ножика в разі якоїсь небезпеки для Ясі, Льовушка намагається допомогти зібрати гроші на операцію Ясі і влаштовує розпродаж картин на Андріївському
15) ефект спаду полуди з очей: Лізі в якийсь момент відкривається, що чоловік їй зраджує, що він тримає не тільки нічні клуби, але й борделі
16) ефект шкірки банана: саме на цій шкірці було написано Оліне звертання до Лізи "врятуй мене". оце додуматись до такого! по-моєму, геніальна вєщь у творі!
‎17) ефект "чистої радості": саме таке шукали Ігор і Лев у житті, але це все було або ж валянням дурня, або ж спробами погратися з долею
18) ефект "життя вчить": цитую прямо з твору " Але життя вчить тих, хто вміє і хоче вчитися". ну прям вам сентенція "вік живи-вік учись"
19) ефект "більше я сюди не повернусь": таке стається з Олею, яка покидає батьківський дім
20) ефект емоційного шоку: Ігор в шоці від того, ким виявилась ота незнайомка з ліфта, яка його підставила
От у мене і вийшло 20 ефектів від прочитаного твору. Їх, може, і значно більше, але всі не хочеться писати і придумувати їм якісь замислуваті назви. Хай будуть ці 20 - і так з них усе стає зрозумілим.
Ці ефекти - своєрідні меседжі на кшталт "що ж тобі дав той чи той твір". Чогось захотілось якось так проаналізувати, що мене вразило в романі Міли Іванцової, а що не дуже.
Оскільки фінал якийсь трохи розмитий і до кінця незрозуміло, що ж далі станеться з Ігорем, то хотілось би, щоб було продовження. Чи авторка так і хоче залишити Ігоря таким же, яким він був? Шо, виправити нічого не можна???:))) Відгуки на книжку

Не проста ця книга, не проста. Поки читала, спати нормально вночі не могла, прокидалась серед ночі, а в очі дивився повний Місяць, а коли засинала, то мене переслідував загадковий Гонихмарник. Ця книга має силу, велику силу! І не кожен може її осягнути. Але як завжди цікаво знати про те, що жахає і на якому табу! Ви думаєте, це все магія вкупі з пустопорожніми дитячими казочками? Навпаки, це сила, що здатна рухати Всесвіт і змінювати все навколо навіть наперекір долі. Це Кохання! Відгуки на книжку