Агонія покоління у романі Анатолія Дністрового.

 
Агонія покоління у романі Анатолія Дністрового
Книжки за жанрами

Всі книжки (1518)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

20.02.2012

Рецензія на книжку:
А.Дністровий. Дрозофіла над томом Канта : роман

Шкідлива мушка в назві роману «Дрозофіла над томом Канта» Анатолія Дністрового – невипадкова метафора. Ця комаха, як знати, харчується залишками рослинного гниття, а герой твору – рефлексіями свого власного існування. Причому несвіжого, оскільки насправді тридцятирічний викладач філософії Павло живе лише минулим.

Загалом, рекламуючи нову книжку Дністрового, її даремно порівнюють з інтелектуальною прозою Віктора Домонтовича. Насправді стиль «Дрозофіли над томом Канта» позичений з твору «Zoo, или Письма не о любви» Віктора Шкловського, написаного в Берліні 1923 року. «Ты дала мне два дела: 1) не звонить к тебе, 2) не видеть тебя. И тепер я занятой человек», – каже герой «Zoo». «У мене є інше приємне заняття: думати про тебе», – відгукуються з роману Дністрового. Так само, змальовуючи життя свого героя, відірваного від соціуму, автор «Дрозофіли над томом Канта», нагадаємо, метафорично використовує здохлих мух між віконними шибками, а цей прийом так само належить Шкловському, коли він розповідає про себе самого в просторі більшовизму: «Одна девочка двух лет о всех отсутствующих говорила: «гуляет». У нее было две категории: «здесь» и «гуляет». «Папа гуляет, мама гуляет». Зимой спросили: «А муха где?» – «Муха гуляет». А муха лежала вверх лапками между рамами». Як у романі Дністрового.

Задіяні вище аналогії цікаві ще й тим, що обидва Віктори – Домонтович і Шкловський – жили в один і той самий час, переймаючись тими ж проблемами формалізму в літературі. Обидва були авторами автобіографічної прози, обидва мали також прозу мемуарного кшталту, і в обох випадках ні до чого успішного це не призвело. Формалістам у принципі не щастило на художню творчість, адже щоразу виходила казка про невдаху. Борис Ейхенбаум описав житіє авантюриста в своєму «Маршруті в безсмертя», Юрій Тинянов – історію невдалого дипломата Грибоєдова, а сам Шкловський любив плакатись про власні нещасливі кохання.

Апологетика, як бачимо, відгукнулась на початку ХХІ століття, коли покоління наших дев’яностиків уже виплекало специфічний жанр українського депресивного роману, який став результатом вікових колізій, що співпали з суспільними катаклізмами епохи ранньої незалежності. Це був час чергової перереєстрації наського молодняка, який був чітко розділений керівництвом «Смолоскипу» на політологів і літераторів. Утім, компроміси траплялися щокроку, жанри мішалися зі стилями, юні політики на кшталт Максима Розумного й Сергія Руденка йшли в поезію, а сам автор «Дрозофіли над томом Канту», будучи поетом, подався у політику. І тут так само виринає паралель із Шкловським. «Мы напрасно так умны и так дальновидны в политике, – застерігав він у 1920-х роках. – Если бы мы вместо того, чтобы пытаться делать историю, пытались просто считать себя ответственными за отдельные события, составляющие эту историю, то, может быть, это вышло бы и не смешно».

Натомість дев’ятдесятники, потрапили свого часу під крило «Смолоскипу», по суті, отримали те саме виховання колективом, як допіру їхні батьки за радянського життя, в якому їх поїли-годували-вдягали, а також забезпечували обов’язковою середньою освітою. Мало хто з них, за Шкловським, розумів що «не историю нужно стараться делать, а биографию», а ті, хто потроху роздивлявся на присмачену діаспорними подачками дійсність, плутати «живе» життя з вищезгаданим «безбідним» виживанням, роблячи не біографію, а кар’єру.

У романі «Дрозофіла над томом Канта» чимало пасажів нагадують дайджест з «романних» рефлексій вищезгаданого інтелектуала-смолоскипу, який з часом опинився сам-на-сам із «живим» життям. Адже про цю «кризу жанру» вже писали такі адепти «смолоскипового» існування, як Степан Процюк і Олег Соловей.

На щастя, за їхніми плечима вже виростало покоління, в чиїх творах щось коїлось за межами прокурених кухонь. Але в романі Дністрового все інакше, і депресія його героя свідчить про агонію цілого покоління. Викладач філософії Павло живе одинаком – удень читає лекції, уночі попиває винце на балконі. Іноді він, наче персонаж з романів івано-франківця Степана Процюка блукає містом зазираючи в чужі вікна, іноді, як у новелах донеччанина Олега Солов’я сидить у кав’ярні, ревно прислухаючись до балачок молодняка. Географія, як бачимо, не впливає на діагноз покоління, і героя дев’ятдесятницької прози переслідує відчуття того, що він, як у «Дрозофілі над томом Канта», «кожного дня поволі, по частинах, тихо помирає».

У Шкловського, чий стиль наслідує Дністровий, з цього приводу існував чіткий рецепт. «Изменяйте биографию. Пользуйтесь жизнью. Ломайте себя о колено», – радив він. І нехай для самого теоретика формалізму ця стратегія була недієва, і він, нібито приймаючи більшовизм, усім трибом свого життя його заперечував, але у випадку з героєм роману Дністрового маємо іншу психологію творчості. Герой «Дрозофіли над томом Канта», будучи дипломованим філософом, нібито знає, що, за Шкловським, «отрицание того, что делают другие, связывает с ними». І коли приятель, радячи завести коханку, закидає: «Ну скільки можна читати нудних філософів і дрочити?», то натрапляє на неабиякий спротив. Мовляв, зійшовшись з іншою людиною, починаєш робити не притаманні тобі речі, «базікати про родичів, про їхні проблеми, котів і собак чи дітей». Чомусь про щось інше, романтичне і цікаве, герой роману Дністрового не думає говорити з коханою, та не лише в цьому полягає розбіжність його позиції з постулатами формалізму. Той самий Шкловський радив схрещувати себе з матеріалом, аби відхреститись від дійсності, і тоді, мовляв, буде література.

У «Дрозофілі над томом Канта» замість того, аби творити літературу, працюють – і то над самим собою! – але якось пасивно, не долаючи труднощі матеріалу, а тихо їх позбуваючись. Наче бажання завести коханку чи спробувати змінити власне життя.

Ігор Бондар-Терещенко

Ігор Бондар-Терещенко

(Джерело: УНІАН-культура)

Реклама
Rambler's Top100