|
20.02.2012
Рецензія на книжку:
А.Дністровий. Дрозофіла над томом Канта : роман
У сучасну українську літературу прийшов новий персонаж. Якщо "Ельза" Олега Солов'я на це натякнула, то "Дрозофіла" Анатолія Дністрового на повен голос про це заявила.
Новий персонаж - не маргінальний, не підліток, не нон-конформіст, не алкоголік і не наркоман. Він представник міського середнього класу з вищою освітою, науковим ступенем і стабільною щоденною роботою. Цей персонаж - викладач університету.
"Дрозофіла над томом Канта" - монолог молодого чоловіка на ім'я Павло. Павло - приїжджий киянин із власною жилплощею, кандидат філософських наук, колись працював журналістом, але відмовився від 8-годинного робочого дня, високої зарплати та кар'єрного зростання на користь можливості читати улюблених філософів. Павло викладає філософію в одному з київських вишів.
Під обгорткою благополуччя ховається глибока екзистенційна пустка. "Дрозофіла" - це розмова про бажання осмислити та описати пустку та про неможливість здійснити це бажання.
Показати свою пустку іншому неможливо - її можна тільки відчувати самому. Для цього введений образ дрозофіли. У кількох словах його годі й розтлумачити. Замість тлумачення нехай буде цитата: "Я - дрозофіла, я не маю права просто так зникнути з лиця землі".
Подекуди естетика роману межує з аскетичним і дещо буддиським баченням світу. Краса - в малому, мудрість - у сумніві, щастя - в аскетизмі та відмові від зайвих емоцій.
Тон роману пронизливий, він підкуповує майстерною імітацією розмови "по душах", розмови із самим собою без свідків. Це "Я-письмо", але тут відсутнє самозамилування. Є щирість і глибина. Сюди ж варто додати фрагменти прозових експериментів із пунктуацією в дусі чи то дадаїзму, чи то сюрреалізму.
Додатковим смаколиком може стати очевидна автобіографічність. Роман наповнений персонажами, кожен із яких має прототип в українській літературній або науковій тусовці. Анатолій Дністровий не розкриває їхніх справжніх імен. Єдиний виняток - поет Крюгер Вано (щоправда, це не ім'я, а псевдонім).
Але, здається, головною чеснотою "Дрозофіли" є розгалужений інтертекст. Зі сторінок сиплються прізвища філософів, художників, режисерів, письменників і поетів. Це не тюнінг слабенького змісту, навпаки. Кожне прізвище є дороговказом, кожне з них може дати ключ.
Розплітання інтертексту надає читанню додаткової глибини - буденні перипетії раптом виявляються прямою алюзією на конкретний текст, скажімо, Еміля Сіорана чи Декарта.
На сторінках нового роману читачу відкривається зовсім інакший Анатолій Дністровий. Раніше його асоціювали з романами про бурхливі бандитські 90-ті в спальних районах Тернополя, тобто з романами "Пацики" та "Місто сповільненої дії".
У "Дрозофілі" сталася радикальна зміна форми та змісту. Серйозність тем тут поєднується з невимушеністю авторського голосу. "Дрозофіла над томом Канта" чудово підходить для настроєвого легкого читання до, після та під час роботи.
Ірина Славінська
(Джерело:
Українська правда. Життя)
|
