Сергій Жадан : Ворошиловград : роман : Відгуки читачів.

Відгуки читачів на книжку Сергій Жадан. Ворошиловград : роман. У жанрах Містичне, Мандрівне, Кримінальне.
 
Сергій Жадан : Ворошиловград : роман : Відгуки читачів
Книжки за жанрами

Всі книжки (1428)

Книжки за першою літерою назви
Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
Книжка Сергій Жадан "Ворошиловград : роман" (фото 1)
Ворошиловград : роман

Сергій Жадан

Фоліо, 2010. — 442 с.
— м.Харків. — Наклад 5000 шт.

Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-03-5101-1, 978-966-03-5245-2

Жанр:
Містичне
Мандрівне
Кримінальне

Анотація:
Одного разу ти дізнаєшся, що твій брат зник у невідомому напрямку, приятелі займаються фінансовими аферами, а бізнес намагаються перекупити представники незрозумілих структур. Реальність виявляється хисткою та зникомою, життя робить крок убік, і ти несподівано опиняєшся поміж своїм минулим, де на тебе чекають друзі, й майбутнім, де на тебе чекають вороги.
«Ворошиловград» - роман жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Наскільки взагалі реалістичним може бути соцреалізм.
Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам ’ ять. І все, що ти можеш їм протиставити – це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички.

Поділитись:

Лінк із зображенням книжки:

  Уривок з книжки Рецензії в пресі (14) Відгуки читачів (4) Де купити (3) Скачати файл

Результат: 1-4 (всього 4) Сторінка: 1
Відгук

08.10.2011
Читайка-мен (Оцінка: Варто прочитати)

найкраща книга Жадана. цим романом він підняв планку сучукрліт на вищий рівень. навіть не знаю, хто найближчим часом зможу досягнути цього рівня. окрім самого Жадана.

26.02.2011
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Книга дуже в стилі Жадана, продовжує лінію "Анархії в UKR". Гарно продовжує.

Сюжет загалом переказувати нема сенсу, він там вторинний. Але все ж: Гєра, "незалежний експерт", тобто молодий діяч з навколо-політичної тусовки, приїздить у загублене серед степів містечко свого дитинства. Тут його брат, який раптово виїхав до Амстердаму, залишив бізнес - заправку, що потребує догляду. Тим більше, що на неї зазіхає місцева мафія.

Герман зустрічає старих знайомих, які залишилися у пам'яті ще з дитинства. Зокрема, на заправці працюють Коча - колишній хуліган та дрібний злочинець, тепер заправник, та Шура Травмований - колишній футболіст, нині місцевий казанова і геніальний автомеханік. Приходять нові люди - дівчина з телевежі Катя, колишня дружина Кочі Тамара і її сестра Таміла, бухгалтер Ольга, колишній авіамеханік, нині чорний археолог Ернст та інші. У кожного - темне минуле чи темне теперішнє.

Заправку, яка знаходиться у вигідному місці (хоча прибутку майже не приносить), хоче відібрати місцева еліта - суміш мафії та влади, на чолі з всемогутнім в межах містечка Марленом Владленовичем. Втім, його ніхто не бачить - всі справи вирішує менеджер Ніколаіч та адвокат "Сивий".

Боротьба за заправку мляво іде різними методами - від коректного тиску на Гєру з проханням продати бізнес, до спаленого бензовоза. З кожним кроком противника Герман все сильніше вростає в місцеве середовище - пиячить з чоловіками, спить з жінками тощо. З часом він розуміє, що назад у Харків вже не повернеться.

Гєра знайомиться з місцевими групами - циганами-контрабандистами, газовиками - вічними опонентами містечка, фермерами, що пильно бережуть свої поля, біженцями з Монголії та їх опікунами. Доля раптово зводить його і з напівбізнесменом-напівмафіозі, що гамає степовими залізницями на власному поїзді (і так само раптово без жодних наслідків покидає).

Плацдарм боротьби переходить з заправки на покинутий аеродром, який теж стає об'єктом уваги "кукурузників" Марлена Владленовича. На фінальну битву збираються, з одного боку, різні маргінали разом з Гєрою, з іншого - кукурузники з постановою влади та комунальниками на тракторах. Проте цигани сміються з влади, "законну" постанову просто з'їдають, і показують, що нікуди не відступлять. Трактористи-комунальники переходять на бік "повсталих", противники відступають, публічно принижені. Проте в ході дрібної сварки від рук Ніколаїча випадково гине Шура.

Хто виграв, хто програв - вирішує читач. Кінець)

Думки:

Жадан традиційно ігнорує сюжет як засіб зацікавлення читача. Акценти тут в іншому.

І. У тексті досліджується (і частково твориться) міф пострадянського простору і вужче - східноукраїнського. Жадан послідовно конструює життя без основних опор і цінностей сучасного суспільства:

- держави. Її немає - не доїхала ще)

- грошей. Гроші фігурують у тексті як елемент сторонній. Їх нема, і всі звикли. Або є, і нічого не змінилося. Принаймні, всі спроби відчайдушно боротися за грошові знаки виглядають жалюгідно і смішно (Льолік і Болік, хлопці з Харкова). Навіть місцева мафія воює не за гроші, а за "місце".

- норми. Будь-яку норму повинен хтось встановити і слідкувати за її виконанням. Раніше цю роль виконував СРСР, а тепер норма стала чимось віртуальним. В місцевому суспільстві епохи СРСР раніше одні були за межею (як Коча), інші - його ланкою (Ернст), треті - його зірками (Шура). Норма не об'єднувала, а розділяла, а тепер усі "свої, місцеві".

- ієрархії. Ієрархія - наслідок норми. Бути власником заправки - нормально, заправником - погано. Немає "норми" (і немає конвеєру корпоративної праці) - немає ієрархії. Якщо ви разом в дитинстві ганяли в футбол, то яка різниця, хто ким виріс? Більше того, як тільки хтось займає чітке та непорушне місце в ієрархії, він стає в'язнем (як олігарх на поїзді), бо не може змінити свого життя.

- історії. Популярний нині міф на Заході і в центрі (аж до рекламного "першого в Україні пива"). У цьому місці історії не було і немає. Бо історія - це визначеність, прив'язаність, детермінованість (вумним словом кажучи).

- назви. Ідеалістичний фактор визначення (рос. "определения") - частина норми та ієрархії. За визначенням, Гєра - невдаха, Коча - злочинець, а Тамара і Таміла - бляді. Але тут "правильний" шлях канув у Лету разом з КПСС.

Відповідно, нас закидає у недетерміноване (невизначене - і невнормоване) суспільство. Звідси і назва - "Ворошиловград". Гєра, розповідаючи про дитинство, згадує, що на уроках німецької йому випало завдання описати порожній пейзаж Ворошиловграда з листівки. Єдиний спосіб полегшити працю - описувати людей, які потрапили в об'єктив, бо інше - ілюзорне. Зараз немає ні назви "Ворошиловград", ні Леніна на площі, ні (імовірно) будинків - що може визначити місце?

Від назви - другий важливий образ і мотив тексту - місце. У степу немає прив'язки до місцевості, і люди західної цивілізації від цього можуть втратити розум (як німецький танкіст). У степу Жадана взагалі немає прив'язки, тому тут виживають лише місцеві.

Відповідно, наслідок: немає загальної правди. Яка різниця, живий чоловік Тамари, чи загинув / хто кого зрадив чи кинув / хто був правий у бійці / хто привів сюди людей. Натомість є правда конкретна, здобута самостійно як досвід - одна команда щойно виграла в іншої, Тамара зараз спить з тобою, заправка - твоя, і ти її не віддаси. Твоє (і "своїх") життя, твоя (і "своїх") смерть, твій (...) досвід є реальністю і якорем, який до неї прив'язує.

ІІ. Манера письма Жадана добре пристосована для опису невизначених (у наведеному вище розумінні) явищ. Текст дбайливо передає досвід людей через їх історії. Продуктивність способу доводить те, що толком пояснити сенс твору, перевівши з інтуїції у твердження, досить важко.

Відсутність автора з повчальним виразом обличчя (як у "Музеї..." Забужко та "Записках..." Костенко) однозначно іде на користь твору.

Як може існувати суспільство без звичних основ? - ставить питання автор - і все ж не втримується і відповідає. Люд знайшов цікаву форму анархічного співжиття: не нав'язувати свої "поняття", своєї влади - і триматися "своїх" - тобто сусідів та друзів, й свого життєвого простору. Така логіка трайбалізму, опори на малі групи, видається нав'язуванням волі автора, але водночас робить героїв твору симпатичними.

Переносячи досвід твору на реальне життя, можна пошукати як розгадку української степової анархічності (будь-яка держава - це у першу чергу визначеність, диктатура норми), так і східняцького менталітету з опорою на "своїх". Сусідство палаців, териконів і мазанок шокує лише носіїв норми (а її, як говорилося-балакалося, немає).

ІІІ. Трохи інтуїтивного літрознавства.

- дослідження (не)детермінованого соціуму (та його людини) - тема у світовій літературі стара. Сюди можна зарахувати утопії та антиутопії (абсолютна детермінованість - неодмінна прикмета тоталітаризму), просвітницькі пошуки "природної людини" та відповідного суспільства, робінзонади. Близько підійшов Голдінг у "Володарі мух", заглянувши у хаотичний світ підлітків. Але якщо Голдінг зробив негативний висновок щодо можливості існування такого суспільства, то герої Жадана, діючи за мотивом "треба якось виживати", спокійно виживають. Також частково можна порівняти мотиви у Кобо Абе.

- спосіб письма теж старий. Над ним стібався ще Гашек через свого Швейка, який підтверджував будь-яку думку історією з життя чергового "Фердінанда, який збирає собачі гівенця". Жадану вдається зібрати всі історії (всі досвіди) в одну більш-менш чітку канву, яка утримує текст від розпаду (чим, ІМХО, хибують попередні тексти автора у такій манері). Цікаво, що в сучукрліті ця манера не дуже використовується - всім хочеться пхати у текст Свої Дуже Розумні Думки.

- приємно, що у тексті немає загадки і розгадки смерті Гонгадзе, бандерівців і енкаведистів та інших популярних мотивів. Це робить книгу не такою замкнутою в українській пісочниці нашого часу. Недарма росіяни люблять Жадана - він відкритий до світу.

- технічно письмо сильне. Як на мене, Жадан - найкращий стиліст в сучасній українській літературі. Мова його персонажів дуже органічна, він не вдається ні до чистої літературної, ні до перекривленого сленгу. Слово "х*й" стоїть там, де йому і місце - "так і говорять".

- приємно порадували еротичні сцени. Все досить стисло і влучно - так, як чоловіки і переповідають сексуальний досвід. Якщо порівняти "повняве сраченя" Шкляра і опереткові секаси С.Андрухович-Л.Дереша, то Жадан може давати майстер-клас.

Висновок: дуже сильний текст про суспільство. Настійливо рекомендується усім, хто має середню читацьку підготовку (вміє читати несюжетні тексти).

http://archervarius.livejournal.com/43112.html

26.02.2011
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Читаю зараз "Ворошиловград" Жадана. Роман, у якому поєднується жорсткий реалізм та поетична метафора, що нею Сергій блискуче володіє. Дія відбувається десь на околиці провінційного містечка у 90-і роки: колишня нафтобаза, а тепер автозаправка, колишній аеродром, колишній піонертабір... Спека, нерухомі птахи у небі, кукурудзяні поля до обрію. Просто губами відчувається сухість шкіри, гіркота полину, "в’язка й текуча полуднева ріка", що "не так текла, як тривала". І, разом з тим Жадан виступає, як майстер інтриги і провінційне буття раптом перетворюється на тріллер: з тінями з минувшего та пам’ятниками на цвинтарі, яких не повинно бути. Я ще читаю і дуже радий, що поки не дочитав і не можу здогадатися, чим воно усе закінчиться. Попереду ще багато Сергієвих метафор, несподіванок та просто гарного тексту.
До речі, роман став переможцем премії "Книга року Бі-Бі-Сі 2010"

http://sotnyk.livejournal.com/233183.html

26.02.2011
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Вдячність і ввічливість - саме за цим принципом, як вважає один з головних героїв нового роману Сергія Жадана, можливо вижити в сучасному суспільстві.

Ворошиловград- неіснуюче місто, одночасно місто-привид і місто привидів, куди і потрапляє головний герой роману, де на нього чекає майбутнє і минуле одночасно. Автор відправляє нас далеко на схід Українського кордону, який по природі, і його дійсності нагадує "13 Район" Люка Бесона. Місто зла, порядків і понять, розбірок, нечистого бізнесу і неякісного бензину, місто в якому можливо все: анархія у його чистому виді, але також парадоксально вживаються людські поняття, дружба, відносини, любов, відвага, віра і спорт.
Щось завжди залишається недоказаним, хоча і написано зрозумілим усім текстом. Сергій Жадан, як завжди презентує не просто своїх героїв, він знайомить читача з його життям, причинно-наслідковими діями, які зробили з нього того, ким він є. Він знайомить з мріями і сподіваннями кожного, хто їх має.
Весь Роман- досить цікава і зворушлива історія кінця 80-их і початку 90-их, яка відбувається на тлі сучасності. Зовнішній світ згадується лише декілька разів, лише для того, щоб не складалось враження що це і є ті самі 80-ті чи 90-ті.
Сергій Жадан, як по мені, намагається може і не розкрити, але зачепити багато болючих тем: віри, спорту, дружби, бізнесу, того як ведуться справи у "реальних пацанів", про те хто кришує, і про те хто стелить і стелиться. Тема кохання, хоч і була присутня, та я б не сказав що вона була бодай якось розкрита, принаймні я не знайшов для цього яскравих ліній.
Хотілося б зауважити, і наголосити, що в романі є все для того щоб назвати його філософсько-пригодницьким, який дає і всиляє надію на майбутнє.

Прочитати раджу, хоча якщо у вас дуже висока моральна планка, то не варто. Хоча, я не впевнений, що роман переживе випробування часом, і колись буде відноситися до класики української літератури, але в якійсь мірі радий, що в книгарнях з'являються саме романи, саме українські романи.
Роман є переможцем кращої книги 2010 за версією BBC. Серед інших учасників були:

Оксана Забужко. "Музей покинутих секретів"
Анатолій Дністровий. "Дрозофіла над томом Канта"
Володимир Лис. "Століття Якова"
Юрій Винничук. "Груші в тісті"

Пропоную вам,якщо ви досі вагаєтесь чи читати твір, подивитися невеличкі сюжет ипро сам роман і автора:

http://theshurix.livejournal.com/21827.html
Результат: 1-4 (всього 4) Сторінка: 1
Реклама
Rambler's Top100