Ред'ярд Кіплінґ : Легенди з Книги Джунґлів : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Наталя Тисовська (джерело: Книгобачення)

Колоніальні казки, опубліковані у двох виданнях — «Книга джунглів» (1894) та «Друга книга джунглів» (1895), Редьярд Кіплінг писав не в Індії, і навіть не в рідній Британії. Написані вони у Вермонті, куди Кіплінг з молодою дружиною виїхав на медовий місяць, але так і лишився там на кілька років. .Роки, проведені у Вермонті, по праву можна вважати золотими в творчій кар’єрі Кіплінга, адже, крім знаменитих оповідань про хлопчика Мауглі й хороброго мангуста Рікі-Тікі-Таві, він написав тут роман «Безстрашні капітани», збірку поезій «Сім морів», збірку оповідань «Денна праця» тощо. Але уславився письменник ... [ Показати всю рецензію ] саме казками про хлопчика Мауглі, образ якого прийшов до автора, за його власними словами, особливо холодної зими, коли сніг лежав до самого підвіконня, а Редьярду Кіплінгу пригадувалися джунглі його дитинства.
До пропонованого читачеві українського видання «Легенди з книги джунглів» увійшли менш відомі, ніж казки про Мауглі, оповідання з двох Кіплінгових збірок. Менш відомі не значить не такі яскраві: історії про Рікі-Тікі-Таві, Тумая з роду слонів, про інуїтського парубка Котуко неможливо читати без сердечного щему. Так, за це, перш за все, слід подякувати авторові, який зумів, використавши давні індійські, алеутські, інуїтські легенди, створити яскравий сучасний текст, у який між рядків уклав чимало алегорій на тодішню політику й суспільство. Але ще слід за це подякувати нашому перекладачеві Володимиру Чернишенку, який поставився до оригінального тексту з великою любов’ю і повагою, постаравшись зберегти не лише зміст, а й подекуди — де можливо — звучання й іронію.
Так в оповіданні «Слуги її величності» фокстер’єр на ім’я Little Vixen (злюка, мегера) перетворюється на Мегерцю, а «pop-gun pea-shooter battery» (батарея з пугачів, що стріляють горохом) — на «дрись-дрись гармати». Володимир Чернишенко широко використовує перекладацький прийом одомашнення тексту, й у тому-таки оповіданні бойовий кінь українською лається «Хай йому в хвіст та гриву!», тоді як англійською — «Oh, my crupper and breastplate» (мій підхвістник і нагрудник), а мул Біллі хвалиться, що ніколи не спотикається, такими словами: «Качка четвертою ногою частіше спотикається», тоді як англійською це звучить так: «When a mule trips you can split a hen’s ear» (мул спіткнеться, коли ти даси курці у вухо). В оповіданні «Тумай з роду слонів» перекладач свідомо вводить у переклад підтекст: якщо в оригіналі автор вживає «elephants... needed coaxing or beating every other minute» (слонів... доводилося то вмовляти, то батожити), то в перекладі між рядків читається натяк на знайоме українському читачеві прислів’я: «слони... потребували то канчука, то солодкої тростини».
В оповіданні «Гробарі» в перекладі обіграно відому українському читачеві приказку: «Шакалам треба гавкати, а каравану йти, як то кажуть», тоді як англійською текст дещо сухіший: «If we listened to the howling of every jackal the business of the town would stop, as the saying is». Взагалі оповідання «Гробарі» найбільш насичене різноманітними приказками та примовками, які, на мій скромний смак, у перекладі подекуди звучать краще, ніж в оригіналі. Наприклад, в оригіналі шакал каже: «He has been as far as Delhi, and says all the people there walk on their heads», а в перекладі це перетворюється на римовану приповідку: «Він казав, ходив у Делі, там на хліб полову мелють». Старий маґер в оригіналі висловлюється велемовно: «he who rebukes the World is rebuked by the World» (хто засуджує світ, буде світом засуджений), але в українському варіанті перекладач вирішує замість давати дослівний переклад вжити знайому кожному читачеві приказку: «Не плюй до криниці, бо попросиш водиці». Таким самим принципом він послуговується і в оповіданні «Рікі-Тікі-Таві»: «Those who kill snakes get killed by snakes»,— пищить в оригіналі Чучундра, а в перекладі ця фраза «українізується»: «Хто по змію прийде, той від змії й загине».
Так само творчо Володимир Чернишенко ставиться і до мовностильових особливостей тексту. Підлабузник шакал у нього розмовляє зі старим маґером цілком у відповідній тональності: «Чи ж мені, шкуроїду і кістогризу, брати під сумнів слова постраху річкового?» (в оригіналі: «Shall an eater of old shoes, a bone-cracker, presume to doubt the word of the Envy of the River?»). Можливо, перекладач трохи перестарався, заради милозвучності зробивши з «mere hunters» (простих мисливців) «брудних загоничів» («Інша справа — брудні загоничі. А ми погоничі, нам належиться урядова пенсія»), але в контексті це звучить цілком природно, і якщо не зрівнювати переклад з оригіналом, ніхто не запідозрить розбіжностей.
Але зовсім без зауважень обійтися не вдасться. Читаючи книжку, я раз у раз спотикалася об нескінченні «із» і «щоби». Розумію, редактор міняв «з» та «щоб» на подовжені форми заради милозвучності, але занадто часто це йшло тій-таки милозвучності тільки на шкоду. Чи зможе людина вголос вимовити таке: «щоби мати їжу», «щоби задовольнити», «щоби шакали були худими», «було би нікому», «вони би відповіли», «жакетки із оленячої шкіри», «кожуха із оленячої шкіри», «руки із пащі», «вінки із нагідок», «сільце із очеретяних хат», «зістрибували із сосен» (так і проситься — «вистрибували із сосен»), «їхав із ескортом» тощо? Крім того, на мою думку, непогано було б для українського читача подекуди давати пояснення, адже важко очікувати, що дитина знає, наприклад, що таке Аллагабадське повстання або що це за пісня така — «Бонні Данді». Ну, і ще одна дрібничка: навряд чи індуїстського жерця можна назвати «священиком», як у перекладі оповідання «Пурун Бгаґатове диво». Трохи ріже око також «Ред’ярд» замість звичного «Редьярд».
Додають яскравості книжці чудові переклади віршів. Про те, що вірші Володимиру Чернишенку вдалися, найкраще свідчить той факт, що вони одразу ж були покладені на музику Сергієм Василюком. До українського видання «Легенд з книги джунглів» додається диск з піснями. Загалом можна з певністю сказати, що українські діти отримали завдяки Володимиру Чернишенку, Сергію Василюку та видавництву «Навчальна книга — Богдан» видання, яке може стати улюбленим з дитинства на все життя.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Максим Стріха (джерело: Всесвіт)

Мені вже доводилося писати про те, що до Редьярда Кіплінга в УРСР ставилися з пересторогою: наліплений ярлик «барда імперіалізму, оспівувача визискування колоніальних народів» іншому, менш талановитому й відомому письменникові гарантовано перекрив би будь-яку можливість друку. Але з автором «Мауглі» – улюбленої книжки мільйонів дітей і дорослих – було складніше. Тому Кіплінга друкували. Але оповідання з «Книги джунглів» супроводжували передмовами, де читачеві пояснювали, що перед ним «апологія імперіалістичного хижацтва, мрія про людське суспільство, перетворене на звіри­ну зграю, де єдиний закон ... [ Показати всю рецензію ] — право хижака на здобич, де панують хаос, анархія та розвал, а жадоба вбивства і страх смерті замінюють усі суспільні зв’язки» (Р. Миллер-Будницкая. Поззия Рэдиарда Киплинга. — Ленинград, 1936). А перша більш-менш репрезентативна добірка поезій «залізного Редьярда» українською мовою з’явилася у «Всесвіті» лишень «перебудовного» 1989 року…

Нині не час іще раз повертатися до «міфу про Кіплінга» – його було деконструйовано багатьма поважними авторами. Натомість зазначмо: оповіданням з «Книги джунглів» справді притаманні повною мірою Кіплінгівський стоїцизм (маніфестом якого є чи не найцитованіший вірш англійською мовою «Якщо») – а ще його стримана і влучна іронія.

В «Книзі джунглів» можна знайти чимало декларацій на кшталт того, що «їсти і бути з’їденим – невід’ємне право кожного уздовж ріки». А фраза з «заполярного» оповідання «Квікверн»: «якщо цуценя не виховати у належній суворості, воно неодмінно загине від перевантаження та переохолодження» – очевидно стосується для автора й усіх інших чотириногих та двоногих, незалежно від місця їхнього народження й проживання.

І все ж у Кіплінгових оповіданнях панує не лише «холодний Ритуал» (як намагалися подати справу деякі дослідники). Тут є місце не лише честі й самопожертві, але й співчуттю (й навіть простому людському теплу). Білий тюлень з однойменного оповідання по роках виснажливих пошуків знаходить-таки берег, де його братів-тюленів більше не вбиватимуть люди. Мангуст Рікі-Тікі-Таві (а кожен мангуст «мріє одного дня стати домашнім») рятує родину своїх господарів від підступних кобр. Безстрашний Малий Тумай стає свідком таємничого танцю слонів, про який ходять легенди серед погоничів, але якого ніхто з людей не бачив. Переколошкані вночі тварини («Слуги Її Величності») влаштовують наступного дня великий і бездоганний парад, корячись кожна своєму погоничеві (й демонструють тим переваги Ладу перед Сваволею). Колишній міністр Пурун Бгагат, що вирішив на старість втекти від світу, повертається до нього, рятуючи ціною власного життя мешканців села, що стоїть на шляху гірського зсуву. Інуїти (тубільці канадійського полярного архіпелагу) Котуко і «дівчина з півночі» рятують своє невеличке плем’я від голодної смерті (і люди племені стають понад забобон, що велить не приймати в родину вбогих прибульців).

І навіть оповідання «Гробарі» (де на відмілині під новим залізничним мостом проводять довгі й вишукані розмови троє стерв’ятників – старий крокодил-людожер, птах марабу й шакал), що, на позір, найбільше відповідає наведеному вище означенню про «єдиний закон — право хижака на здобич», є зовсім не таким прямолінійним. Так, протягом оповідання улесливому шакалові двічі щастить уникнути зубів крокодила (а під кінець він із марабу ще й отримує нагоду поласувати його трупом). Але застрелив його з мосту (мстячись за п’ятнадцятьох з’їдених робітників-тубільців) саме той англієць, який п’ятирічним хлопчиком дивом висмикнув худі від голоду рученята (він з матір’ю саме тікав човном від знаменитого «Великого повстання») з пащі цього ж крокодила. Отже, у всесвіті джунглів Кіплінга таки панує справедливість (може, значно більшою мірою, аніж це відбувається в реальному житті).

…Переді мною нині два українські видання Кіплінгових казок зі славетної «Книги джунглів». Перше – надруковане видавництвом «Україна» в 1995 році під назвою «Казки та історії». Друге – щойно з’явлене у тернопільському видавництві «Богдан» під назвою «Легенди з книги джунглів». Між цими книжками – 16 років і водночас ціла епоха.

Різняться вони навіть візуально. «Казки» надруковано на сірому газетному папері доби кризи 1990-х, ілюстрації взято з інших, раніших видань. «Легенди» мають якісний щільний папір, стильні ілюстрації й гарні мапи, що демонструють реальні місця, де відбувалися казкові події.

«Казки» нашвидкуруч упорядковано з наявних під рукою видавництва перекладів: від по-справжньому мистецьких і зграбних пера Леоніда Солонька (що виходили кількома виданнями в 1950-х – 1970-х), – аж до сьогодні вже цілком архаїчних, взятих з київського видання 1909 року! Всі тексти для «Легенд» наново переклав Володимир Чернишенко.

«Казки» наполовину складаються чи не з найвідомішого Кіплінгового тексту про людську дитину Мауглі, виховану вовчою зграєю. В «Легендах» оповідок про Мауглі немає. Тут основу складають згадані вище інші оповідання з Першої та Другої «Книги Джунглів», відомі нашому читачеві значно менше.

І нарешті «Легенди» містять у додатку аудіо диск, де вірші до оповідань озвучено відомим рок-музикантом, лідером гурту «Тінь Сонця» Сергієм Василюком (схоже, саме це зробить книжку привадливою для молодого читача). Звісно, нічого подібного у виданні 1995 року бути просто не могло! Отже, попри всі нарікання й проблеми, наша книжкова культура таки наближається потроху до сучасних світових стандартів.

Але найголовніше, що робить книгу – це таки те, як її написано (чи перекладено).

…Загальновідомо: Кіплінг є одним із найбільших майстрів слова в англійській літературі. Коли він 1907 року став першим англійцем – лауреатом Нобелівської премії, в офіційному повідомленні було зазначено: «Шведська Академія, присуджуючи цьогорічну Нобелівську премію з літератури Редьярду Кіплінгу, прагне сплатити данину пошани літературі Англії, такої багатої славетними іменами й творами, й найбільшому генієві в царині оповідання, якого ця країна народила в наші часи».

І хоча ще через 29 років віддати останню шану Кіплінгові – «бардові імперіалізму», що трагічно розминувся з новою добою – не прийшов до Вестмінстерського абатства жоден першорядний письменник, його оповідання й балади пережили свого творця і анітрохи досі не втратили свого чару.

Перекладати Кіплінга надзвичайно складно – бодай через той величезний стилістичний діапазон, яким послуговується письменник. У жодного іншого сучасника немає стільки професійно й регіонально «локалізованого» просторіччя – поєднаного то з тонкою іронією, а то з по-справжньому біблійною піднесеністю. Відтворити це знеособленою «літературною мовою» – означає «вбити» автора від самісінького початку.

Оповідання «Слуги Її Величності» побудовано як полілог тварин – коней, мулів, верблюдів, волів, слонів – переколошканих уночі у великому англійському військовому таборі на афганському кордоні. Мову кожного з персонажів виразно індивідуалізовано. Ось як звертається, наприклад, чванькуватий привезений з Австралії для кінноти скакун робочому мулові, що тягне на спині складану гарматку через гірські перевали:

“See here, you son of an imported Malaga jackass,” he said between his teeth, “I’d have you know that I’m related on my mother’s side to Carbine, winner of the Melbourne Cup, and where I come from we aren’t accustomed to being ridden over roughshod by any parrot-mouthed, pig-headed mule in a pop-gun pea-shooter battery. Are you ready?”

А ось як відтворює це Володимир Чернишенко: «Слухай, ти, віслючий сину! – процідив він крізь зуби. – Доводжу то твого відома, що моя мати була родичкою самої Карбіни, переможниці кубка Мельбурна. І там, звідки я родом, ми об таких язикатих, дурноверхих мулів із накрутними дрись-дрись-гарматами копита витирали! Хочеш спробуємо?»

Звісно, першу фразу коня дещо спрощено – втрачено посилання на те, що ослів-предків мула було вивезено саме з іспанської Малаги. І в останньому реченні «язикатий» і «дурноверхий» може здатися комусь лишень приблизним відповідником «папугоязикий» і «свиноголовий» оригіналу. Та й на місці ризикованого «дрись-дрись-гармати» в оригіналі маємо «батарею, що стріляє горохом».

Але чванькувату, зверхню інтонацію коня (при цілковитій органічності його мови) відтворено якнайкраще (як відтворено й індивідуальну мову всіх інших персонажів цього та інших оповідань).

Звісно, на майбутнє молодому перекладачеві варто в певних місцях ставитися до значущих деталей уважніше. Скажімо, остання фраза «Пурун Бгагатового дива» у Кіплінга звучить так: «But they do not know that the saint of their worship is the late Sir Purun Dass, K. C. I. E., D. C. L., Ph. D., etc., once Prime Minister of the progressive and enlightened State of Mohiniwala, and honorary or corresponding member of more learned and scientific societies than will ever do any good in this world or the next».

Її в Чернишенка перекладено так: «Тільки ніхто не знає, що їхній обожнюваний святий був колись сером Пурун Дассом, кавалером ордена Індійської Імперії, прем’єр-міністром передового штату Могінівала, почесним членом та членом кореспондентом багатьох академічних інститутів та вчених товариств, які ніколи й нізащо в світі не зроблять нічого корисного».

Перекладено загалом коректно, – й це особливо відчутно на тлі того, що перекладач тексту, уміщеного в «Казках» 1995 року, не зрозумів іронічного закінчення фрази й у нього виявилося, що сам Пурун Дасс «більш не може бути потрібним для цього і тамтого світу». Банальнішого завершення для блискучого й філософського оповідання годі й вигадати!

Але Кіплінгова іронія була б іще відчутніша, якби Володимир Чернишенко не скоротив у переліку титулів оте «D. C. L., Ph. D., etc.» – «доктор цивільного права, доктор філософії тощо», якби штат (чи князівство) Могінівала виявився в нього не лише «передовим», але й «enlightened» – «охопленим (позначеним, ошляхетненим – тут перекладач може «погратися» в пошуках потрібного слова) просвітою» (адже прем’єр, як відомо, засновував стипендії для студентів-медиків!)

Водночас у більшості складних місць перекладач виявляє подуву гідну сьогодні сумлінність у поводженні з реаліями. Скажімо, «Knight Commander of the Order of the Indian Empire» при початку цього оповідання в нього перекладено як «кавалер Ордену Індійської імперії другого ступеня». Побіжно порівнявши переклад з оригіналом, читач схильний буде вважати оте «другого ступеня» перекладачевою відсебенькою. Але перекладач безумовно правий: «Knight Commander» відповідає саме звичному для нас «другому ступеню» («першому» – «Knight Grand Commander»).

Ще одне зауваження стосуватиметься перекладів поезій, якими Кіплінг щедро прикрашав свої оповідання (і частина з яких давно набула самостійного значення). У перекладах Володимира Чернишенка забагато неточних рим («блимотить – ти», «вночі – спочинь», «знов – Лукканон», «морська – пісках», «стрічав – очах», «намив – ми», «впізнаю – б’ють» – всі приклади взято лишень з віршів до першого оповідання збірки «Білий тюлень»), яких сам Редьярд Кіплінг, блискучий і вимогливий версифікатор, аж ніяк не допускав. Втім, культура наших віршованих перекладів (що відчутно впала після відходу Григорія Кочура й Михайла Москаленка) варта окремої докладної розмови.

…Це – вже третя «кіплінгівська» книжка Володимира Чернишенка (попередньо в тому ж видавництві «Богдан» з’явилися «Такі собі казки» й найповніша на сьогодні збірка поезій англійського Нобелівського лауреата українською мовою «Межичасся»). Вона (разом з попередніми виданнями) засвідчує: в особі молодого вченого-біохіміка (Володимир Чернишенко працює в Інституті біохімії імені Олександра Палладіна НАН України) маємо шанс отримати по-справжньому неординарного перекладача, якому до снаги відтворювати художні тексти найвищої складності. Для цього лишень потрібно, щоб перекладача ніколи не полишало бажання вчитися й удосконалюватися.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олександ Євтушенко (джерело: Україна Молода)

По суті, диск «Книга джунглів» від лідера групи «Тінь сонця» Сергія Василюка є другим після альбому «Сховане обличчя» (2009) сольним релізом співака. Водночас це чудовий за ідеєю і виконанням аудіододаток до книги Редьярда Кіплінга «Легенди з Книги джунглів», котру минулого року випустило тернопільське видавництво «Навчальна книга — Богдан». Варто зазначити, що книга плюс диск — це доволі сміливий видавничий крок у наші кризові часи. Цього не сталося б, якби молодий перекладач та упорядник книги Володимир Чернишенко не знав би і не цінував творчість молодої київської групи «Тінь сонця». Крім того, ... [ Показати всю рецензію ] на базі видавництва існує сучасна студія звукозапису «Кузня», де всього за кілька днів і було здійснено запис за участю клавішника Валерія Ільківа та звукорежисера Василя Сидора.

Вірші Редьярда Кіплінга, які поклав на музику Сергій Василюк, створюють неповторну дивовижну атмосферу органічної єдності людини і природи в найекзотичніших місцях планети. Отже, на диску «Книга джунглів» талановите переосмислення пройшли поезії «Лукканон», «Пісня Дарзі», «Шива й коник–стрибунець», «Маршова пісня табірних тварин», «Кабірова пісня», «Пісня брижів на воді», «Антувіаун Таїна» та «Денні Дівер». Уперше таким чином зазвучали українською мовою неординарні поезії класика британської літератури та ще й у виконанні одного з молодих героїв незалежної української рок–сцени. Те, що видавництво «Богдан» звернулося саме до Сергія Василюка, є значним плюсом проекту, адже йому як нікому властиво створювати піднесені образи, наповнені романтичною героїзацією дійсності. Про це свідчить останній, на сьогодні третій альбом групи — «Танець серця».

Нині «Тінь сонця» почувається вельми затребуваною командою на фестивальних майданчиках України і поза її межами. Згадується недавній візит групи до Любліна, де хлопці представили на суд польської публіки власну версію «Тіні великої гори» — одного з хітів польської рок–легенди, групи «Будка суфлера». Нині група продовжує свої живі концертні презентації альбому «Танець серця» вдома і водночас накопичує новий матеріал для четвертого альбому.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Антон Санченко (джерело: Буквоїд)

Є письменники, які стали заручниками своїх найвдаліших персонажів. Скажімо, Артур Конан Дойл. Він написав багато дуже різних романів, від вишукано історичного «Білого загону», сторінками якого бігають по Аквітанії середньовічні англійські лучники й скачуть шляхетні лицарі, до фантастичного, переповненого динозаврами, «Загубленого світу», за який слід було б відраховувати чималі суми усім подальшим плагіаторам, особливо голлівудським сценаристам, не кажучи вже про кавалерійського предтечу піхотинця Швейка «Бригадного комісара Жерара», якщо повірити якому, доведеться погодитися, що наполеонівські ... [ Показати всю рецензію ] війни виграли таки французи, принаймні їхня кавалерія була найкраща, в усьому винен флот. Так ні ж! Шерлока Холмса усім подавай. Конан Дойл уже і так його намагався вбити й розквитатися за всі безсонні ночі, і сяк. І кожного разу вимушений був писати продовження на вимогу обурених читачів. Бо персонаж затьмарив автора.

Теж саме сталося і з його земляком сером Ред´ярдом Кіплінгом. Тільки роль детектива Холмса щодо цього поважного автора зіграв дикий хлопчик Мауглі, який настільки сподобався публіці, що затьмарив собою навіть усіх інших героїв тієї ж самої «Книги джунглів». Особливо у радянський час. Мауглі що, він класово близький булгаковському Шарікову, тому повністю перекладений і омультфільмлений. А ось оповідання «Слуги її Величності», написане від осіб табірних тварин англійської армії на марші, якось обходили увагою. Нічого пропагувати британський імперіалізм. Та ще й вікторіанський.

Якщо вірити перекладацькому гуру Максимові Стрісі, саме з такими формулюваннями завертали раніше в редакціях часописів деякі перекладені вірші Кіплінга з цієї книги, бо кожна з легенд цієї книжки, записаних, як і належить, прозою, закінчуються віршованою мораллю. Тож це – перше не підцензурне видання українською, здійснене кіплінголюбом Володимиром Чернишенком з невеликою допомогою його друзів.

Книга містить 7 повістей, або як називав їх сам Кіплінг – легенд, які підступний Мауглі витіснив був з-під обкладинки «Книги джунглів», бо сам сер Редьярд колись необачно дозволив друкувати Манглі окремою книжкою. Із більш-менш відомих персонажів назву хіба що мангуста Рікі-Тікі-Таві. Усі інші персонажі, як звірі, так і люди, підозрюю, вперше заговорили українською.

Мова ця доволі жвава й соковита, читається легко, чому сприяє знана любов перекладача до пошуку українських відповідників геть до всього сущого, іноді навіть імен тварин, якщо це доречно. Мегерця. Так пан Кіплінг в українській версії зве свою дрібненьку собачку. По-моєму, звучить :) Втім, усі інші імена тварин не потребували перекладу, бо мали не англійські клички і цього виявилося достатнім, щоб залишити в текстах колоніальний колорит. Такий підхід здається мені виправданим, бо в самій англійській мові англіцизмів нема.

Отож ще одною несподіванкою цієї книги став для мене її географічний аспект. Виявляється, дія «Книги джунглів» розгортається не тільки в Індії, і навіть не тільки в тропіках. Але й у полярних морях, як от Берингове чи Баффінове, і діють в ній не лише тигри й мавпи, але й полярні тюлені тощо. Задум автора стає зрозумілішим, якщо переглянути мапи, якими проілюстровано форзаци та сторінки книги. Чи не вперше побачив усі Британські колонії на одній мапі. Дійсно – імперія, над якою не заходить сонце. Треба ж було для цього розкривати книгу для середнього та старшого шкільного віку!

Ну і ще один аспект, який дозволяє називати це вже не просто книжкою перекладів, але книжковим проектом. До книги додається диск з баладами на слова вміщених на її сторінках віршів, переспіваними Сергієм Василюком, лідером рок-гурту «Тінь сонця». Слухав їх на презентації, вийшло геть не кепсько, про що свідчить вибіркова любов піратів саме до «саунд треку книжки». Це вже теж щось новеньке в наших палестинах.

Ну і ще таке, теж помічене на презентації. Варто було побачити поруч перекладачів цього книжкового проекту Максима Стріху і Володимира Чернишенка, як починаєш підозрювати, що бачиш одну людину в різні роки життя. І це враження ще посилюється, коли порівнюєш їх з відповідними фото сера Кіплінга у молоді та зрілі роки. І ще скажіть, що перекладачі не уподібнюються тим, кого перекладають.

Вітаю усіх причетних з виходом цієї геть не кепської книжки, а читачів запрошую смакувати. І не тільки школярів молодшого та середнього віку. Дорослим теж буде цікаво.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Жежера (джерело: Друг Читача)

Презентована на вісімнадцятому Форумі видавців книга Ред’ярда Кіплінга «Легенди з Книги Джунглів» у перекладі молодого та обдарованого перекладача Володимира Чернишенка, вмістила у собі маловідомі оповідання та поезії автора, а також знайому всім радянським дітям через мультиплікаційне втілення новелу «Рікі Тікі Таві».
Не знаю, чи можна у зв’язку з виходом цієї книги сказати, що нарешті дочекалися, нарешті це сталося чи щось на кшталт… І чи взагалі підлітки нашої країни, а книга розрахована саме на дітей середнього та старшого шкільного віку, чекають чогось подібного від видавців. Але це відбулося, ... [ Показати всю рецензію ] і, поза всяким сумнівом, це варто нашої уваги.
На перший погляд, книга не відображає потреб сучасної молоді, тобто оповідання і вірші, вміщені в ній, не можна просто взяти і «проковтнути», особливо не замислюючись. Але це лише перший погляд. Читаючи оповідання далі і далі, починаєш бачити, що вони здатні виховувати високу мораль, гідність і нестандартну особистість. Вони вчать бути індивідуальністю, не боятися осуду, слухати своє серце і чинити по совісті.
Здається, видавці не дарма зробили акцент саме на цих оповіданнях. Вони мусять допомогти сучасній молоді не соромитися бути собою.
Ну хто з дорослих у дитинстві не читав Кіплінга? Я маю на увазі його відомі твори, зокрема «Мауглі». Усі пам’ятають тонку грань, коли людина і тварина розуміють одне одного, мало того, стверджують, що усі вони однієї крові. Старше покоління виросло на цих висловах і в любові до природи.
А як справи з нащадками?
У книзі «Легенди з книги джунглів» теж містяться твори, у яких люди й тварини нероздільні. Ось тільки не завжди можна сказати, що між ними є якась кревна спорідненість, більше, мабуть, протистояння.
У багатьох оповіданнях Кіплінга людина розуміє мову тварин. І це виглядає досить природно. Наприклад, в оповіданні «Слуги її Величності» чоловік випадково чує розмову табірної худоби, її розповіді про життя під час боїв та походів. У них, так як і у людей в подібних ситуаціях багато страхів, але так само як і люди, вони чують наказ і змушені виконувати його. Не дивлячись на свої бажання. Чи правильно це?
Розмовляють і тюлені з оповідання «Білий тюлень». Мало того, серед них знаходиться один, з білою шерстю, який не хоче, щоби люди продовжували вбивати його товаришів. Цей герой на ймення Котик, не побоявся піти проти суспільної думки. Подолавши нерозуміння і байдужість великого племені, він поклав край жорстоким вбивствам.
Страшну і повчальну розповідь про свої жорстокі, з погляду людини, будні повідав крокодил у казці «Гробарі» своєму побратимові шакалові та цікавому марабу. Якої страви лишень він не куштував, вихвалявся хижак… А шкодує за одним, що одного разу рука худорлявого хлопчика, що плив річкою у човні повз нього, вислизнула з його пащі. Однак врешті-решт той хлопчик повертається, тільки вже не худорлявий, а змужнілий та ще й з рушницею…
Справили приємне враження і деякі легенди з Індії. Зокрема, оповідання «Пурун Бгаґатове диво», у якому знаний і шанований у Індії чоловік залишає усе (роботу, дім, статок) і мандрує до Гімалаїв. Знайшовши притулок в печері, нарешті здобуває спокій і лише в цій частині свого життя бачить своє призначення. І врешті не помиляється…
Також схвилювала історія маленького погонича слонів, з оповідання «Тумай з роду слонів», який не побоявся один темної ночі піти до джунглів аби там побачити небувале чудо – слонячий танок і стати обраним серед людей.
Загалом книга читається дуже легко, гадаю тим, на кого вона розрахована, буде цікаво. І ще однозначно буде цікаво послухати пісні на слова Кіплінга у виконанні рок-співака Сергія Василюка, лідера гурту «Тінь Сонця», чий диск продається разом із книгою.
Трохи насмішила, у позитивному сенсі, жива, насичена різними барвами мова перекладу, потішило засилля літери «ґ» та деяких неологізмів типу «напевняка».
І невеличке зауваження на останок: гадаю до книги не завадило б додати невеликий словничок, з поясненням деяких, можливо, нових для школяра слів на кшталт олущик, ґавіал, Шива, фути, фунти, милі і т. д.
В цілому, книга класна, сподіваюся, вона займе своє місце у шкільних бібліотеках та домашніх книгозбірнях.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анна Балакир (джерело: Газета по-українськи)

"Легенди з книги Джунглів" Редьярда Кіплінга видало тернопільське видавництво "Навчальна книга — Богдан".

— У радянські часи більшість цих оповідань в Україні не видавали. Їх викидали з "Книги джунглів" про Мауглі. Звинувачували тексти у присутності британського імперіалізму, — каже перекладач Володимир Чернишенко, 25 років. — Приміром, оповідання "Слуги її Величності" — історія табірних тварин, які працювали у британській армії. Це були воли, що тягнули гармати, або коні, на яких воювала кавалерія.

Коштують "Легенди" 45 грн. Видання має диск із піснями на слова Кіплінга київського рок-музиканта ... [ Показати всю рецензію ] Сергія Василюка. Також додали мапи із місцями, де відбуваються події книжки.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Лідія Стрельченко (джерело: Україна Молода)

Літературного «батька» Мауглі можна буде не лише почитати українською, а й заспівати
До «Легенд з книги Джунглів» доважок — карти і музичний диск.

17 вересня у рамках Львівського форуму видавців відбудеться презентація літературно–музичного проекту «Легенди з книги Джунглів». Це нове видання (видавництво «Навчальна книга — Богдан») перекладів Редьярда Кіплінга українською мовою з цікавим додатком — мапами місць, де розгортаються казкові дії, та диском із піснями. Твори, що ввійшли до збірки, перекладені українською вперше.

Перекладач Володимир Чернишенко за фахом — біотехнолог, нині пише ... [ Показати всю рецензію ] кандидатську дисертацію в цій галузі. Для спілкування iз зарубіжними колегами та написання наукових статей необхідне знання англійської мови. Знадобилося воно і для творчості. Крім Кіплінга, перекладав також Роберта Бернса, Джаклін Вілсон та інших авторів. До дитячої літератури звернувся, бо свого часу, зізнається, зовсім не хотів дорослішати. Брався як за прозу, так і за поезію. «Кіплінг був улюблений поет моєї коханої, яка стала мені дружиною, і це теж додавало завзяття у роботі з цим автором», — розкрив романтичну таємницю Володимир. На його думку, за радянських часів «український Кіплінг» вийшов значно більш обділеним, ніж «російський».

«У книзі сім казок, дія яких відбувається то в Бірмі та Бенґалі, то в Тибеті, то в Пакистані, то на острові Святого Павла чи в Заполяр’ї коло Ґренландії. Тому й виникла ідея зробити додаток із мапами цих місць. Читачі зможуть знайти містечко, де Рікі–Тікі–Таві здолав злу кобру Наґа, прослідкувати на мапі світу неймовірні морські запливи Котика — від Ґалапаґосів до Беринґового моря», — розповів «УМ» перекладач. Мапи малював Ростислав Крамар, він же робив палітурку. Ілюстрації виконав Микола Шевчук.

А переклади поклав на музику лідер гурту «Тінь сонця» Сергій Василюк. До видання додається його міні–альбом із композицій на різні епізоди книжки. Зокрема, гімн морських котиків «Лукканон» Сергій уже виконував перед публікою. Самому співакові з пісень цього диска найбільше подобається композиція «Брижі». А Володимиру Чернишенку до серця припала «Денні Дівер» — єдина пісня проекту, слова якої переклав не він, а Максим Стріха. «УМ» зателефонувала до цього науковця та перекладача, щоб узяти коментар, а натомiсть з’ясувала: пан Стрiха не знає, що вiрш у його перекладi використано в цьому проектi. Як ведеться у наших «джунглях», дозволу в перекладача нiхто не спитав...*

Після Львова «Легенди...» повезуть за кордон, насамперед у польський Перемишль».

* пан Максим Стріха знав про те, що пісня "Дені Дівер" на вірш у його перекладі, стала бонус-треком до диску. Причиною непорозуміння стало некоректно поставлене запитання... (Ч.В.)

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ната Зварич (джерело: Книгобачення)

17 вересня на Форумі видавців у Львові відбулася презентація нового літературного проекту «Легенди із Книги Джунглів» від видавництва «Богдан» – книги оповідань та віршів Ред’ярда Кіплінґа, а також аудіо-диска з піснями на вірші цього автора.
Презентація «Легенд із Книги Джунглів» з акустичним рок-концертом на підтримку видання обіцяла стати «головною музичною подією Форуму», як про це писалося у прес-релізах, повідомлялося у радіооголошеннях. У конференц-залі Палацу мистецтв було чимало люду, тому вільну місцину довелося трохи пошукати. Цікавий багатообіцяючий захід та ще й повний зал на презентації ... [ Показати всю рецензію ] книжечки заохочував до перегляду та прослуховування все більше і більше.
Нарешті початок. На сцені присутні троє людей. За столом – директор видавництва Богдан Будний і перекладач Володимир Чернишенко. Окремо стоїть людина з гітарою – Сергій Василюк. Саме прізвище одразу нічого не говорить, але коли він заспівав, то згадався вокал, згадалася манера, згадався гурт «Тінь сонця», лідером якого і є Сергій Василюк.
Презентація мала форму почергового читання уривків з легенд Кіплінґа і виконання пісень на його вірші, які вперше зазвучали українською. Рок-виконання додало пісням мужності, жорсткості, сили та волелюбства, адже що то за рок-музика, яка не пориває стати вільним від пут сірої буденності.
Часом можна було призабути, що знаходишся на видавничому форумі, на звичній, здавалося б, презентації новинки, яких за день у цьому залі проходило з десяток. Люди приспівували, пританцьовували на кріслах та навіть наприкінці замовляли пісні у виконавця. І все це створювало таку собі атмосферу хоча й людного, але душевного та інтимного квартирнику, де кожен з легкістю міг залишитися з собою сам-на-сам, зачаруватися текстами казок і пісень, читанням та співом.
Закінчивши літературно-музичну частину презентації, учасники та організатори цього проекту почали детальніше ознайомлювати усіх присутніх зі своїм дітищем. Вони розказали, що книга «Легенди із Книги Джунглів» – це продовження знайомства українських читачів зі справжнім, не цензурованим Кіплінґом, адже у видавництві «Богдан» уже видавалися Кіплінґові твори – дитяча книга «Такі Собі Казки» та поетична збірки «Межичасся». Розрахована на читачів середнього та старшого шкільного віку, презентована книга, як запевняли видавці, буде цікава всім, особливо тим, хто з усієї творчості видатного англійця знає лише про Мауґлі та Рікі-Тікі-Таві і то через улюблені мультиплікаційні фільми з дитинства. Як розказав Володимир Чернишенко, до видання увійшли сім оповідань Ред'ярда Кіплінґа, що публікувалися у славетних Першій та Другій Книгах Джунґлів, але зазвичай не входили до більшості дотеперішніх видань українською мовою. До того ж оповідання обрамлені віршами Кіплінга, що доповнюють текст і додають ще більшого поетичного звучання магічній прозі про справжність Людини і Природи.
Своїми враженнями від участі у проекті поділився і відповідальний за його аудіо-частину Сергій Василюк. Він розказав, що диск записувався протягом доби у Тернополі у команді професіоналів. Також він зізнався, що радий брати участь у цьому проектові і у такий спосіб долучитися до книговидання.
Після цього Богдан Будний вирішив запитати у присутньої громади, чи такий експеримент поєднання літератури та музики їм до вподоби, на що отримав схвальну відповідь разом з оплесками. Взагалі на оплески аудиторія не скупилася, значить, було за що.
Повідали організатори заходу і про свої плани. Видавництво «Богдан» має задум видати «усього Кіплінґа». Але поки на черзі оповідання про життя Британської Індії. Таку зацікавленість Кіплінґом Богдан Будний пояснив актуальністю творів англійського письменника і сьогодні, додавши, що його творчість змушує відчути повагу до Людини і відчути органіку з її оточенням.
У свою чергу Сергій Василюк, говорячи, що вірші Кіплінга він хоче і може співати англійською мовою, запропонував поїхати з видавництвом «Богдан» у тур і підкорювати нові країни.
Уже після заходу нам вдалося поговорити з Володимиром Чернишенком, людиною, що знає творчість Кіплінґа, як свої п’ять пальців. На запитання про вибір такого поєднання – літератури з музикою – він відповів, що книга розрахована на середній та старший шкільний вік – вік, коли діти починають захоплюватися музикою, яка суттєво сприяє формуванню світогляду, а диск, як додаток до книги – це ще одна спроба заохотити дітей до читання.З приводу унікальності проекту та його аналогів Володимир Чернишенко зазначив: «На вірші Кіплінґа у світі є досить багато музичних композицій. Це і російські «Мохнатый шмель на душистый хмель», «Дон и Магдалена», і англійські «Cold Iron». Вірші Кіплінґа дуже придатні до співання. Яскравим прикладом поєднання літератури і музики для мене є Шел Сільверстейн, дитячий поет зі США, який багато своїх віршів виконував під гітару і записував диски. Можна згадати й «Мертвий Півень» в Україні, який успішно співає вірші Андруховича. Але таких, як ми, не має. Адже аудіо-диск є додатком до прозової книги, де вірші є просто вкрапленням у тексти».
Після закінчення презентації і невеличкої автограф-сесії Володимира Чернишенка та Сергія Василюка задоволений люд потихеньку розбрівся по Палацу мистецтв. У натовпі я зловила краєчком вуха з вуст однієї молодої пані корисний відгук: «Дуже класно! Круто, якби ще вимкнули світло і під музику дали фоторяд з мандрівок джунглями!». Слушне зауваження! Ось чого не вистачало, щоб цілком і повністю поринути у світ дикої природи. Проте, безперечно, літературно-музичний експеримент видався вдалим, а, взявши до уваги ще й забаганки читачів-слухачів, можна виходити за межі презентацій і організовувати вечори чи концерти, збирати зали побільше і поширювати любов до Життя через літературу та музику.

[ Згорнути рецензію ]