Відгуки читачів на книжки.

Шановно редакціє, можете застосовувати до мене санкції, але є річ, яку я маю сказати опонентові.

Якби таких принципових і насуплених поглядів щодо високого і низького дотримувався Іван Петрович Котляревський, українська література ніколи не відбулася б. "Літота нищить гіперболу", ич :)

А голосувати більше не буду, ставлю "Вагаюсь" Відгуки на книжку

…бомж був цілком звичайним, і від нього тягнуло дешевим тютюном і сечею, сидячи на лавці, він втягував голову в плечі, так, що його тінь здавалася гільотинованою, але Малінче раптово зауважила у його грудях дверцята, і, не без жаху, перепитала вголос:
— Це ти, Тескатліпоко?
— Так, це я, студентко Марина Чех! А куди ти поділа серце Кецалькоатля?..
А тим часом хімік в глибині дворів Виноградаря рахував лаве, бурмочучи під носа, що додавати до марок синтетичний мескалін значно вигідніше, ніж китайський аналог тетрагідроканабінола JWH-018 Відгуки на книжку

Панове Повзучий голандець та Reader, нам здається, що ви обидва вже в достатній мірі висловили своє враження від цієї книжки, проголосувавши двічі кожен :) Дуже вам за це дякуємо.

Але просимо уклінно більше цього не робити, цього вже цілком досить.

Також радили б обом опонентам уважно перечитати Правила користування сайтом. Пан Reader, наприклад, зможе зрозуміти, чому сайт не пропускає одне з, очевидно, улюблених його слів і забиває його зірочками. А пан Повзучий голандець - що перехід на особистості тут не схвалюється. Бо в ніків особистості нема.

Просимо писати про тексти, про книжки, а не про ваше бачення світобудови, свої здогади про місце роботи опонента тощо.

Відповідати не треба. Дякуємо за розуміння. Відгуки на книжку

Я радий, що Вас, пане Летючий, зачепив мій відгук і Ви настільки перейняти підтримкою авторки і грантодавця, що навіть не помітили моїх перших слів про Богів, яких я насправді поважаю. Щодо Гільгамеша, то про нього продавчині у супермаркеті знати необов'язково. Добре що епос про Гільгамеша чи "Про того, що все бачить" блискуче переклала Леся Українка і про ньогознають, хто мають про нього знати. І я ще раз наголошую, що для мене цей роман неприйнятний, бо руйнує сутність Бога, божественного. Це моя позиція. Попробую пояснити, не бажаючи потривожити Вашу озлість іще раз. Коли Богові чи Богам - творцям світу, втіленню найвищої ідеї буття приставляють низьке, цінність високого зменшується. Боги, таким чином, вмирають іще раз. Такий, бачте, закон метафорики: літота нищить гіперболу, художнє применшення високого руйнує у цьому романі божественне. Щоправда, смішно про таке казати тому, хто захищає чи виступає від імені грантодавця.
Щодо фабули роману, який, на жаль, я прочитав, бо маю бути в курсі усіх літературних подій за своїм фахом літературознавця (не **********а, завважте), то вона практично відсутня. Сила-силенна незакінчених сюжетних ліній, хаотичне плетиво подій, що не є причинно-наслідково пов'язаними. Характери і не прописані до кінця і часто просто виникають звідкілясь чи нізвідки, тому що так хочеться авторці. Інтрига ж просто переплутала сама себе. Якийсь лікар, що вилікував Юлю. Хто це? Софія - вмерло-породільна. Бомж Енкі, у якого чисті носовички, їде у потязі, хоч щойно длубався у смітнику. Купа пива з присмаком фізіології злягання. Неочікувані реакції Олега на зраду Марини. Описи бруду і нечистот. Одне слово - зрозуміти цю клоаку фантазії сучасного смітника найкраще може той, хто разом із шановною авторкою допомагав творити чи просовувати цей проект. Я переконаний, що Ви, пане Летючий, саме таким і є.
Читається ж легко, тому що, насправді, у всьому цьому немає ніякого духовного змісту. Така література не випростовує духовно, а зашлаковує інформаційно.
Начитано аудіокнигу В.Шандро з купою дикційних дефектів без логічних акцентів, без уявляення про словесну дію і дію наскрізну. Та й зрештою, як ту дію наскрізну можна уявити і виокремити, якщо її у романі немає. А все в "Семи воротах" підкорено "стьобніій" формі благенько оформленої електронної книжки в pdf.
Якщо Вам подобається, то їжте і пийте цей роман з пивом, яке насправді таки було у древнім Сумері. Це єдиний беззаперечний факт. Якщо Ви не з їхнього кормака і не отримуєте за це якихось зисків. Не Ваше це діло, ображений Голандцю. Чи Вас це найбільше болить, що зачепили Ваших роботодавців? Відгуки на книжку

Попереднього рецензента щось переклинило на фондах та грантах, і мабуть варто йому нагадати присвяту, з якої починається найкраща книжка тисячоліття, обрана загальним голосуванням критиків усього світу. Книжка ця - "Дон Кіхот", а починається вона з присвяти графові Лемоському, чиїм коштом її було вперше видано. Але це не визначило її чеснот, чи навпаки - недоліків, і вирішував все як завжди читач на власний розсуд.

Тож хотілося б якихось посутніх відгуків про повість, а не фінансової аналітики, з якої видно тільки, що "жаба дусить" :)

Також пана Рідера турбує рекламна кампанія, якою супроводжувалася ця книжка. І ниці смаки натовпів споживачів, під які начебто підлаштовується автор. Пропоную шановному критикові зайти в найближчий супермаркет і спитати в касирші, хто такі Гільгамеш чи Енкіду, і чи багато гільгамешів вона сьогодні вторгувала споживачам.

Мені звернення авторки до шумерської міфології навпаки здалося спробою ті смаки публіки виховувати на кращих античних традиціях.

Можливо, ця книжка в чомусь недосконала, можливо, автора треба критикувати, але точно - не в такий спосіб, коли зрозумілим є лише те, що нібито-Читач прочитав лише анотацію, а потім йому потрапило на очі найсуттєвіше-грантодавче, і на сам текст не залишилось часу.

Щодо рекламної кампанії - згоден. Вона була потужна і ефективна. настільки, що примушує задуматися, чому цього ніхто з видавців досі не робить. Реклама для мене - не лайка, як для попереднього дописувача. Що видає в нас людей різного віку і ступеню совковості.
Не здивуюся, якщо той злий допис насправді писав не читач, а старший колега Олени по перу.

Читати варто. Відгуки на книжку

Еклектично, утерто, вульгарно і низько про Богів не пишуть. Про Богів підбирають найвищі слова. Як на мене, вміла підробка під смаки натовпу сучасних споживачів. "Сім воріт" - роман на додачу до пива. Ніякого ноу-хау у структурі електронного роману немає. Банальне і беззмістовне копіювання чужої, вже давно вигаданої, форми. Дивно, чому так тішиться фонд Ахметова, що стягнули 3-и тисячі разів цей роман з нету. А що ще можна такого стягнути сучасного й українського в інтернеті та ще й безкоштовно? Видавництва свої книжки не виставляють, а автори викладають те, що вже було і добре всім відоме, або те, що не шкода. Просто у книги "СІМ ВОРІТ" була масована "розкрутка" у ЗМІ. Звідси і успіх. Як казав колись Березовський: "Дайте мені мавпу і за допомогою ЗМІ я зроблю її президентом Росії!" І найгірше - "Сім воріт" - чергова підміна справжньої літератури. І це, власне, не література, а інформаційно-технологічний проект забивання мізків локшиною передовсім сучасній молоді. Відгуки на книжку

Про книгу почув сьогодні вранці на радіоканалі "Культура" і через цю, справді прекрасну електронну українську книгу, нарешті потрапив у середовище сучасної української книгосфери. "Сім воріт", щонайменше для мене особисто, але думаю і для багатьох інших читачів - це якісно новий рівень сприйняття і розуміння електронної книжки. Гордий і радий з того, що побачив такий взірець саме українською мовою, хоча без будь-якого упередження читаю російською і польською, і німецьку добре розумію. Але до цього часу все зводилось, в основному, до поглинання текстових файлів, записаних на КПК, потім з подарованої сином прекрасної читанки "AmazonKindle", а сьогодні - це день любування кожною сторінкою новітнього витвору у форматі PDF. Та й те, що встиг прочитати (і прослухати), також приємно вражає Відгуки на книжку

прочитав цю книгу Олени Захарченко залпом, за один вечір та один ранок. давно такого задоволення від української книги не отримував

дуже сподобалося. магічний реалізм… трагічні непорозуміння переплетених доль сучасників відображають старі, як самий світ, шумерські міфи… і дівчина-студентка проходить сім брам (сім станцій залізниці на шляху від Києва до Львова), щоби спуститися, як богиня Інанна, у Світ Мертвих до свого загиблого коханого

гарна мова, чудове злиття земного та міфічного, цікаві деталі, що, як коштовні прикраси, розкидано по тексту

дуже в тему ілюстрації Олеся Романюка

рекомендую. завантажити можна отут (раджу в пдф форматі)

приємного читання

http://sparrow-hawk.livejournal.com/1901955.html Відгуки на книжку

Ця книга вражає ще до того, як почнеш її читати, тільки скачав ПДФ і розкрив його на компі, вже гукаєш "Вау!"

Як би там не було - це безсумнівно планка на новій висоті для українських електронних книжок. Після неї вже неможливо називати книжками відскановані й перегнані в текстовий формат файлики, які досі нам видавали за е-книжки.

Ілюстрації примушують загадати Базилевича й ілюстрованого ним Котляревського. Зачот. Однозначно.

Також вражає методичний підхід - декілька найпоширеніших форматів одразу для різних пристроїв, включаючи аудіокнигу.

Хочеться, щоб за всіма цими розкошами не втратився сам текст, поки не дочитав, читаю, і мені подобається. І згадується чомусь професор кафедри східної літератури Мушкудіані :) Мабуть, цю книгу можна було б і клинописом записувати. Відпишуся ще по прочитанню, але що читати варто, можу проголосувати вже зараз. Відгуки на книжку

Цю книжку можна:
- дарувати друзям, родичам, колегам (я от нарешті подарую начальниці, бо дискету з піксельною вона щось ніяк не опанує)
- роздивлятися, перемальвувати, сканувати на футболку картинки
- виписувати, вивчати, цитувати анекдоти й крилаті вислови
- користуватися як словником, енциклопедію
- піднімати собі настрій улюбленими оповіданнями (вони всі життєрадісні й прекрасні)
- використовувати як посібник "куди піти (віддати дитину) навчатися"
- читати.

Ця книжка - крім того, що хороша як текст, ще й дуже гарна як річ. Відгуки на книжку

"Дружини привидів" - з тих текстів, що здатні допекти. Поставити перед тобою питання так, що фіг відкрутишся.
Коли кажуть про "вічні теми", мають на увазі спільний час - те, що важливо і в ХІІ, і в ХХІ ст. А ще є час приватний. Так от "Дружини привидів" зачеплять і в 17, і в 33 (далі ще не знаю). Бо йдеться про взаємини найближчих людей. Чи це буває назавжди? Кого ми насправді любимо і "знаємо" - реальну людину чи свою вигадку? Що здатні пробачити, а що ні?
Антураж теж класно прописано, такий собі невеликий шедевр. Епізодами, навіть не "смислові", можна милуватися й захоплюватися. Соціалкою - теж можна, вона там є.

Кажуть, чужої мудрості з книжок не наберешся. Але за допомогою деяких можна відрити власні ресурси,) Таких, як ця. Відгуки на книжку

Дуже психологічна, в хорошому сенсі, повість. Давно читала, а деяких персонажів пам"ятаю наче колишніх приятелів. Яна завжди дуже чесна зі своїми героями. Вони "як справжні" мають комплекси, часом помиляються, їхні дії не завжди можна передбачити.

З іншого боку, тим її книжки й небезпечні. Ти проживаєш шматок чужого життя замість свого. А тут тобі і море, і кіно, і зради-пристрасті. І на цьому тлі - цілком собі життєві проблеми і питання. Ясношо це приємніше, ніж прати, прибирати чи перевіряти уроки ...

Але іноді можна собі дозволити: напекти печива, зварити каву, взяти книжку - і хай уроки зачекають:Р Янині книжки, і "Фінал" зокрема, в цей рецепт дуже добре лягають. Відгуки на книжку

Книга дуже в стилі Жадана, продовжує лінію "Анархії в UKR". Гарно продовжує.

Сюжет загалом переказувати нема сенсу, він там вторинний. Але все ж: Гєра, "незалежний експерт", тобто молодий діяч з навколо-політичної тусовки, приїздить у загублене серед степів містечко свого дитинства. Тут його брат, який раптово виїхав до Амстердаму, залишив бізнес - заправку, що потребує догляду. Тим більше, що на неї зазіхає місцева мафія.

Герман зустрічає старих знайомих, які залишилися у пам'яті ще з дитинства. Зокрема, на заправці працюють Коча - колишній хуліган та дрібний злочинець, тепер заправник, та Шура Травмований - колишній футболіст, нині місцевий казанова і геніальний автомеханік. Приходять нові люди - дівчина з телевежі Катя, колишня дружина Кочі Тамара і її сестра Таміла, бухгалтер Ольга, колишній авіамеханік, нині чорний археолог Ернст та інші. У кожного - темне минуле чи темне теперішнє.

Заправку, яка знаходиться у вигідному місці (хоча прибутку майже не приносить), хоче відібрати місцева еліта - суміш мафії та влади, на чолі з всемогутнім в межах містечка Марленом Владленовичем. Втім, його ніхто не бачить - всі справи вирішує менеджер Ніколаіч та адвокат "Сивий".

Боротьба за заправку мляво іде різними методами - від коректного тиску на Гєру з проханням продати бізнес, до спаленого бензовоза. З кожним кроком противника Герман все сильніше вростає в місцеве середовище - пиячить з чоловіками, спить з жінками тощо. З часом він розуміє, що назад у Харків вже не повернеться.

Гєра знайомиться з місцевими групами - циганами-контрабандистами, газовиками - вічними опонентами містечка, фермерами, що пильно бережуть свої поля, біженцями з Монголії та їх опікунами. Доля раптово зводить його і з напівбізнесменом-напівмафіозі, що гамає степовими залізницями на власному поїзді (і так само раптово без жодних наслідків покидає).

Плацдарм боротьби переходить з заправки на покинутий аеродром, який теж стає об'єктом уваги "кукурузників" Марлена Владленовича. На фінальну битву збираються, з одного боку, різні маргінали разом з Гєрою, з іншого - кукурузники з постановою влади та комунальниками на тракторах. Проте цигани сміються з влади, "законну" постанову просто з'їдають, і показують, що нікуди не відступлять. Трактористи-комунальники переходять на бік "повсталих", противники відступають, публічно принижені. Проте в ході дрібної сварки від рук Ніколаїча випадково гине Шура.

Хто виграв, хто програв - вирішує читач. Кінець)

Думки:

Жадан традиційно ігнорує сюжет як засіб зацікавлення читача. Акценти тут в іншому.

І. У тексті досліджується (і частково твориться) міф пострадянського простору і вужче - східноукраїнського. Жадан послідовно конструює життя без основних опор і цінностей сучасного суспільства:

- держави. Її немає - не доїхала ще)

- грошей. Гроші фігурують у тексті як елемент сторонній. Їх нема, і всі звикли. Або є, і нічого не змінилося. Принаймні, всі спроби відчайдушно боротися за грошові знаки виглядають жалюгідно і смішно (Льолік і Болік, хлопці з Харкова). Навіть місцева мафія воює не за гроші, а за "місце".

- норми. Будь-яку норму повинен хтось встановити і слідкувати за її виконанням. Раніше цю роль виконував СРСР, а тепер норма стала чимось віртуальним. В місцевому суспільстві епохи СРСР раніше одні були за межею (як Коча), інші - його ланкою (Ернст), треті - його зірками (Шура). Норма не об'єднувала, а розділяла, а тепер усі "свої, місцеві".

- ієрархії. Ієрархія - наслідок норми. Бути власником заправки - нормально, заправником - погано. Немає "норми" (і немає конвеєру корпоративної праці) - немає ієрархії. Якщо ви разом в дитинстві ганяли в футбол, то яка різниця, хто ким виріс? Більше того, як тільки хтось займає чітке та непорушне місце в ієрархії, він стає в'язнем (як олігарх на поїзді), бо не може змінити свого життя.

- історії. Популярний нині міф на Заході і в центрі (аж до рекламного "першого в Україні пива"). У цьому місці історії не було і немає. Бо історія - це визначеність, прив'язаність, детермінованість (вумним словом кажучи).

- назви. Ідеалістичний фактор визначення (рос. "определения") - частина норми та ієрархії. За визначенням, Гєра - невдаха, Коча - злочинець, а Тамара і Таміла - бляді. Але тут "правильний" шлях канув у Лету разом з КПСС.

Відповідно, нас закидає у недетерміноване (невизначене - і невнормоване) суспільство. Звідси і назва - "Ворошиловград". Гєра, розповідаючи про дитинство, згадує, що на уроках німецької йому випало завдання описати порожній пейзаж Ворошиловграда з листівки. Єдиний спосіб полегшити працю - описувати людей, які потрапили в об'єктив, бо інше - ілюзорне. Зараз немає ні назви "Ворошиловград", ні Леніна на площі, ні (імовірно) будинків - що може визначити місце?

Від назви - другий важливий образ і мотив тексту - місце. У степу немає прив'язки до місцевості, і люди західної цивілізації від цього можуть втратити розум (як німецький танкіст). У степу Жадана взагалі немає прив'язки, тому тут виживають лише місцеві.

Відповідно, наслідок: немає загальної правди. Яка різниця, живий чоловік Тамари, чи загинув / хто кого зрадив чи кинув / хто був правий у бійці / хто привів сюди людей. Натомість є правда конкретна, здобута самостійно як досвід - одна команда щойно виграла в іншої, Тамара зараз спить з тобою, заправка - твоя, і ти її не віддаси. Твоє (і "своїх") життя, твоя (і "своїх") смерть, твій (...) досвід є реальністю і якорем, який до неї прив'язує.

ІІ. Манера письма Жадана добре пристосована для опису невизначених (у наведеному вище розумінні) явищ. Текст дбайливо передає досвід людей через їх історії. Продуктивність способу доводить те, що толком пояснити сенс твору, перевівши з інтуїції у твердження, досить важко.

Відсутність автора з повчальним виразом обличчя (як у "Музеї..." Забужко та "Записках..." Костенко) однозначно іде на користь твору.

Як може існувати суспільство без звичних основ? - ставить питання автор - і все ж не втримується і відповідає. Люд знайшов цікаву форму анархічного співжиття: не нав'язувати свої "поняття", своєї влади - і триматися "своїх" - тобто сусідів та друзів, й свого життєвого простору. Така логіка трайбалізму, опори на малі групи, видається нав'язуванням волі автора, але водночас робить героїв твору симпатичними.

Переносячи досвід твору на реальне життя, можна пошукати як розгадку української степової анархічності (будь-яка держава - це у першу чергу визначеність, диктатура норми), так і східняцького менталітету з опорою на "своїх". Сусідство палаців, териконів і мазанок шокує лише носіїв норми (а її, як говорилося-балакалося, немає).

ІІІ. Трохи інтуїтивного літрознавства.

- дослідження (не)детермінованого соціуму (та його людини) - тема у світовій літературі стара. Сюди можна зарахувати утопії та антиутопії (абсолютна детермінованість - неодмінна прикмета тоталітаризму), просвітницькі пошуки "природної людини" та відповідного суспільства, робінзонади. Близько підійшов Голдінг у "Володарі мух", заглянувши у хаотичний світ підлітків. Але якщо Голдінг зробив негативний висновок щодо можливості існування такого суспільства, то герої Жадана, діючи за мотивом "треба якось виживати", спокійно виживають. Також частково можна порівняти мотиви у Кобо Абе.

- спосіб письма теж старий. Над ним стібався ще Гашек через свого Швейка, який підтверджував будь-яку думку історією з життя чергового "Фердінанда, який збирає собачі гівенця". Жадану вдається зібрати всі історії (всі досвіди) в одну більш-менш чітку канву, яка утримує текст від розпаду (чим, ІМХО, хибують попередні тексти автора у такій манері). Цікаво, що в сучукрліті ця манера не дуже використовується - всім хочеться пхати у текст Свої Дуже Розумні Думки.

- приємно, що у тексті немає загадки і розгадки смерті Гонгадзе, бандерівців і енкаведистів та інших популярних мотивів. Це робить книгу не такою замкнутою в українській пісочниці нашого часу. Недарма росіяни люблять Жадана - він відкритий до світу.

- технічно письмо сильне. Як на мене, Жадан - найкращий стиліст в сучасній українській літературі. Мова його персонажів дуже органічна, він не вдається ні до чистої літературної, ні до перекривленого сленгу. Слово "х*й" стоїть там, де йому і місце - "так і говорять".

- приємно порадували еротичні сцени. Все досить стисло і влучно - так, як чоловіки і переповідають сексуальний досвід. Якщо порівняти "повняве сраченя" Шкляра і опереткові секаси С.Андрухович-Л.Дереша, то Жадан може давати майстер-клас.

Висновок: дуже сильний текст про суспільство. Настійливо рекомендується усім, хто має середню читацьку підготовку (вміє читати несюжетні тексти).

http://archervarius.livejournal.com/43112.html Відгуки на книжку

Читаю зараз "Ворошиловград" Жадана. Роман, у якому поєднується жорсткий реалізм та поетична метафора, що нею Сергій блискуче володіє. Дія відбувається десь на околиці провінційного містечка у 90-і роки: колишня нафтобаза, а тепер автозаправка, колишній аеродром, колишній піонертабір... Спека, нерухомі птахи у небі, кукурудзяні поля до обрію. Просто губами відчувається сухість шкіри, гіркота полину, "в’язка й текуча полуднева ріка", що "не так текла, як тривала". І, разом з тим Жадан виступає, як майстер інтриги і провінційне буття раптом перетворюється на тріллер: з тінями з минувшего та пам’ятниками на цвинтарі, яких не повинно бути. Я ще читаю і дуже радий, що поки не дочитав і не можу здогадатися, чим воно усе закінчиться. Попереду ще багато Сергієвих метафор, несподіванок та просто гарного тексту.
До речі, роман став переможцем премії "Книга року Бі-Бі-Сі 2010"

http://sotnyk.livejournal.com/233183.html Відгуки на книжку

Вдячність і ввічливість - саме за цим принципом, як вважає один з головних героїв нового роману Сергія Жадана, можливо вижити в сучасному суспільстві.

Ворошиловград- неіснуюче місто, одночасно місто-привид і місто привидів, куди і потрапляє головний герой роману, де на нього чекає майбутнє і минуле одночасно. Автор відправляє нас далеко на схід Українського кордону, який по природі, і його дійсності нагадує "13 Район" Люка Бесона. Місто зла, порядків і понять, розбірок, нечистого бізнесу і неякісного бензину, місто в якому можливо все: анархія у його чистому виді, але також парадоксально вживаються людські поняття, дружба, відносини, любов, відвага, віра і спорт.
Щось завжди залишається недоказаним, хоча і написано зрозумілим усім текстом. Сергій Жадан, як завжди презентує не просто своїх героїв, він знайомить читача з його життям, причинно-наслідковими діями, які зробили з нього того, ким він є. Він знайомить з мріями і сподіваннями кожного, хто їх має.
Весь Роман- досить цікава і зворушлива історія кінця 80-их і початку 90-их, яка відбувається на тлі сучасності. Зовнішній світ згадується лише декілька разів, лише для того, щоб не складалось враження що це і є ті самі 80-ті чи 90-ті.
Сергій Жадан, як по мені, намагається може і не розкрити, але зачепити багато болючих тем: віри, спорту, дружби, бізнесу, того як ведуться справи у "реальних пацанів", про те хто кришує, і про те хто стелить і стелиться. Тема кохання, хоч і була присутня, та я б не сказав що вона була бодай якось розкрита, принаймні я не знайшов для цього яскравих ліній.
Хотілося б зауважити, і наголосити, що в романі є все для того щоб назвати його філософсько-пригодницьким, який дає і всиляє надію на майбутнє.

Прочитати раджу, хоча якщо у вас дуже висока моральна планка, то не варто. Хоча, я не впевнений, що роман переживе випробування часом, і колись буде відноситися до класики української літератури, але в якійсь мірі радий, що в книгарнях з'являються саме романи, саме українські романи.
Роман є переможцем кращої книги 2010 за версією BBC. Серед інших учасників були:

Оксана Забужко. "Музей покинутих секретів"
Анатолій Дністровий. "Дрозофіла над томом Канта"
Володимир Лис. "Століття Якова"
Юрій Винничук. "Груші в тісті"

Пропоную вам,якщо ви досі вагаєтесь чи читати твір, подивитися невеличкі сюжет ипро сам роман і автора:

http://theshurix.livejournal.com/21827.html Відгуки на книжку

Цей роман варто прочитати всім, особливо молоді! Як тільки авторові вдалося без зайвих слів описати весь трагізм ситуаціїв яку потрапили герої. Але попри все, треба жити, жити, жити..... І не важливо скільки, головне, як! Відгуки на книжку

Всередині таке відчуття, що читаю дійсно літературу тих років. То дійсно цікаво.
Герої та злодії тих часів. Точніше не зовсім герої. Як додаткова частина "Чотирьох шабель". Тільки не про героїв, а про тих хто був поруч з героями. Не про отаманів й командирів штабів, а про тих хто допомагав.
Рецензію навіть на щось маленьке написати складно, бо це вже переказ.
Отож купа цікавих історій, майже бувальщин.

http://zealer.livejournal.com/129333.html Відгуки на книжку

Упс, ще одна знайшлася http://sumno.com/article/maryna-sokolyan-herem-kazkova-provokatsiya/

Авторка рецензії Тетяна Потапова подає цікавий рецепт читання цієї книжки:

Дивна звичка починати читати з кінця іноді все ж виправдовує себе. Так сталося у випадку з повістю Марини Соколян «Херем», де інструкції до прочитання слід шукати на останній сторінці. Рекомендований авторкою музичний супровід, куди включено композиції гуртів Therion, Stratovarius та інших рок-гуртів, що перегукуються із симфонічною готикою, налаштувала на містичний лад, бо ж ідеться у книжці про таємницю вигнання, про янголів, відступників та кордони між раєм та пеклом. Відгуки на книжку

Рецензії:

Дмитру Шульзі скоріше подобається, хоч і не без претензій http://sumno.com/article/maryna-sokolyan-dostukatys-do-heremu/

Бриних же страх як обурився http://padluchcho.livejournal.com/81271.html (насправді, рецензія для "України молодої", але на сайті газети її "бабай зжер"). Відгуки на книжку

Ось "мопед не мій" http://sumno.com/literature-review/maryna-sokolyan-materializuvala-dushu/

А ось мопед мій, але інший:)

http://sumno.com/literature-review/novendialiya-maryny-sokolyan-navchyt-yak-prozhyty-/, тобто докладна рецензія, яка "вагоміше за читацький відгук":) Відгуки на книжку