Відгуки читачів на книжки.

Дуже цікавий роман, який повернув мене у картину минулого. Ми не повині ненавидіти тих хто для нас є важливою частинкою нашого життя, заради тих хто не вартий нашої поваги, уваги та нашого кохання. Відгуки на книжку

Надзвичайно цікавий роман, який змушує задуматися людину над своїми вчинками. Адже життя не ділиться і усе що відбувається, відбувається лише раз. Пізніше нічого неможливо повернути назад. Відгуки на книжку

Якісь слова в книжці, безперечно, правильні (скажімо, про те, що варто писати й не заморочуватися), проте в цілому лишається відчуття "що це було й навіщо?" - не досить щире для мемуарів, а абсолютно позбавлене аналітики, яка могла б піти на користь бодай комусь. Ну, розділ про мову забавний (суть така: Санченко починав писати російською, але врешті перейшов на українську, бо в цьому мовному середовищі живе; російська, якою говорять в Україні, - не коректна, а такий піджин-інгліш, тож добрим **********ом з нею стати проблематично). Ну й спогади про певні моменти сучукрліт-процесу забавні

Ярослава

http://www.goodreads.com/book/show/15853922 Відгуки на книжку

Дотепно, доступно і переконливо написаний посібник, який знагодиться для розвіювання ілюзій та перевірки власної адекватности кожному, хто хоче спробувати себе в літературі.

Eliash

http://www.goodreads.com/book/show/15853922 Відгуки на книжку

І знову чудовий альманах сучасних поетичних та прозових творів, в якому так майстерно висвітлено тенденції сучасного українського літературного процесу, в інтерпретації талановитих авторів з України та інших країн. Відгуки на книжку

Прочитала рецу... ну що сказати - однобока суб'єктивно-упереджена. Видно, що автор рецензії за віком (фактичним чи віком душі) далекий від віку головної героїні, а також поганенько розбирається у психології підлітків. А моралізаторським стилем викладу колишню вчительку мою чимось нагадує)).
Спочатку про стандартність - а що, Стеані Майєр та інші "класики"надто нестандартні" і своїми творами вони відкрили Америку? А що нині не є хрестоматійним?
Аліна - ім'я таке ж російське, як і польське. Можна ще перерахувати країни, де воно вживається.
Втуляти мені, студентці, як живуть студенти? А живуть вони по-різному. І не треба ображати т. зв. "золоту молодь", яка в більшості не є такою, як собі уявляє автор рецензії.
Бред Пітт - чуйна і добра людина? Шановний (на) папарацці, ви його знаєте особисто?)
Ще одна деталь, на яку "купився" рецензент - буквальне ( як для людини, яка береться писати рецензію, тобто судити автора з професійної т. з.) сприйняття піар- ходу, тобто ярлика"Українська Стефані .." Аяяй, папарацці!)
Автор реци фактично вчепився до образу ГГ і критикує, критикує...в основному її обліко моралє, а тут вже пахне особистими смаками і вподобаннями, а не об'єктивністю.

Якщо вам не сподобалася Аліна, не факт, що читачам того віку, на який розрахована книжка, вона не сподобається. Бо мені особисто дуже сподобалася.

РЕКОМЕНДУЮ! Відгуки на книжку

Учора вночі дочитав цей Роман. Надзвичайно... Просто надзвичайно! Переживав разом з героїнею. Велике "СПАСИБІ" Роздобудько за її творчість. Побажання кріпкого здоровя та творчого натхнення. Радуйте нас далі. Дякую Відгуки на книжку

Прекрасна книга, але жаль, що нема в електронному варіанті. Відгуки на книжку

Оскільки в окремих виданнях Дару Корній називають "українською Стефані Майєр", прихильникам авторки саги скажу одразу: не тягне Корній до такої планки. Це не образа, в даному випадку це навіть не критика - це звичайна констатація факту людини, яка прочитала море книжок, яка досі читає багато, хоча не завжди має час, котра читає вночі, якщо немає часу вдень. Я читала і Стафані Майєр - для того, щоб ознайомитися, чим захоплюється сучасна молодь, і Дару Корній - бачила доволі схвальних відгуків на "Гонихмарника"
Так от, спробую коротко. Що відштовхує в цій книзі:
1. Головна героїня. Вона відштовхує і як людина, і як літературний персонаж. Як людина вона зарозуміла, самовпевнена, зверхня і, що вже тут зм’якшувати... хамувата... і дуже правильна в поведінці: і в гори вона ходить, і на змагання, і читає серйозну літературу, і кошенят здіймає з дерев, і, напевно, бабусь переводить через дорогу. І одночасно вона - оригінальна бунтарка. Так у всілякому разі задумала авторка, от тільки бунтарство у неї надто хрестоматійне, схематичне... Як літературний персонаж - вона не має рис особистості. Це збірний образ. Авторка зібрала докупи риси, які, НА ЇЇ ДУМКУ, притаманні підліткам (неодноразово писали, що в авторки є дочка, та я глибоко сумніваюся, що в неї характер подібний на характер героїні, тому Аліна така, якою її вигадала автор, але, на жаль... не жива, як неживими були ті патріоти і піонери, про яких розповідалося в ура-патріотичних книжках за часів совєтів).
Чомусь пригадується старий мультик, у якому був такий віршик:

Принцессы образ собирательный
И безусловно поучительный.
В начале фильма - отрицательный.
В финале фильма - положительный.

Ну це ж так просто і стандартно!
Насправді підлітки не зовсім такі — у будь-які часи. Вони рідко читають Кафку (як би цього не хотілося авторці) і переважно їх не витошнює на "Розвіяні вітром". Хоча, визнаю, цю книгу вони також читають нечасто. Але назвати "Розвіяні вітром" жіночим романом важко за будь-яких умов. Так може сказати людина, яка насправді його не читала. Тоді жіночими є романи Шарлотти і Емілі Бронте, Джейн Остін. Якщо вважати жіночим роман, написаний жінкою, то й твір Дари Корній також - жіночий роман. До речі, тут я висловлю тверде переконання, що авторка мислить стереотипно, бажаючи підкреслити оригінальність своєї героїні вона насправді демонструє стандартність мислення і підпадання під вплив. Людина, що має власну точку зору, не навіяну пресою, ніколи не критикуватиме книжку чи фільм не прочитавши чи не переглянувши. А людина вихована не скаже "гидота" на річ, написану чи зняту майстерно, навіть якщо це не в її смаці. Вона скоріше скаже: "Це не моє!". Що ж наша героїня Аліна? На "Розвіяні вітром" вона виблювала (очевидно, вона читала лише любовну лінію, бо загалом це - роман-епопея, який показує історію через призму долі окремих людей, роман, у якому автор виявляє неабияке знання людської психології, показує настільки складні, неоднозначні особистості, що сумнівів у їх правдивості не виникає!), але приємніше обблювати ні в чому не винну книжку, ніж подумати над нею. Що і робить Аліна. Далі - фільм "Троя" - розкритикований любителями "серйозного і високохудожнього кіно". Я читала такі відгуки. Очевидно, їх читала і Дара Корній. Саме тому її Аліна вважає час, витрачений на цей фільм, втраченим, а Бреда Пітта просто тупим красунчиком. І скрушно розмірковує, що сказав би Гомер...(цікаво, чи сама вона читала Гомера хоча б у переказі А. Куна?) Але фільм досить близько слідує за сюжетом Іліади. У ньому є філософські теми. У нього є і виховне значення. Тема вибору, благородства, зради, підступності. А Бред Пітт, до речі, цікава і благородна людина, варта поваги, яка йшла до визнання не таким вже й легким шляхом. У всілякому разі у нього не було татуся, який купив йому все. Але ж наша Аліна читає Кафку,тому їй не хочеться розбиратися, чи Пітт просто тупий красунчик, і чи "Троя" просто тупий фільм. Газети пишуть, що тупий - значить тупий.
А згадаймо хамське поводження з викладачами. По-перше, жоден студент не знає більше за професора (хіба би вже дійсно той професор все купив), а тому ВАРТУЄ ПОВАГИ!!!!! Якщо зараз мій відгук читає вчитель - він мене зрозуміє: є такі учні,та і студенти, які люблять повимахуватися. І таких треба вчити, показуючи, що вони знають далеко не все. Але ж Аліна не з тих, хто скаже: "Я знаю, що нічого не знаю". Це для неї запросто, вона для цього надто "розумна".
Та й всі її бунтарства стандартні і передбачувані. Подумаєш, вифарбувала волосся! Це все вже було. Розум, гідність і зрілість у тому, щоб зуміти бути собою, як би тебе не пресували. Вдягати старі штани, бо не маєш гроші на нові і не відчувати себе приниженим, людиною другого сорту, вчитися, розвиватися НЕ ПРИНИЖУЮЧИ ІНШИХ!
Далі. У героїні власна квартирка-майстерня в інститутському віці. О, та це вже золота молодь! Любі читачі, ви знаєте багато молодих людей, що мають окремі квартири. Взагалі живе та кобітка на європейський манір. Та й виїзд закордон наприкінці книги....Чи багато українських студенток втекло б від кохання закордон? Хіба що в село, звідкіль вони родом. За кордон - одиниці (ті, що дуже багаті, або ті, що роками шукають закордонних стипендій). Напевно, автор розраховувала і на закордонну аудиторію (авдиторію, як зараз модно говорити в українських колах). І щоб не шокувати вразливих іноземців умовами життя української молоді - трохи наблизила її життя до європо-американської. Щоправда, штучно, але кого ж турбує реалізм. Це ж містика! Фантастика. Так от - побут Аліни - це теж з галузі фантастики!Так українські студенти не живуть!
Ну і ім’я...А українського ймення щира українка Дара Корній не знайшла для своєї героїні? Шкода... Напевно її героїня має ім’я Аліна, щоб подобатися російськомовному читачеві... Трюк дешевий.
2. Слабо прописані образи інших героїв, зокрема, мами Аліни Ірини. Авторка ніяк не визначиться, яка ж та Ірина? То вона в неї розумна, то не дуже, то надто модна, як на дівчину з села, має аж надто вишуканий смак. Сумно, що в книзі прослідковується вічний сюжет: мати і донька не розуміють одна одну, а батько й донька - нерозлийвода... Сюжет старий, дуже старий. Йде ще з сюжетів давніх греків: мати-син, донька-батько. Але життєво правдивий, на жаль.
Дуже схематичні подруги Аліни, передбачувана поведінка Кажана...Дуже схематична і стандартна дівчина-лялечка, яку Кажан взяв з собою, щоб викликати ревнощі Аліни в горах. Все дуже і дуже стандартно, передбачувано і хрестоматійно.
3. Багато ситуацій кальковано з відомої літератури. Як от: погані хлопці нападають на юну красуню і її захищає принц, що невідомо звідки взявся... Ну якщо вже Дара Корній хотіла показати, що може краще від Стефані Майєр, то чого ж злизувати сюжет?
Чесно кажучи, коли я читала "Гонихмарник", мене страшенно дратувала головна героїня, дратували істини, які повторює автор, часто залояжені й відомі, дратували згадування ЛИШЕ дуже відомих літературних творів, мистецьких шедеврів, як от Мони Лізи... (її згадує Аліна). Так, це всім відомий шедевр, але як знавець мистецтва (який ще й випиндрюється енциклопедійними знаннями перед викладачами) Аліна могла б згадати якусь менш відому роботу, іншого митця, чим додала б знань широкому загалу...
Великим плюсом книжки є мова. Мова гарна, є навіть перлини образів (як про місяць і зірки з вікна Аліни). Добре, що українці намагаються писати цікаві за сюжетом книжки, хоча це тільки спроба й не дуже вдала. І використання української міфології - це теж дуже добре. Але цих плюсів у книзі надто мало, щоб рекомендувати таку книжку до читання.
Можна б ще багато писати, але, чесно кажучи, набридло. Знаєте, є книжки, які, як і деякі люди, мовби підіймають до свого рівня, підіймають на виший щабель освіченості, розуміння життя, розуміння людей, відчиняють якісь двері, які досі буди зачинені. І це стосується вартісних книжок будь-яких стилів, жанрів, будь-якого часу. Але книжка "Гонихмарник" НЕ З ТАКИХ. Перша книжка Дари Корній - тільки чтиво. І, на жаль, це правда. Критиковані Аліною жіночі чи детективні твори є набагато кращими, більше того, вони вже увійшли до світової класики. Сподіваюсь, що надалі сюжет творів **********і, багатогранність образів "доростуть" до мовного рівня. А поки що... Відгуки на книжку

Книга вразила! Читається легко, є речі, які примушують замислитись. Багато цікавого взнав, читаючи одноіменну новелу про Дівчинку з папірусом. Дякую автору! Відгуки на книжку

Поки йшов дощ, прочитала крутяцьку книжку про дитинство "Його звати Міша або зорі в макаронах" Ані Гераскіної. "Ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов’язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і два календаря з Хуліо Іглєсіасом (нам і сусідам)". Завантажити, а, можливо, й купити, можна тут:


Марина Гогуля

http://vk.com/wall17169066_2361 Відгуки на книжку

дорогою на ТВі (на лекцію Тетяни Жданової про самобрендинг) прочитала книгу Ані Гераскіної "Його звуть Міша...або Зорі в макаронах". Книга суперовська. Сіє позитив і доброту, навіяну спогадами дитинства. Так співпало, що моя дорога на ТВі пролягала через місця мого дитинства. Дві ностальгії: із книжки, та моя власна змішались і переплелися. Я згадувала свої дитячі ігри на Батиєвій горі, наш із подружкою суржик, вигадану мову, та власні зорі в макаронах. ) Щиро дякую Антон Санченко за можливість прочитати таку хорошу книгу! А @Аня Гераскіна за те, що таке хороше написала! Ура! Вечір вдався)

Ksenya Kysil

https://www.facebook.com/ksenya.kysil/posts/414205761950378 Відгуки на книжку

Досить мило, з гумором, позитвно, загалом сподобалось. Поставила "варто почитати" - але ... як би так сказати: ви нічого не втратите якщо залишите цю книгу поза увагою, а якщо прочитаєте набудете позитивного настрою і якихось гарних легких відчуттів ... наче все іде так як треба )) - добре з обох боків Відгуки на книжку

Самі тільки рецензії, хе-хе, про щось мабуть таки говрить ;)

Не сподобалась, навіть прикро вразила порівняно із "Сарабандою банди Сари". Враження таке наче змусили з'їсти рулон туалетного паперу замість ковбаси. Книга пуста і герої наче вирізані з картону - хоча в житті воно мабуть часто так і є - самі штампи. Те що мало б сприйматися як гумор (або ж сатира) - чомусь не сприймається таким і тим більше зовсім не рятує ситуації. І коли вже так трапляється, залишається не дуже переймаючись сюжетом насолоджуватися "майстерністю слова" - але і тут наче грунтова дорога, місцями ями, місцями канави, штампи и багато відхилень на прикінці яких вже губиться розуміння до чого ж веде автор, які постійно змушують повертатися и перечитувати "з чого ж все почалося" ... не хочу більше нічого писати - саме розчарування.

Із позитивних моментів - українська мова. Відгуки на книжку

Прочитав книгу за один вечір у залі очікування на вокзалі. Направду гарно написана історія. Тут вам і детектив, і історичне полотно на три покоління, і паралелі українського та індіанського життя. Містика - штука дотична, яка перекочувала сюди з попередніх книг. Але ж вона дозволяє пов'язати події, які відбуваються в різний час. Тому нехай. Не знаю, як любителі детективів сприйматимуть філологічні пошуки героїні, але - чому б і ні! Словом, раджу.

Володимир Чернишенко
https://www.facebook.com/groups/116932804992786/permalink/422359837783413/ Відгуки на книжку

Читається дуже легко. Під час читання хочеться трохи більше захованої інформації. Не такої очевидної. Співчуваю герою. Іван Підпригора відчувається живою людиною. І ситуації майже як реальні.
На мою думку, саме ця книжка мала посісти 1 місце на "коронації слова". Набагато цікавіша і більш жива.
Ще не дочитав і жалію що скінчиться вже скоро :( Хочеться більше такого прочитати.
А взагалі потрібен такий комікс і серіал. Відгуки на книжку

Декілька думок і вражень про Прзентацію книги "Поет без імперії" в Харкові (2 червня 2012)


Раптом мені подумалося про те, що якби презентація Олега Короташа відбувалася у спекотний літній день - це було б неправильно, неорганічно. Тому - сталася доволі стримана погода, навіть з дощем удень - напевне, для того, щоб задати роздумливий філософський настрій для сприйняття того, що має відбутися. А щодо місця - а чи була б можливість тому настрою виноситися "під боком метрополітену"?.. витриматися... Тому місце - як підкреслив сам автор - було вибране ідеально.

Театр на Жуках. Невеличка зала, за якою, десь поряд - тополі й "уламки древніх цивілізацій". - Співпадіння? Але, як не дивно - саме обкладинка презентованої книги.
З першого і до останнього погляду сприйняття дуже тішить гармонія кольору: витримана чорно-біла гама... Сцени і - фігури на ній. І не те, щоб поезія автора сприймається саме так, але ж - нічого не відволікає від того, що відбувається на сцені.
Тільки мить за миттю захоплює "картинка" - чорні куліси, по ним - наче вкрадені, злиті - чорні пасма й одяг автора, а зі світлого - тільки рухи постійно змінюючихся обличчя й очей. (Хтось не згодиться: темних! Так, але ж що, як у них – блиск?) А ще - птахами - помахи білих манжет...

Дуже складно у своїх враженнях звертатися до самої поезії... Але, опинившись у тій залі, і чуючи той голос, ти наче раптом випадаєш із цього часу і - опиняєшся у межичассі... Де античність, біблійність й сучасні реалії (іноді виражені до такої міри тонко, детально й болісно, що становиться не по собі) - мають непорушний зв'язок - іноді переплітаючись, а десь - розгойдуючись від одного до іншого - як ті хвильові жести, котрими супроводжує ті моменти поет... Ти слухаєш молодий мелодійний голос, а чуєш - правічну мудрість... Намагаєшся зловити, не прогавити всі слова, всі сенси, але розумієш, що стикаєшся з такою багатошаровістю, іноді безмежною - що марно зловити одразу усе, й на слух...
І ти слухаєш, і у якийсь момент пригадуєш, що як же вірно була десь і кимось підкреслена безглуздість ідеї про те, що поет повинен чути "глас толпи", виражати його й наслідувати йому - для того, щоб бути якнайкраще зрозумілим. Слухаєш, і розуміеш, що наш світ якщо і можна врятувати, то саме у такий спосіб - підіймаючи людство до ось таких вершин: Моралі, Думки, Часового Зв'язку, і - Слова. Того Слова, яке не почуєш ані на вулиці, ані з теле-екранів, ані з мільйонів сторінок макулатурних друку чи інтернету. Й одразу пригадуєш Бродського: "Поэзия - есть высшая форма существования языка."
Так, поезія Олега Короташа в найповнішій мірі відповідає цьому вислову. І коли ось так, як того вечора, випадає нагода слухати цей голос - розумієеш, що тобі неймовірно пощастило бути його сучасником.

А ще розумієш, що усе живе зростає саме з коріння... Так зростає й поет: з правічних істин, з Історії, де починається, виплекується, виплакується й - продовжується народ... І що тоді на цьому тлі якісь там догми й імперії!?.. - Знаряддя для перетворення людських істот в рабів. Мабуть, Поет - це той, хто вчить нас бути вільними...

І на завершення, мені здається, доречним буде згадати слова одного з найвідоміших в світі "вигнанців імперії" Йосифа Бродського:
"Двадцатый век настал только с точки зрения календаря; с точки зрения сознания - чем человек современнее, тем он древнее." Відгуки на книжку

Друзья, хочу вам порекомендовать очень жизнерадостную книжечку в стиле юмористических записок ребенка и написанную суржиком - автор Аня Гераскина, "Його звуть Міша... або зорі в макаронах". Я давно не смеялась так во весь голос, читая в транспорте. Некоторые вещи хочется цитировать как Подеревянского без конца. Марк когда прочитал, сразу спросил - а есть ли продолжение)) Я бы тоже не отказалась от продолжения)

Так как ни одна редакция, как я поняла, не рискнула печатать суржик, то мой приятель и экс-коллега Антон [info]barcaroly решил сам выступить в роли издателя и печатать книгу по требованию. В тоже время Антон выложил у себя тут книгу в электронном виде, полистать на досуге.




*****
– Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А
був же ж отакусєнький!
– Не брешіть. Отакусінький – то Ваша дурна
болонка.
– Міша!
– Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
Сьогодні Міша хоче буть винахідником, але
обачливо відповідає «міліціонером».
– Молодєц! От я в твої годи…
– Мамо, я не малий. Я не буду.
– Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
– Я не хочу, мам!
– Так. Міша, давай раз – і все. І ніхто тебе не
чіпатиме.
– Чесно?
– Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!

Галина Георгіївна плаче тушшю.

****
В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько.
Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки
на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З
природознавства у мене чотири, бо вчителька молода
і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
– Що це?
– Гербарій.
– Міша, шо це?!
– Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
– Де ти це взяв, Міша?!
– Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній ме-
ханіці, том два, бо діду…
– Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії.
Ну що ти мовчиш?
– Марин Анатольна, а трійку поставите?

*****
– Де він? – фізрук підтягує адідасівські штани.
– Стоїть за углом біля будки!
– Крос він біжить. От сачок! Міша!
– Що?
– Чого стоїм, кого ждьом?
– Гусениця.
– Яка?
– Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі кра-
почка.
– У гусениць нема попи.
– А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно!
Я палочкой щас!
– Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
– Я перездам! Така ж гусениця – раз в полжиз-
ні! Розумієте?

******
В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій
кофті!
Рєвзін з 10-А буде читати вірші собствєнного
сочінєнія. Сила!
Трам-там-шо-то-там...
....і я тебе чекати буду
У лютий холод і мороз.
Бо я люблю тебе, родная.
Я так люблю тебе до сльоз!
Ото пацан дає! А я все літо в футбол прогуляв...
Ой, ко-о-отик прийшов! Він линяє. Але все одно
добрий. Вегітаріянець – ліверку не їсть. Тато спіймав
йому мишу, так той лапою мацав і погляд був
такий, ніби візьме її зараз і поховає. З вінками і
оркестром.
Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть
забивається мені у носа.
– Бабунь, – кажу, – можна, я не піду?
– Кудой?
– На концерт.
– Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй
«на дорожку» та одівайся вже. Спасіння нема!
Плентаюсь. Маркіз іде слідом.



****
Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте
мені робіть – ріжте, бийте. До баскетбольного щита
посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не
буду. Я не хочу. Мені і так добре.
Добре.

http://tyatsubo.livejournal.com/43337.html Відгуки на книжку

Написаний уривок дуже складний для читання фантастом... На мій погляд усе відбувається простіше. Цей твір більше схожий на класику ніж на фантастику... Відгуки на книжку

Супер! Обожнюю всі її книжки! Відгуки на книжку