Відгуки читачів на книжки.

Список всіх відгуків на книжки за датою додавання на сайті Avtura.com.ua.
 
Відгуки читачів на книжки
Книжки за жанрами

Всі книжки (1428)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Пошук відгуків
Фраза:
Результат: 101-120 (всього 257) Сторінка: « 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »
Книжка Відгук
Т.Пруткова
28.07.12
Єремія (Оцінка: Варто прочитати)

Книга вразила! Читається легко, є речі, які примушують замислитись. Багато цікавого взнав, читаючи одноіменну новелу про Дівчинку з папірусом. Дякую автору! Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
15.07.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Поки йшов дощ, прочитала крутяцьку книжку про дитинство "Його звати Міша або зорі в макаронах" Ані Гераскіної. "Ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов’язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і два календаря з Хуліо Іглєсіасом (нам і сусідам)". Завантажити, а, можливо, й купити, можна тут:


Марина Гогуля

http://vk.com/wall17169066_2361 Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
15.07.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

дорогою на ТВі (на лекцію Тетяни Жданової про самобрендинг) прочитала книгу Ані Гераскіної "Його звуть Міша...або Зорі в макаронах". Книга суперовська. Сіє позитив і доброту, навіяну спогадами дитинства. Так співпало, що моя дорога на ТВі пролягала через місця мого дитинства. Дві ностальгії: із книжки, та моя власна змішались і переплелися. Я згадувала свої дитячі ігри на Батиєвій горі, наш із подружкою суржик, вигадану мову, та власні зорі в макаронах. ) Щиро дякую Антон Санченко за можливість прочитати таку хорошу книгу! А @Аня Гераскіна за те, що таке хороше написала! Ура! Вечір вдався)

Ksenya Kysil

https://www.facebook.com/ksenya.kysil/posts/414205761950378 Відгуки на книжку

Л.Денисенко
12.07.12
Salvaje (Оцінка: Варто прочитати)

Досить мило, з гумором, позитвно, загалом сподобалось. Поставила "варто почитати" - але ... як би так сказати: ви нічого не втратите якщо залишите цю книгу поза увагою, а якщо прочитаєте набудете позитивного настрою і якихось гарних легких відчуттів ... наче все іде так як треба )) - добре з обох боків Відгуки на книжку

Л.Денисенко
12.07.12
Salvaje (Оцінка: Не варто читати)

Самі тільки рецензії, хе-хе, про щось мабуть таки говрить ;)

Не сподобалась, навіть прикро вразила порівняно із "Сарабандою банди Сари". Враження таке наче змусили з'їсти рулон туалетного паперу замість ковбаси. Книга пуста і герої наче вирізані з картону - хоча в житті воно мабуть часто так і є - самі штампи. Те що мало б сприйматися як гумор (або ж сатира) - чомусь не сприймається таким і тим більше зовсім не рятує ситуації. І коли вже так трапляється, залишається не дуже переймаючись сюжетом насолоджуватися "майстерністю слова" - але і тут наче грунтова дорога, місцями ями, місцями канави, штампи и багато відхилень на прикінці яких вже губиться розуміння до чого ж веде автор, які постійно змушують повертатися и перечитувати "з чого ж все почалося" ... не хочу більше нічого писати - саме розчарування.

Із позитивних моментів - українська мова. Відгуки на книжку

Н.Тисовська
13.06.12
мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Прочитав книгу за один вечір у залі очікування на вокзалі. Направду гарно написана історія. Тут вам і детектив, і історичне полотно на три покоління, і паралелі українського та індіанського життя. Містика - штука дотична, яка перекочувала сюди з попередніх книг. Але ж вона дозволяє пов'язати події, які відбуваються в різний час. Тому нехай. Не знаю, як любителі детективів сприйматимуть філологічні пошуки героїні, але - чому б і ні! Словом, раджу.

Володимир Чернишенко
https://www.facebook.com/groups/116932804992786/permalink/422359837783413/ Відгуки на книжку

В.Івченко, Ю.Камаєв
12.06.12
почитач (Оцінка: Варто прочитати)

Читається дуже легко. Під час читання хочеться трохи більше захованої інформації. Не такої очевидної. Співчуваю герою. Іван Підпригора відчувається живою людиною. І ситуації майже як реальні.
На мою думку, саме ця книжка мала посісти 1 місце на "коронації слова". Набагато цікавіша і більш жива.
Ще не дочитав і жалію що скінчиться вже скоро :( Хочеться більше такого прочитати.
А взагалі потрібен такий комікс і серіал. Відгуки на книжку

О.Короташ
06.06.12
Марина Грачова (Оцінка: Варто прочитати)

Декілька думок і вражень про Прзентацію книги "Поет без імперії" в Харкові (2 червня 2012)


Раптом мені подумалося про те, що якби презентація Олега Короташа відбувалася у спекотний літній день - це було б неправильно, неорганічно. Тому - сталася доволі стримана погода, навіть з дощем удень - напевне, для того, щоб задати роздумливий філософський настрій для сприйняття того, що має відбутися. А щодо місця - а чи була б можливість тому настрою виноситися "під боком метрополітену"?.. витриматися... Тому місце - як підкреслив сам автор - було вибране ідеально.

Театр на Жуках. Невеличка зала, за якою, десь поряд - тополі й "уламки древніх цивілізацій". - Співпадіння? Але, як не дивно - саме обкладинка презентованої книги.
З першого і до останнього погляду сприйняття дуже тішить гармонія кольору: витримана чорно-біла гама... Сцени і - фігури на ній. І не те, щоб поезія автора сприймається саме так, але ж - нічого не відволікає від того, що відбувається на сцені.
Тільки мить за миттю захоплює "картинка" - чорні куліси, по ним - наче вкрадені, злиті - чорні пасма й одяг автора, а зі світлого - тільки рухи постійно змінюючихся обличчя й очей. (Хтось не згодиться: темних! Так, але ж що, як у них – блиск?) А ще - птахами - помахи білих манжет...

Дуже складно у своїх враженнях звертатися до самої поезії... Але, опинившись у тій залі, і чуючи той голос, ти наче раптом випадаєш із цього часу і - опиняєшся у межичассі... Де античність, біблійність й сучасні реалії (іноді виражені до такої міри тонко, детально й болісно, що становиться не по собі) - мають непорушний зв'язок - іноді переплітаючись, а десь - розгойдуючись від одного до іншого - як ті хвильові жести, котрими супроводжує ті моменти поет... Ти слухаєш молодий мелодійний голос, а чуєш - правічну мудрість... Намагаєшся зловити, не прогавити всі слова, всі сенси, але розумієш, що стикаєшся з такою багатошаровістю, іноді безмежною - що марно зловити одразу усе, й на слух...
І ти слухаєш, і у якийсь момент пригадуєш, що як же вірно була десь і кимось підкреслена безглуздість ідеї про те, що поет повинен чути "глас толпи", виражати його й наслідувати йому - для того, щоб бути якнайкраще зрозумілим. Слухаєш, і розуміеш, що наш світ якщо і можна врятувати, то саме у такий спосіб - підіймаючи людство до ось таких вершин: Моралі, Думки, Часового Зв'язку, і - Слова. Того Слова, яке не почуєш ані на вулиці, ані з теле-екранів, ані з мільйонів сторінок макулатурних друку чи інтернету. Й одразу пригадуєш Бродського: "Поэзия - есть высшая форма существования языка."
Так, поезія Олега Короташа в найповнішій мірі відповідає цьому вислову. І коли ось так, як того вечора, випадає нагода слухати цей голос - розумієеш, що тобі неймовірно пощастило бути його сучасником.

А ще розумієш, що усе живе зростає саме з коріння... Так зростає й поет: з правічних істин, з Історії, де починається, виплекується, виплакується й - продовжується народ... І що тоді на цьому тлі якісь там догми й імперії!?.. - Знаряддя для перетворення людських істот в рабів. Мабуть, Поет - це той, хто вчить нас бути вільними...

І на завершення, мені здається, доречним буде згадати слова одного з найвідоміших в світі "вигнанців імперії" Йосифа Бродського:
"Двадцатый век настал только с точки зрения календаря; с точки зрения сознания - чем человек современнее, тем он древнее." Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
05.06.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Друзья, хочу вам порекомендовать очень жизнерадостную книжечку в стиле юмористических записок ребенка и написанную суржиком - автор Аня Гераскина, "Його звуть Міша... або зорі в макаронах". Я давно не смеялась так во весь голос, читая в транспорте. Некоторые вещи хочется цитировать как Подеревянского без конца. Марк когда прочитал, сразу спросил - а есть ли продолжение)) Я бы тоже не отказалась от продолжения)

Так как ни одна редакция, как я поняла, не рискнула печатать суржик, то мой приятель и экс-коллега Антон [info]barcaroly решил сам выступить в роли издателя и печатать книгу по требованию. В тоже время Антон выложил у себя тут книгу в электронном виде, полистать на досуге.




*****
– Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А
був же ж отакусєнький!
– Не брешіть. Отакусінький – то Ваша дурна
болонка.
– Міша!
– Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
Сьогодні Міша хоче буть винахідником, але
обачливо відповідає «міліціонером».
– Молодєц! От я в твої годи…
– Мамо, я не малий. Я не буду.
– Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
– Я не хочу, мам!
– Так. Міша, давай раз – і все. І ніхто тебе не
чіпатиме.
– Чесно?
– Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!

Галина Георгіївна плаче тушшю.

****
В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько.
Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки
на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З
природознавства у мене чотири, бо вчителька молода
і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
– Що це?
– Гербарій.
– Міша, шо це?!
– Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
– Де ти це взяв, Міша?!
– Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній ме-
ханіці, том два, бо діду…
– Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії.
Ну що ти мовчиш?
– Марин Анатольна, а трійку поставите?

*****
– Де він? – фізрук підтягує адідасівські штани.
– Стоїть за углом біля будки!
– Крос він біжить. От сачок! Міша!
– Що?
– Чого стоїм, кого ждьом?
– Гусениця.
– Яка?
– Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі кра-
почка.
– У гусениць нема попи.
– А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно!
Я палочкой щас!
– Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
– Я перездам! Така ж гусениця – раз в полжиз-
ні! Розумієте?

******
В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій
кофті!
Рєвзін з 10-А буде читати вірші собствєнного
сочінєнія. Сила!
Трам-там-шо-то-там...
....і я тебе чекати буду
У лютий холод і мороз.
Бо я люблю тебе, родная.
Я так люблю тебе до сльоз!
Ото пацан дає! А я все літо в футбол прогуляв...
Ой, ко-о-отик прийшов! Він линяє. Але все одно
добрий. Вегітаріянець – ліверку не їсть. Тато спіймав
йому мишу, так той лапою мацав і погляд був
такий, ніби візьме її зараз і поховає. З вінками і
оркестром.
Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть
забивається мені у носа.
– Бабунь, – кажу, – можна, я не піду?
– Кудой?
– На концерт.
– Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй
«на дорожку» та одівайся вже. Спасіння нема!
Плентаюсь. Маркіз іде слідом.



****
Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте
мені робіть – ріжте, бийте. До баскетбольного щита
посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не
буду. Я не хочу. Мені і так добре.
Добре.

http://tyatsubo.livejournal.com/43337.html Відгуки на книжку

Т.Антипович
01.06.12
Мозок (Оцінка: Не варто читати)

Написаний уривок дуже складний для читання фантастом... На мій погляд усе відбувається простіше. Цей твір більше схожий на класику ніж на фантастику... Відгуки на книжку

І.Роздобудько
16.05.12
Книголюб (Оцінка: Варто прочитати)

Супер! Обожнюю всі її книжки! Відгуки на книжку

О.Колтун
10.05.12
Маріанна Барабаш (Оцінка: Варто прочитати)

Перша книжка молодої львівської поетки пропонує сучасному медіа-читачеві 24 вірші, проілюстровані фотографіями, які авторка сама виконала і підібрала. Оформлення обкладинки, як і назва книжки, навіюють читачеві настрій ностальгійного споглядання, що пробуджує і загострює любовне переживання, яким і пропонує авторка поділитися з тими, хто буде прагнути її поетичного причастя на березі моря. Саме як поетичне причастя можна означити цю ліричну сповідь Оксани Колтун, тому що це перше слово, яке спадає на гадку, коли розгортаємо перше фото, зроблене самою поеткою: стигле соковите гроно синього винограду, що передує пробудженню уяви – «десять хвилин твого голосу» (с. 5). Авторка малює словесний образ голосу, потім почерку, що «усе більше нагадує барокові шрифти», і, «дійшовши нарешті до підписів і печаток» (с. 6), аж тоді повністю відкриває духовний сенс свого поетичного послання: адже справа не в тому, що любовна гарячка не дає зосередитися на роботі, а любовна туга без видимої причини дає відчуття сп’яніння (це все доволі банальні аксіоми!). Ні, лірична героїня не хоче бути просто банально закоханою, вона усвідомлює сенс цієї закоханості як сенс буття, бо коли «усе завірено, так, усе відповідає дійсності!» (с. 6), настає момент злиття із Всевишнім («остаточно перетворююся тільки на зернину / в руці Всевишнього // в очікуванні засіву», с. 6). А далі графік Т. Снежик малює клубок ниток: так вона по-своєму, по-жіночому, прочитала Оксанине послання «в очікуванні засіву» – як версію міфу про Аріадну. До речі, «в очікуванні засіву» – це могла б бути ідеальна назва для всієї поетичної збірки, однак О. Колтун вибрала дещо простіший варіант – «На березі моря», що вказує на місце відбування подій найінтимнішого досвіду, але не передає всієї глибини цих подій чи цього досвіду, який пронизує її збірку «червоною уявною ниткою» (с. 5). Чи, може, це свідома втеча ліричної героїні від такого досвіду? Просто одна із ролей, які пасують під сурдинку любовної туги?
Та читаймо наразі далі авторську інтерпретацію закоханого буття.
А втім, далі ми не можемо нічого читати, бо наступний вірш складається лише з рядків у вигляді суцільних крапок…(с. 7–8). Чи так мовчить буття у своїх межових формах? Чи просто героїня не має що сказати тому, хто її не чує або знаходиться поза зоною досяжності, чий номер телефону «викликає сумнів у своїй правильності» (с. 5), а голос… перетворюється лише на ритмічну вібрацію? Принаймні, так можна зрозуміти ранкове пробудження героїні «під гуркіт літака» і «ритмічну вібрацію віконних шиб» (с. 9).
Оксанині вірші нагадують вишукані натюрморти, які поетка старанно вишукує в реальному світі, а потім вже в амплуа фотографа подає як десерт до своєї поетичної реальності. О. Колтун виявляє свої найкращі поетичні здібності у характері творення інтер’єрних або запахових метафор. «Шоколадно-кавовий запах» затягує не тільки ліричну героїню, а й читача, що залишається заворожений «білим горням, блюдцем і скатертиною» та їхньою «беззахисністю» на тлі «перед чорною шкірою крісел» (с. 9). Інтер’єрність мислення, власне, й робить поезію О. Колтун свіжою і водночас такою органічною у сучасному постмодерному просторі, незважаючи на традиційну, по-жіночому мелодраматизовану любовну тематику її віршів.
Увага до інтер’єрних і побутових деталей замінює у збірці любовний сюжет. Читач лише може догадуватися, що відбувається насправді з закоханими (він хворіє, лежить у лікарні, а вона «везе йому гроші і шоколад» (с. 11), тому що більш необхідну їжу йому привозять мама та сестра). Однак це лише видимий бік медалі. У підтексті авторка ховає справжню «зернину» – любовний настрій, про який можна лише догадатися за інтер’єром палати «з персиково-рожевими стінами» та за «довгим сіро-зеленим коридором» (с. 11), щоб відчитати діагноз хвороби і зрозуміти героя, котрий вигукує: «Я не хворий!» (с. 11) і котрий єдине, що любить, – це шоколад (с. 12). А героїня мириться з цією його любовною примхою і покірно привозить ці, можливо, й заборонені в час лікування ласощі. Однак з наступного вірша дізнаємось про інтригуюче продовження лікарняного сюжету: героїня, виявляється, запізнилась до нього в лікарню через «від’їзд не-того-що-треба-тролейбуса» (с. 13) і радіє з того, що везе речі, які хоч і ненайнеобхідніші, але, принаймні, такі, що не зіпсуються до наступного візиту в лікарню. Із буддистським спокоєм вона починає думати про можливий дощ, переживаючи за випрану білизну. Занурюючись у світ побуту, виловлює звідти коштовні перли буттєносного сенсу: «Навіть тут щось заважає нам бути разом. / Чи хоча б, не запізнюватися так тотально» (с. 14). Це майже афористично. Геній думки тут відсилає до афористичної школи Ліни Костенко.
У наступному любовному ескізі (с. 15) вражає авторське вміння поєднувати контрасти: міський пейзаж («надвечірня сиза імла накриває місто» з «вивісками кафе, магазинів і заправок» та рекламними передвиборчими біґ-бордами) виписується завдяки миттєво схопленому випадковому натюрморту («Вже не світяться у моїй торбині жовтогарячі перці…»). Тут місто постає як суцільна метафора – місто імли, «пришпилене» «світлом фар до асфальту». І вона також у цьому місті виглядає лише самотнім світлофором «з кольоровими очима» (с. 16).
Тема самотності у великому галасливому місті породжує ліричні роздуми, які переходять у стан медитування над чужими віршами: «…Мені залишилося дочитати вісім віршів» (с. 17).
«Бульдоги на УТ-1» – це всього лише документальний серіал про життя собак, який він не захотів дивитися, хоч даремно, бо тренування французьких бульдогів у цьому фільмі виглядало дуже кумедно. А втім, бульдоги тут взагалі ні до чого: просто героїні хочеться спільно дивитися з коханим телевізор і все. Просто дивитися в одному напрямку – це і є любов (спадають на думку слова А. де Сент-Екзюпері): «Дивитися разом не заради того, щоб разом, / а заради твоїх вряди-годи-поглядів, с. 21).
О. Колтун вміє «легко поєднати непоєднуване»: наприклад, «аномально спекотний День незалежності» (с. 26) в Переяслав-Хмельницькому з екстремальними речами, такими, як купання в Дніпрі «за глибини 0,8 м», водорості та «бурячиння і зелений борщ» (с. 30). Це поєднання непоєднуваного відбилось навіть у розташуванні фотоілюстацій, що розриває цей вірш навпіл: святкові шати міста, що «накочувалися-налітали-наповнювали-поставали, щоб розімліти у мілкому і мулистому Дніпрі» (с. 27), ніби «розірвані» фотографією біля сільської хати з Музею народної архітектури побуту Середньої Наддніпрянщини, розташованого в околицях Переяслав-Хмельницького, на подвір’ї якої умиротворено-спокійно похилив свої суцвіття бур’ян з лікарськими властивостями амарант, або щириця (с. 28). В іншому вірші поетка поєднує тексти різних стильових рівнів: вирвані рядки із текстів рекламних газетних оголошень та поетичні візії, ставлячи при цьому за приклад народну «мудрість» (с. 37). І все з метою оприсутнити в одному емоційному стані різні відчуття – сміх і плач.
Зізнаючись у своїй любові до поїздок, зокрема, поїздів, авторка вдається до контрастного паралелізму: натуралістичні описи вокзалів і вокзальних «мешканців» легко обертає на філософію «життя на перехресті» (с. 39).
Загалом структура збірки О. Колтун «На березі моря» тематично розпадається на чотири поетичні пласти: 1) катарсис, тобто лікування любовного переживання тугою і самотністю (9 перших верлібрів); 2) мімезис (3 наступні, т. зв. подорожні тексти ритмізованої прози); 3) релаксація (7 віршів, зосереджених на пейзажописанні); 4) рекреація (3 вірші з акордами «прощання»). Збірка має симфонічне обрамлення: перший та останній вірш повторюють слово-ключ – «в очікуванні засіву».
Вірш із загадковим адресатом «До І.» (с. 56) (графіка зображає сцену взаємності на тлі кав’ярні, с. 57): чи це тільки спогад про ностальгійну романтику? чи тільки мрією є отой загадковий «І.»? Зрештою, кожен має право на ідеальне кохання і після пережитого розчарування має також право на ідеальний ранок, в якому «ваніль і кориця додають грайливої нотки чорній каві» (с. 60). І лірична героїня збірки вперто доводить сама собі, що вміє тішитися «блакитному клаптику неба між сірими полотнами хмар» (с. 60). Її ранок виглядає унікальним і неповторним, як і її настрій, що, зрештою, підкреслює і фото, яке слідує за цим віршем, – натюрморт великих жовто- і червоногарячих перців (!) (с. 61). Після чого читачеві більше не залишається нічого, як просто помовчати разом з авторкою у «багатокрапковому» тексті (с. 62–63)…
..Мовчання перед прощанням. Прощання з подякою «за тисячу любовей» (с. 64). Прощання з вибаченнями «за одну-єдину, на яку так і не наважився» (с. 64). Прощання на березі моря. Прощання як ефемерна мрія, на реальність якої натякає хіба реальне фото морського причалу (с. 65).
Шукаючи свою поетичну «родзинку», О. Колтун дуже тонко відчуває метафоричне тіло слова (наприклад, «келих неба з пір’їнами хмар», «час перетворюється на дольку прозорого мармеладу в моїх долонях», с. 58), причому настільки тонко, що іноді їй просто буває забагато метафор і верлібрових ритмів, відтак з’являється чи не найоригінальніший текст цієї збірки «Мої руки, зігріті твоїм диханням…» (с. 59), що складається з хаотично кинутих у простір верлібрового тексту рядків, ритм яких ніби наслідує процес людського дихання.
Отже, уся збірка «На березі моря» – це один суцільний організм, який дихає і смакує кольори, запахи, дотики. Перебуваючи в полоні побутових дрібниць, авторка перетворює їх на простір медитування і релаксації, що і додає її індивідуальному поетичному стилю свіжості та неповторності. Поетка відкрито насолоджується кольористичними та смаковими образами, іноді дозволяє собі вдаватися до гри на контрастах, що допомагає їй зберігати задані регістри верлібрової ритмомелодики.
Як показує аналіз віршів Оксани Колун, її збірка є органічною частиною поетичного світу, тому для забезпечення гармонійного читання, а відтак, розуміння цих текстів, було б дуже добре побачити цю збірку ще й у друкованому форматі (щоб осягнути «її тіло» всіма п’ятьма людськими відчуттями). Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
05.05.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

На правах мальчіка Міші позвольте сказать пару добрих слів про колєгу, хлопчика Мішу зі збірки Ані Гераскіної “Його звуть Міша... або Зорі в макаронах”. Я неодноразово читав у численних анотаціях фрази тіпа “ця проза нікого не залишить байдужим”, але чи не вперше натрапив на книжку, про яку справді можна так сказати. Начебто, нічого оригінально – пише собі якийсь сільський Міша нотатки за жизнь, і все це, звісно, стилізація, і місцями авторка передає куті меду, бо на якусь мить (на слово, інтонацію, реакцію) з’являється поруч із своїм героєм і навіть промовляє замість нього. Але, повірте, це ніяк не позначається на загальному враженні від книжки, яка витягує з пам’яті безліч забутих дитячих кайфів, запитань, ситуацій; у кожного вони були свої, й тому ця проза – безвідмовний детонатор з індивідуальними характеристиками, немає такої голови, в якій він би не спрацював. От, наприклад, у “Зорях...” Міша оповідає про те, як викликати “матюкливого гноміка” – я цей ритуал часто згадую, правда, ми з дворідною сестрою, здається, аналогічним макаром викликали “піковую даму”.
Одне слово, пасіба авторці та Антону Санченку, який паходу ще й затіяв із цим текстом епічний видавничий експеримент (про що пару слів сказано у післяслові).

Михайло Бриних

http://www.facebook.com/brynykh/posts/272089126220161 Відгуки на книжку

М.Іванцова
30.04.12
Ліна Олефіренко (Оцінка: Варто прочитати)

з перших слів захопила правда , яка приголомшила, нагадала, відкинула в минуле. Я відчула себе в тому пологовому будинку, теж покинута кимось дитина, свої відчуття, свої пологи, своя "щтопка". Цілий день читала не відриваючись. Великий уклін Вам, як майстру.Дай Боже Вам, нових творчих злетів, простого жіночого щастя і любові...
Відтепер Ваша віддана шанувальниця- Ліна. Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
28.04.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Дуже спасибі шанівному Антон Санченко за "Зорі в макаронах" Ані Гераскіної, видані буквално недавно. Трошки давніше я вже читав крихітний шматочок цих самих "Зір" - і здалося мені, шо нічого більш прекрасного про дітей і про дитячу безпосередність я не читав уже давно. Міша - юний герой, який хаває життя - потрошку, з друзями, ділячись, розчаровуючись і ставлячи незручні питання дорослим. Дорослі знічуються, а нема нічо смішнішого як знічений від дитячого питання дорослий. Бо кожне таке знічення це столкновєніє світів. як два великодніх яйця зранку коли розговлятися.
Міша природний як сама природа, він говорить якнайприроднішим суржиком - ой леле, не читайте книжки про Мішу ті, хто думає, шо діти пяти років повинні говорити українською мовою за підручником української мови чи орфословником і чесати як по писаному. нє. нема там такого. тож - не читайте. не портьте собі й людям нервів. шоб потім не казали, шо я не казав.
- Іван Афанасійович, а де ваш онук? Спить?
- Щас!
**
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
**
- Гусениця!
- Яка?
- ...Велика, мохната, а на попі крапочка.
- У гусениць немає попи.
- А ви на колінки станьте й побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?

Міша суперовий. Я б із ним дружив. І головне - він справжній. Ну якийсь аж намацальний, так шо ніби сусід. До речі, починається книжка з того, шо авторка доносить до відома всіх, шо Міша - її сусід. Заздрю авторці безмежно, шо уж там.

Це схоже на "Тореадорів з Васюківки", бо про дітей, про вічні теми й весело.
І універсально. Тут нема мобільників, скайпів, інтернету, скейтів, роликів чи ролексів. Виявляється, щоб посміятися, можна й без цього обійтися. (і Нестайко погано зробив, шо поміняв у своїх тореадорах в новій версії все на снікерси, марси, оцінки 12 балів і мобільники. Вони тіки заважають. Чесно-пречесно, Всеволоде Зіновійовичу.)

А зорі в макаронах? Да, і вони там є. І зорі, й макарони. Тіки в кінці.

http://www.facebook.com/oleksandr.stukalo/posts/2675708551065

Олександр Стукало Відгуки на книжку

О.Забужко, Ed. By Janice Kulyk-Keefer... (Переклад: Marco Carynnyk&Marta Horban)
13.04.12
molodayka (Оцінка: Не варто читати)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4)

Як і обіцяла, може трохи із запізненням, але так вже сталося. Рік написання цього твору - 1997. Як на мене, то всім, хто насмілиться читати цю авторку, раджу починати читати її творчість саме у такому порядку і ось чому. Вже у цьому творі можна побачити ті слововиверти та новотвори, що потім вас будуть так діставати у "Польових дослідженнях..." Не хочу кидати каміння в город філологів, але, коли ти маєш батьків-філологів і сама вибрала цю стезю, то не варто очікувати, що ти не скористаєшся багатим надбанням рідної мови. Інша справа, яким чином вийде цим надбанням скористатися. У нашому випадку авторка більш, ніж сміливо вводить в текст рідко вживані на загал українські слова, не менш сміливо змінює їхній правопис та щедро приправляє текст діалектизмами, значення яких може бути невідоме читачу, але вони їй подобаються і це головна причина появи їх у тексті. Це я до того, що іноді набуті філологічні знання можуть стати причиною того, що пересічний читач починає плутатися в мереживі нових для нього слів, через які стає надто важко спостерігати за перебігом сюжету.
Перечитувати довелося тричі, бо, однозначно, з першого разу деякі сюжетоутворюючі моменти мимоволі лишаються поза увагою через зайве длубання у мовній складовій твору.
Тепер, безпосередньо самий твір. Чомусь у передмові на твір причепили ярлик "притча" - може таким робом твір заздалегідь намагаються захистити від можливої критики, що твір не буде зрозумілим пересічному читачеві? Насправді немає там нічого від притчі у будь-якому її значенні. Є певні елементи містики, на основі якої і є намагання і побудувати сюжетну лінію цього твору.
ГГ - тележурналістка Мілена разом з чоловіком-фотохудожником поволі стають заручниками телевізора, як уособлення всепоглинаючої телеіндустрії загалом. Родзинка у тому, що подається все це через показ телепрограми, яку ГГ веде на ТБ і яку ми можемо бачити зсередини. Поступово екранний образ ГГ дивним чином починає жити трохи не власним життям і ображена ГГ хоче будь що покласти цьому край, але дивним чином невидимою потрапляє на ТБ, за лаштунки того, що ми звикли сприймати, як творчий процес виробництва телепродукту. Відтоді назавжди зникає справжня, тілесно-фізична ГГ, а є лишень її безтілесний клон, який знову, якимось дивним чином, трохи не матеріалізується у себе вдома і чий клон ножичком намагається вкоротити собі життя, аби таким чином припинити існування свого екранного образу.
Трошки плутано? З третього разу може й не плутано, проте, насправді, одразу збагнути все доволі важко, бо, навіть, використання елементів містики повинно базуватися на певних логічних зв'язках, яких досить таки бракує.
Що у позитиві? Безумовно, це гротескне зображення "творчого" телевізійного процесу творення типової телепрограми на вітчизняному ТБ. Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що з 1977 не надто багато чого і змінилося на ТБ. Що ще? Не перевантажений сексом інтим між ГГ та її чоловіком. Також гріє душу, що авторка скористалася саме містикою задля більш дієвого донесення задуму твору до читача.
В якості висновку: мова тексту наразі сприймається, як зайва перешкода у розумінні перипетій сюжету. Закінчення твору не зовсім продумане, якесь пожмакане. Не важко зрозуміти лише одне - ГГ "вбила" таки свій екранний образ. Далі, все, що стосується ГГ - по волі авторки чомусь вкрито якоюсь непроглядною, так і хочеться сказати, безперспективною імлою.
І головне - твір далеко на любителя. У великому та й просто, у захваті ви, я впевнена, від його прочитання не будете, проте і не сказати, що дарма згаяли час. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

частина 2 (продовження) з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4)

Авторка щиро симпатизує ГГ, а тому не бажає, щоб саме такою бачили її читачі. ГГ завжди хоче, аби було по її і, якщо робить, щось задля іншого, то чекає на щиру подяку, навіть, якщо та людина й не здогадується, що для неї було щось зроблено. Тільки но інша людина перестає бути цікавою для ГГ, вона одразу ставиться до неї з положення закоренілої егоїстки. Якщо ГГ не перетинається у своїх інтересах з іншою людиною, то справляє враження цілком порядної людини. Перебуваючи півроку в Америці ГГ ідеалізує свого нового чоловіка, проте суто у світлі власних бажань і вимог до нього. Проте перша довгоочікувана розмова по телефону доводить те, що її власний, штучно змальований образ не відповідає її очікуванням і вона, як справжня егоїстка-власниця, не бажає поступатися і, відповідно, реальний образ її чоловіка жодним чином не сприймається нею і викликає на майбутнє його несприйняття. Вона тягне його до Америки, проте підсвідомо розуміє, що нічого путнього з цього не буде, бо за всіма її показниками він не та людина, яка зможе чогось досягти в США. Проте вона робить це, бо встигла переконатися, що і сама не в змозі чогось досягти одна.
- мабуть, не оминути і деяких історичних аспектів українського минулого, зображеного через призму споминів ГГ. Звісно, що не обійтися і без політичних переслідувань і КДБ. Батько ГГ, після відбуття покарання за політичною статтею, цілком логічно труситься від страху, роками ніде не працює і живе з дитиною на 150 рублів дружини. Всюдисуще КДБ запроторює його за "тунеядство" на роботу вахтером у кар'єрі, де він сидить у будочці і читає філософські книги. Важко зрозуміти, що йому перешкоджало робити без "уваги" з боку КДБ тим же вахтером, або двірником чи, як В.Цой, кочегаром у котельні. Низькокваліфіковані професії примусово нав'язувалися колишнім радянським політв'язням, аби під невсипущою увагою "трудового колективу" такі особи мали змогу, якщо не "перевиховатися", то не займатися протиправною антирадянською діяльністю.
- ГГ протягом твору не раз з повагою пригадує татка, який змушував дочку-підлітка задирати догори спідницю, аби подивитися, як вона розвивається фізіологічно. Образ же матері, яка роками годувала родину на ті важко зароблені копійки, носить відсторонений характер і чомусь жодним чином не вплинув на формування дочки.

І наостанку: більш, ніж впевнена, що дуже багато людей кинули читати цю книжку після перших 5-10 сторінок не через те, що автор пише нецікаво. Просто хтось зловився на упомини в назві твору слова "Секс", хтось повівся на певну тогочасну скандальну моду на цю книжку, хтось не зміг подолати важку мову написання, а хтось кинув книжку після того, як прочитав третину, бо далі оповідь переходить у площину трохи не суцільних споминів про нещодавнє українське минуле.
Незвичний для тогочасної Української літератури сюжет з "сексуальним" підтекстом, ненормативна лексика та вміле використання меркетингових важелів дозволило у 1994 році цій недвозначній книжці зажити певної модної скандальності, за рахунок чого вона добре продавалася. У 2012 році такий прийом навряд чи міг би повторитися, проте, всі ми добре знаємо, що все розвивається за спіраллю, так що все може бути.
Загальне особисте враження: через перенасичену образну мову читати твір дуже важко і це негативно позначається на його подальшому сприйнятті. Правдиві авторські спостереження та оцінки тих чи інших подій та явищ будуть приємним подарунком для тих, хто наважився дочитати твір до кінця. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4) - частина №1
"Сексуальна одiссея художника й поетеси, розгортаючись в Україні й Америцi кiнця ХХ-го столiття, обертається правдивою середньовiчною мiстерiєю, в якiй героїня проходить кругами недавньої української історії, щоб зустрiтися вiч-на-вiч iз Дияволом...

Автор свідомо дозволив, бо так, мабуть, вважав за доцільне, вставити подібну заяву перед власною передмовою до твору. Звісно, що дана вставка повинна на коротко пояснити в одному розлогому реченні, що очікує на читача у цьому творі. Мені ж ніщо не завадить повідомити, що насправді ні про що подібне у творі не йдеться. Трохи по порядку: події, дійсно, відбуваються в Україні та Америці, проте ГГ не є навіть художником-аматором, немає ніякої середньовічної містерії, як і зустрічі з Дияволом, а проходження "кругами недавньої української історії", як і міфічну "сексуальну одіссею", можна визначити дуже і дуже опосередковано і побічно. Я розумію, що всюдисущий "маркетинг енд мерчандайзінг" передбачає просування (продаж) продукції (книжки) за будь-яких умов, проте не таким наглим чином.

Аби написати цю рецензію твір довелося читати кілька раз, проте, коли для підтвердження власних спостережень треба було зробити оригінальні вставки, я не змогла себе змусити ще раз пробігтися текстом. І ви зараз зрозумієте чому. Спочатку здалося, що вся справа тільки у незвичному використанні всього багатства рідної мови, але згодом довелося переконатися, що хоч твір і написаний у більшості словами українського походження, проте зустрічаються дані слова на 2012 рік дуже обмежено і сучасному читачеві буде напрочуд важко добирати їх зміст, що суттєво заважає читанню. Інша справа, що у творі зустрічаються локальні скупчення діалектизмів (зокрема - галицизмів канадської діаспори, гуцульської говірки тощо), які ГГ використовує без жодного зв'язку з сюжетом. Текст багато пересипаний російськими та англійськими словами, а також суржиком і ненормативною лексикою. Так що, у сукупності, ця словесна мішанина змушувала мене неодноразово повторно вчитуватися у окремі шматки тексту. Також довго не полишало враження, що писала твір саме поетеса, яка, заради довершеної рими, використовує слова, які у прозовому творі додають зайвої складнощі сприйняття.
Проте найбільше здивувала мене передмова автора до власного твору, що написана мовою, кардинально відмінною від мови, якою написаний твір і яка нічим не відрізняється від сучасної літературної мови, принаймні, тієї мови, якою наразі пише переважна більшість сучасних авторів. Тому і виникає логічне питання: "А чому твір не написаний мовою, якою подана до твору передмова"
- Книжка у вже далекому 1994р брала за живе ще й своєю непересічною назвою, де слова "Секс" вдало поєднувалися з "Українский" (що надає певну окремішність від всіх інших "сексів" і "польове дослідження" (що для шукачів пікантного також могло б навіювати якісь збуджуючи думки).
Насправді того сексу рівно стільки, скільки є соку у соковмісній газировці і це співвідношення у творі добре дозоване, аби не перетворити його на порночтиво. За суттю, у творі у переважній більшості випадків зображується ставлення до сексу ГГ.
- образ ГГ розкиданий шматочками по всьому твору, але якщо зібрати його до купи, то ми бачимо ідеальну за фізичними формами, сексуально не вдоволену тридцяти-чотирьох річну жінку, щоправда, трохи не сліпу (одягає за нагоди окуляри з товстими великими скельцями), проте має від природи гарніші за ноги модельок, довгі ноги, груди четвертого розміру, що навдивовиж мають властивість якимось чином, без сілікону стирчати навперейми, дитячу тендітну голівку з короткою зачіскою, тонкі музичні пальці і вродливе обличчя.
- головний стрижень твору: - опис чуттєвих самопочуттів української інтелектуалки через призму впливу українського та американського соціального оточення та суспільного середовища загалом та її стосунки з чоловіком - художником зокрема. Цікаві, насамперед, подружні стосунки ГГ з трохи не імпотентом - художником, переобтяженим "комунікативними негараздами та неконтактністю" і ще купою супутніх негативних рис, хоча мала б його не любити саме через те, що вона й не отримує від нього нічого, що міг би дати їй сексуально нормальний чоловік.
- психологія ГГ: сама визнає, що не може жити під одним дахом з людиною, яка не має такої самої, як у неї зіпсованої меншовартістю, психіки. Насправді, вона не може жити з жодною людиною, бо у кожній з них, вона знаходить щось таке, через що їй надалі стає некомфортно. Справня мазохістка, любить на відстані, а зблизька вже за короткий проміжок часу починає ненавидіти. Притаманне бути незалежною у всьому, проте завжди їй чогось не вистачає від їнших.
- ГГ не вміє любити, хоча безперестанку тільки і говорить про це - шукає ту любов, проте, скільки не вчитуйся у текст, так і не знайти, чого саме шукає у любові ГГ. Іноді здається, що у цьому їй заважає навіть українська національна ідея, чиєю сексуальною жертвою, ГГ себе уявляє - "радiй i веселися, що не вмерла, бiдолашна сексуальна жертва нацiональної iдеї". Все, що ГГ називає проявами любові у своєму житті більше нагадує певні сублімації, що жодним чином наближаються до поняття любові.
- важко підрахувати кількість отих "леді та джентльмени", як і зрозуміти, чому вона звертається до закордоння, хоча протягом всієї книги тільки і каже, що закордоння глухе на обидва вуха до українських проблем і всього, що несе з собою колишнє пострадянське середовище. Ще більш дивно ці звернення звучать до уявних читачів-іноземців у 1994 році - коли закордоння вже наїлося цікавістю до всього, що відбувається в колишньому СРСР і ми вже відносно набридли їм, бо нічого нового і, відповідно, цікавого для них не становимо. Поневіряння ГГ Америкою ясно про це говорить, бо завжди є межа, до якої інше суспільство готове допускати в себе чужородні впливи та асимілювати їх.
- трохи смішно читати вимоги ГГ до закордонного середовища загалом, особливо коли вона, устами авторки, прямо наголошує, що не збирається нічим поступатися власними національними принципами закордонним, але щось ще вона очікує від того закордоння. Хоче, аби її чоловік розкрився, як художник в Америці, проте кардинально змінює власне ставлення до його творчості після кількох років проживання там. Якщо у його майстрні на Україні вона радіє з його креативу, то в Америці вона бачить, що нічого нового у його творах вже немає у порівнянні з тим, що вона побачила в закордонних художніх музеях та виставкових залах. Тобто, вона знає, що він ніщо, як художник, але чомусь вперто тягне його в Америку, хоча на той час сама не змогла там нічого досягти. Тягне ж у те закордонне життя, аби не гнити у дірявій тогочасній Україні і до чого тоді українська національна ідея?
- на мою думку твору підійшла б назва "Польове дослідження українського мазохізму",бо ГГ добре знає, що являє собою українське мистецтво, література, суспільство і розповідає трохи не з насолодою про це читачам, аби цим довести, що саме так, як з нами поводяться, є найкраще і саме так з нами і треба поводитися іншому світу, бо в нас нічого доброго не лишилося і не може бути апріорі, бо все те добре-гарне-талановите споконвіку на генетичному рівні було знищене.
У творі навіть слова гімну смішні іноземцям і авторка чомусь солідарна з ними, забуваючи, що ті слова багато у чому збігаються з словами польського гімну.
- психологічний портрет ГГ - це справжня, але прихована егоїстка. Відгуки на книжку

О.Забужко
13.04.12
molodayka (Оцінка: Вагаюсь)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=10)
О.Забужко "Казка про калинову сопілку"

Тема для української літератури далеко не нова, а тому треба бути дійсно сповненою талантом, аби додати щось нове, незабутнє і непересічне.
Як на мене, цього і не сталося, бо літературно обробити та скомпілювати до купи численні народні оповідки на дану тему не треба надто великої майстерності. Що найперше впадаває в очі: твір написаний міською людиною і це відчувається, попри намагання якнайбільше скористатися сільським колоритом і антуражем. Зображене майже "сільське життя" не набуває органічного вигляду і відчуваєш це у якомусь, скорше механічному, поєднанні сюжетних часточок. Враження таке ж, як від перегляду "Весілля у Малинівці", аби ви зрозуміли, на якому тлі розкривається сюжет. Відпочатку ще гадалося, що авторка хоч якось психологічно оживить героїв твору, але вийшли вони такими, як їх нам і подають народні оповідки. Ось де можна було за будь-яких умов "розгулятися" творчій фантазії, але психологічні портрети ГГ-рідних сестер чи ГГ-батьків просто до нестями примітивні - нічого кращого, ніж російська калька "лубочні", не приходить на пам'ять. Тепер трохи детальніше: мати ГГ назло своєму батькові виходить заміж за першого , що трапився під руку, парубка, якого просто затюкує по життю. Первістка- доньку виховує своєю улюбленицею, другу ж - "віддає" батькові, бо незлюбила її від народження. Що з цього може вийти, не надто важко здогадатися, якщо подивитися на це не з боку "попелюшки".
Що не менш неприємно вразило у творі: ніде не побачите ви старше покоління ГГ, як не зрозуміти чудну поведінку старшої сестри протягом її життя по відношенню до оточуючих її людей, окрім батьків і сестри. Таке враження, що живе ця родина десь на далекому хуторі, де немає ні близьких родичів або дітей-подружок. Повсякденні події, що відбуваються за сюжетом, використовуються більше для змалювання історичного тла, ніж для логічного сюжетного зв'язку. Ставка у творі зроблена на казковий елемент, що значно пожвавлює досить ненапружений сюжет. Елементи містики, що повинні додавати певної психологічної напруги, використані слабко і не виконують своєї мети у принципі. Зображене село немовби існує за межами тогочасного суспільства - церква та державницький апарат майже ніби не існують взагалі. Я би не мала нічого проти такого зображення, якби це був сценарій, проте навіть у гоголівський творах автором спеціально приділялася цьому увага, аби ми могли бачити суттєву відміну між літературно опрацьованим фольклором і його народним першоджерелом.
У якості попереднього висновку: просто збити до купи і механічно розставити у певному порядку народні оповідки на одну тему, не важко, проте даний твір виглядає, попри мою повагу до авторки, дуже поверхневим.
Важко зрозуміти сутність конфлікту у цьому творі: старша сестра вбиває молодшу через те, що свого часу відмовила парубку, який на тепер є нареченим її молодшої сестри. Друга причина досить незрозумілого вбивства - знеславлення перед населенням села і, як наслідок, вірогідне доконечне дівування, або, у кращому випадку, одруження на вдівцеві, старигані чи бідняку. На сучасний погляд, обидві причини не надто вагомі для отримання такого наслідку, як смерть рідної сестри. Більш того, старша сестра Ганна - вбивця молодшої Олени, нізащо не бажала свого часу виходити заміж за майбутнього нареченого Олени, так як не любила його ніколи. Що ж тоді? Перше, що спадає на думку - якась нереальна, ірраціональна чорна заздрість до майбутнього щастя сестри? Щось не в'яжеться ніяк! Навіть колективна селянська думка не змогла свого часу знайти раціональне пояснення вбивства і тоді на перший план виходить пояснення за межами звичного людського розуміння - Ганна вбиває сестру через напучування нечистої сили - істоти з усіма ознаками вампіра. Коло замкнулося і все стало по своїх місцях - лишилося знайти прийнятне для розуміння закінчення. І воно знайдене - зло в образі підступної Ганни розкрито і назавжди полишає село, хоча і незбореним.
Народні оповідки не засуджують, як і авторка, матір сестровбивці, полишаючи всю провину на знак нечистої сили, що з народження носить на голові майбутня вбивця. Те, що матір, не дозволяє близько підходити до виховання власної дитини своєму чоловікові, ні на що не наштовхує авторку. Як же треба виховати дитину і що втовкмачити їй у свідомість, аби змогла вирости та моральна потвора, яка врешті-решт вбиває власну сестру. Жодних друзів-подружок, нарцисизм з певним німфоманським забарвленням, жодних натяків на закоханість до будь-кого, фанатична віра у передбачене, особливе від інших, виключне майбутнє, якась нереальна зверхність і безжальність до оточуючих - ось далеко неповний набір "позитивних" рис ГГ Ганни-панни. Аби якось збити негативний контраст авторка наділяє не зовсім привабливими рисами і молодшу сестру, як хитру та підступну до сестри людину. Виглядає це, напрочуд, непереконливо, так як молодша сестра виховувалася лагідним, простуватим, хоч і недалеким, проте добрим душею батьком і була під постійним тиском матері, яка бачила в ній лише суперницю старшій дитині. Попри все негативне, що приписує їй авторка, виросла Олена гарною, комунікабельною і працьовитою дитиною, яку лише під час хвороб підміняла по господарству старша Ганна. Батько і до старшої дитини ставився, як до рідної дитини, попри блокування з боку власної дружини.
Непривабливі риси Ганни авторка чомусь виправдовує, проте, навпаки акцентує, на них увагу стосовно Олени. Образ сильної жінки, нехай й сестровбивці, для Забужко більш привабливий, ніж сталий образ тієї української жінки, яка зазвичай історично не вельми несамостійна в українській літературі без підтримки, участі або співпраці з чоловічою статтю.
Тепер до головного - не важко зрозуміти, що у будь-якому випадку доля Ганни-панни нещаслива. Це український варіант "собаки на сіні" - навіть рідна мати допомагає їй у тому, аби довше вона жила в полоні власних нереальних марень. Вихована матір'ю, вона чекає на "принца на білому коні", проте не має уявлення, як той "принц" повинен виглядати. Дивно? Ще б пак!!! Ще більш дивно, що вона злягається з нечистою силою, яка з першого погляду назавжди полонила її перебірливе серце.
ГГ знає, що у селі немає нікого, хто б припав їй до серця, проте вона чорною заздрістю заздрить сестрі Олені, яка полюбила парубка, якому вона сама і дала відкоша. Парубок той - цілковито негативний персонаж, проте ГГ Ганну-панну "жаба давить", що він буде чоловіком її сестри.
Тепер про інше: Ганні-панні - 18 років, 4 роки освіти у сільській школі, проте несамовита віра у власне неперевершене майбутнє, що ніяк не в'яжеться з неподільною переконаністю у непорушність селянських звичаїв. Як на мене, то у цього і полягає той штучний конфлікт, що намагається розкрити авторка у своєму сюжеті - вихована у вірі про непереборність власного передбаченого щасливого майбутнього, ГГ повинна була б наплювати на те, що її молодша сестра раніше її виходить заміж, як і на те, що у цьому селі їй не знайти щасливої пари собі. Відгуки на книжку

Лізі Гаррісон (Переклад: Н.Тисовська)
06.04.12
khristinka (Оцінка: Варто прочитати)

Досить цікава книжка! Сучасна! Я думаю вона сподобається сучасним дівчатам-підліткам, особливо які люблять мобу!=) Відгуки на книжку

Результат: 101-120 (всього 257) Сторінка: « 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »
Реклама
Rambler's Top100