Відгуки читачів на книжки.

Список всіх відгуків на книжки за датою додавання на сайті Avtura.com.ua.
 
Відгуки читачів на книжки
Книжки за жанрами

Всі книжки (1492)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Пошук відгуків
Фраза:
Результат: 101-120 (всього 261) Сторінка: « 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »
Книжка Відгук
Д.Корній
05.09.12
софія (Оцінка: Варто прочитати)

Прочитала рецу... ну що сказати - однобока суб'єктивно-упереджена. Видно, що автор рецензії за віком (фактичним чи віком душі) далекий від віку головної героїні, а також поганенько розбирається у психології підлітків. А моралізаторським стилем викладу колишню вчительку мою чимось нагадує)).
Спочатку про стандартність - а що, Стеані Майєр та інші "класики"надто нестандартні" і своїми творами вони відкрили Америку? А що нині не є хрестоматійним?
Аліна - ім'я таке ж російське, як і польське. Можна ще перерахувати країни, де воно вживається.
Втуляти мені, студентці, як живуть студенти? А живуть вони по-різному. І не треба ображати т. зв. "золоту молодь", яка в більшості не є такою, як собі уявляє автор рецензії.
Бред Пітт - чуйна і добра людина? Шановний (на) папарацці, ви його знаєте особисто?)
Ще одна деталь, на яку "купився" рецензент - буквальне ( як для людини, яка береться писати рецензію, тобто судити автора з професійної т. з.) сприйняття піар- ходу, тобто ярлика"Українська Стефані .." Аяяй, папарацці!)
Автор реци фактично вчепився до образу ГГ і критикує, критикує...в основному її обліко моралє, а тут вже пахне особистими смаками і вподобаннями, а не об'єктивністю.

Якщо вам не сподобалася Аліна, не факт, що читачам того віку, на який розрахована книжка, вона не сподобається. Бо мені особисто дуже сподобалася.

РЕКОМЕНДУЮ! Відгуки на книжку

І.Роздобудько
18.08.12
Ренат (Оцінка: Варто прочитати)

Учора вночі дочитав цей Роман. Надзвичайно... Просто надзвичайно! Переживав разом з героїнею. Велике "СПАСИБІ" Роздобудько за її творчість. Побажання кріпкого здоровя та творчого натхнення. Радуйте нас далі. Дякую Відгуки на книжку

Павел Смоленські (Переклад: А.Бондар)
15.08.12
злата карімова (Оцінка: Варто прочитати)

Прекрасна книга, але жаль, що нема в електронному варіанті. Відгуки на книжку

Д.Корній
07.08.12
папарацці (Оцінка: Не варто читати)

Оскільки в окремих виданнях Дару Корній називають "українською Стефані Майєр", прихильникам авторки саги скажу одразу: не тягне Корній до такої планки. Це не образа, в даному випадку це навіть не критика - це звичайна констатація факту людини, яка прочитала море книжок, яка досі читає багато, хоча не завжди має час, котра читає вночі, якщо немає часу вдень. Я читала і Стафані Майєр - для того, щоб ознайомитися, чим захоплюється сучасна молодь, і Дару Корній - бачила доволі схвальних відгуків на "Гонихмарника"
Так от, спробую коротко. Що відштовхує в цій книзі:
1. Головна героїня. Вона відштовхує і як людина, і як літературний персонаж. Як людина вона зарозуміла, самовпевнена, зверхня і, що вже тут зм’якшувати... хамувата... і дуже правильна в поведінці: і в гори вона ходить, і на змагання, і читає серйозну літературу, і кошенят здіймає з дерев, і, напевно, бабусь переводить через дорогу. І одночасно вона - оригінальна бунтарка. Так у всілякому разі задумала авторка, от тільки бунтарство у неї надто хрестоматійне, схематичне... Як літературний персонаж - вона не має рис особистості. Це збірний образ. Авторка зібрала докупи риси, які, НА ЇЇ ДУМКУ, притаманні підліткам (неодноразово писали, що в авторки є дочка, та я глибоко сумніваюся, що в неї характер подібний на характер героїні, тому Аліна така, якою її вигадала автор, але, на жаль... не жива, як неживими були ті патріоти і піонери, про яких розповідалося в ура-патріотичних книжках за часів совєтів).
Чомусь пригадується старий мультик, у якому був такий віршик:

Принцессы образ собирательный
И безусловно поучительный.
В начале фильма - отрицательный.
В финале фильма - положительный.

Ну це ж так просто і стандартно!
Насправді підлітки не зовсім такі — у будь-які часи. Вони рідко читають Кафку (як би цього не хотілося авторці) і переважно їх не витошнює на "Розвіяні вітром". Хоча, визнаю, цю книгу вони також читають нечасто. Але назвати "Розвіяні вітром" жіночим романом важко за будь-яких умов. Так може сказати людина, яка насправді його не читала. Тоді жіночими є романи Шарлотти і Емілі Бронте, Джейн Остін. Якщо вважати жіночим роман, написаний жінкою, то й твір Дари Корній також - жіночий роман. До речі, тут я висловлю тверде переконання, що авторка мислить стереотипно, бажаючи підкреслити оригінальність своєї героїні вона насправді демонструє стандартність мислення і підпадання під вплив. Людина, що має власну точку зору, не навіяну пресою, ніколи не критикуватиме книжку чи фільм не прочитавши чи не переглянувши. А людина вихована не скаже "гидота" на річ, написану чи зняту майстерно, навіть якщо це не в її смаці. Вона скоріше скаже: "Це не моє!". Що ж наша героїня Аліна? На "Розвіяні вітром" вона виблювала (очевидно, вона читала лише любовну лінію, бо загалом це - роман-епопея, який показує історію через призму долі окремих людей, роман, у якому автор виявляє неабияке знання людської психології, показує настільки складні, неоднозначні особистості, що сумнівів у їх правдивості не виникає!), але приємніше обблювати ні в чому не винну книжку, ніж подумати над нею. Що і робить Аліна. Далі - фільм "Троя" - розкритикований любителями "серйозного і високохудожнього кіно". Я читала такі відгуки. Очевидно, їх читала і Дара Корній. Саме тому її Аліна вважає час, витрачений на цей фільм, втраченим, а Бреда Пітта просто тупим красунчиком. І скрушно розмірковує, що сказав би Гомер...(цікаво, чи сама вона читала Гомера хоча б у переказі А. Куна?) Але фільм досить близько слідує за сюжетом Іліади. У ньому є філософські теми. У нього є і виховне значення. Тема вибору, благородства, зради, підступності. А Бред Пітт, до речі, цікава і благородна людина, варта поваги, яка йшла до визнання не таким вже й легким шляхом. У всілякому разі у нього не було татуся, який купив йому все. Але ж наша Аліна читає Кафку,тому їй не хочеться розбиратися, чи Пітт просто тупий красунчик, і чи "Троя" просто тупий фільм. Газети пишуть, що тупий - значить тупий.
А згадаймо хамське поводження з викладачами. По-перше, жоден студент не знає більше за професора (хіба би вже дійсно той професор все купив), а тому ВАРТУЄ ПОВАГИ!!!!! Якщо зараз мій відгук читає вчитель - він мене зрозуміє: є такі учні,та і студенти, які люблять повимахуватися. І таких треба вчити, показуючи, що вони знають далеко не все. Але ж Аліна не з тих, хто скаже: "Я знаю, що нічого не знаю". Це для неї запросто, вона для цього надто "розумна".
Та й всі її бунтарства стандартні і передбачувані. Подумаєш, вифарбувала волосся! Це все вже було. Розум, гідність і зрілість у тому, щоб зуміти бути собою, як би тебе не пресували. Вдягати старі штани, бо не маєш гроші на нові і не відчувати себе приниженим, людиною другого сорту, вчитися, розвиватися НЕ ПРИНИЖУЮЧИ ІНШИХ!
Далі. У героїні власна квартирка-майстерня в інститутському віці. О, та це вже золота молодь! Любі читачі, ви знаєте багато молодих людей, що мають окремі квартири. Взагалі живе та кобітка на європейський манір. Та й виїзд закордон наприкінці книги....Чи багато українських студенток втекло б від кохання закордон? Хіба що в село, звідкіль вони родом. За кордон - одиниці (ті, що дуже багаті, або ті, що роками шукають закордонних стипендій). Напевно, автор розраховувала і на закордонну аудиторію (авдиторію, як зараз модно говорити в українських колах). І щоб не шокувати вразливих іноземців умовами життя української молоді - трохи наблизила її життя до європо-американської. Щоправда, штучно, але кого ж турбує реалізм. Це ж містика! Фантастика. Так от - побут Аліни - це теж з галузі фантастики!Так українські студенти не живуть!
Ну і ім’я...А українського ймення щира українка Дара Корній не знайшла для своєї героїні? Шкода... Напевно її героїня має ім’я Аліна, щоб подобатися російськомовному читачеві... Трюк дешевий.
2. Слабо прописані образи інших героїв, зокрема, мами Аліни Ірини. Авторка ніяк не визначиться, яка ж та Ірина? То вона в неї розумна, то не дуже, то надто модна, як на дівчину з села, має аж надто вишуканий смак. Сумно, що в книзі прослідковується вічний сюжет: мати і донька не розуміють одна одну, а батько й донька - нерозлийвода... Сюжет старий, дуже старий. Йде ще з сюжетів давніх греків: мати-син, донька-батько. Але життєво правдивий, на жаль.
Дуже схематичні подруги Аліни, передбачувана поведінка Кажана...Дуже схематична і стандартна дівчина-лялечка, яку Кажан взяв з собою, щоб викликати ревнощі Аліни в горах. Все дуже і дуже стандартно, передбачувано і хрестоматійно.
3. Багато ситуацій кальковано з відомої літератури. Як от: погані хлопці нападають на юну красуню і її захищає принц, що невідомо звідки взявся... Ну якщо вже Дара Корній хотіла показати, що може краще від Стефані Майєр, то чого ж злизувати сюжет?
Чесно кажучи, коли я читала "Гонихмарник", мене страшенно дратувала головна героїня, дратували істини, які повторює автор, часто залояжені й відомі, дратували згадування ЛИШЕ дуже відомих літературних творів, мистецьких шедеврів, як от Мони Лізи... (її згадує Аліна). Так, це всім відомий шедевр, але як знавець мистецтва (який ще й випиндрюється енциклопедійними знаннями перед викладачами) Аліна могла б згадати якусь менш відому роботу, іншого митця, чим додала б знань широкому загалу...
Великим плюсом книжки є мова. Мова гарна, є навіть перлини образів (як про місяць і зірки з вікна Аліни). Добре, що українці намагаються писати цікаві за сюжетом книжки, хоча це тільки спроба й не дуже вдала. І використання української міфології - це теж дуже добре. Але цих плюсів у книзі надто мало, щоб рекомендувати таку книжку до читання.
Можна б ще багато писати, але, чесно кажучи, набридло. Знаєте, є книжки, які, як і деякі люди, мовби підіймають до свого рівня, підіймають на виший щабель освіченості, розуміння життя, розуміння людей, відчиняють якісь двері, які досі буди зачинені. І це стосується вартісних книжок будь-яких стилів, жанрів, будь-якого часу. Але книжка "Гонихмарник" НЕ З ТАКИХ. Перша книжка Дари Корній - тільки чтиво. І, на жаль, це правда. Критиковані Аліною жіночі чи детективні твори є набагато кращими, більше того, вони вже увійшли до світової класики. Сподіваюсь, що надалі сюжет творів **********і, багатогранність образів "доростуть" до мовного рівня. А поки що... Відгуки на книжку

Т.Пруткова
28.07.12
Єремія (Оцінка: Варто прочитати)

Книга вразила! Читається легко, є речі, які примушують замислитись. Багато цікавого взнав, читаючи одноіменну новелу про Дівчинку з папірусом. Дякую автору! Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
15.07.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Поки йшов дощ, прочитала крутяцьку книжку про дитинство "Його звати Міша або зорі в макаронах" Ані Гераскіної. "Ми їдемо в райцентр по магазінах. Я, мама і бабуня. Мама хоче папі бритву, а собі туфлі на весну. Баба хоче колготи тьоплі. А я хочу додому. Бо ми обов’язково ще підем вибирать обої для майбутнього ремонту, сільодку і два календаря з Хуліо Іглєсіасом (нам і сусідам)". Завантажити, а, можливо, й купити, можна тут:


Марина Гогуля

http://vk.com/wall17169066_2361 Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
15.07.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

дорогою на ТВі (на лекцію Тетяни Жданової про самобрендинг) прочитала книгу Ані Гераскіної "Його звуть Міша...або Зорі в макаронах". Книга суперовська. Сіє позитив і доброту, навіяну спогадами дитинства. Так співпало, що моя дорога на ТВі пролягала через місця мого дитинства. Дві ностальгії: із книжки, та моя власна змішались і переплелися. Я згадувала свої дитячі ігри на Батиєвій горі, наш із подружкою суржик, вигадану мову, та власні зорі в макаронах. ) Щиро дякую Антон Санченко за можливість прочитати таку хорошу книгу! А @Аня Гераскіна за те, що таке хороше написала! Ура! Вечір вдався)

Ksenya Kysil

https://www.facebook.com/ksenya.kysil/posts/414205761950378 Відгуки на книжку

Л.Денисенко
12.07.12
Salvaje (Оцінка: Варто прочитати)

Досить мило, з гумором, позитвно, загалом сподобалось. Поставила "варто почитати" - але ... як би так сказати: ви нічого не втратите якщо залишите цю книгу поза увагою, а якщо прочитаєте набудете позитивного настрою і якихось гарних легких відчуттів ... наче все іде так як треба )) - добре з обох боків Відгуки на книжку

Л.Денисенко
12.07.12
Salvaje (Оцінка: Не варто читати)

Самі тільки рецензії, хе-хе, про щось мабуть таки говрить ;)

Не сподобалась, навіть прикро вразила порівняно із "Сарабандою банди Сари". Враження таке наче змусили з'їсти рулон туалетного паперу замість ковбаси. Книга пуста і герої наче вирізані з картону - хоча в житті воно мабуть часто так і є - самі штампи. Те що мало б сприйматися як гумор (або ж сатира) - чомусь не сприймається таким і тим більше зовсім не рятує ситуації. І коли вже так трапляється, залишається не дуже переймаючись сюжетом насолоджуватися "майстерністю слова" - але і тут наче грунтова дорога, місцями ями, місцями канави, штампи и багато відхилень на прикінці яких вже губиться розуміння до чого ж веде автор, які постійно змушують повертатися и перечитувати "з чого ж все почалося" ... не хочу більше нічого писати - саме розчарування.

Із позитивних моментів - українська мова. Відгуки на книжку

Н.Тисовська
13.06.12
мопед_не_мій_ (Оцінка: Варто прочитати)

Прочитав книгу за один вечір у залі очікування на вокзалі. Направду гарно написана історія. Тут вам і детектив, і історичне полотно на три покоління, і паралелі українського та індіанського життя. Містика - штука дотична, яка перекочувала сюди з попередніх книг. Але ж вона дозволяє пов'язати події, які відбуваються в різний час. Тому нехай. Не знаю, як любителі детективів сприйматимуть філологічні пошуки героїні, але - чому б і ні! Словом, раджу.

Володимир Чернишенко
https://www.facebook.com/groups/116932804992786/permalink/422359837783413/ Відгуки на книжку

В.Івченко, Ю.Камаєв
12.06.12
почитач (Оцінка: Варто прочитати)

Читається дуже легко. Під час читання хочеться трохи більше захованої інформації. Не такої очевидної. Співчуваю герою. Іван Підпригора відчувається живою людиною. І ситуації майже як реальні.
На мою думку, саме ця книжка мала посісти 1 місце на "коронації слова". Набагато цікавіша і більш жива.
Ще не дочитав і жалію що скінчиться вже скоро :( Хочеться більше такого прочитати.
А взагалі потрібен такий комікс і серіал. Відгуки на книжку

О.Короташ
06.06.12
Марина Грачова (Оцінка: Варто прочитати)

Декілька думок і вражень про Прзентацію книги "Поет без імперії" в Харкові (2 червня 2012)


Раптом мені подумалося про те, що якби презентація Олега Короташа відбувалася у спекотний літній день - це було б неправильно, неорганічно. Тому - сталася доволі стримана погода, навіть з дощем удень - напевне, для того, щоб задати роздумливий філософський настрій для сприйняття того, що має відбутися. А щодо місця - а чи була б можливість тому настрою виноситися "під боком метрополітену"?.. витриматися... Тому місце - як підкреслив сам автор - було вибране ідеально.

Театр на Жуках. Невеличка зала, за якою, десь поряд - тополі й "уламки древніх цивілізацій". - Співпадіння? Але, як не дивно - саме обкладинка презентованої книги.
З першого і до останнього погляду сприйняття дуже тішить гармонія кольору: витримана чорно-біла гама... Сцени і - фігури на ній. І не те, щоб поезія автора сприймається саме так, але ж - нічого не відволікає від того, що відбувається на сцені.
Тільки мить за миттю захоплює "картинка" - чорні куліси, по ним - наче вкрадені, злиті - чорні пасма й одяг автора, а зі світлого - тільки рухи постійно змінюючихся обличчя й очей. (Хтось не згодиться: темних! Так, але ж що, як у них – блиск?) А ще - птахами - помахи білих манжет...

Дуже складно у своїх враженнях звертатися до самої поезії... Але, опинившись у тій залі, і чуючи той голос, ти наче раптом випадаєш із цього часу і - опиняєшся у межичассі... Де античність, біблійність й сучасні реалії (іноді виражені до такої міри тонко, детально й болісно, що становиться не по собі) - мають непорушний зв'язок - іноді переплітаючись, а десь - розгойдуючись від одного до іншого - як ті хвильові жести, котрими супроводжує ті моменти поет... Ти слухаєш молодий мелодійний голос, а чуєш - правічну мудрість... Намагаєшся зловити, не прогавити всі слова, всі сенси, але розумієш, що стикаєшся з такою багатошаровістю, іноді безмежною - що марно зловити одразу усе, й на слух...
І ти слухаєш, і у якийсь момент пригадуєш, що як же вірно була десь і кимось підкреслена безглуздість ідеї про те, що поет повинен чути "глас толпи", виражати його й наслідувати йому - для того, щоб бути якнайкраще зрозумілим. Слухаєш, і розуміеш, що наш світ якщо і можна врятувати, то саме у такий спосіб - підіймаючи людство до ось таких вершин: Моралі, Думки, Часового Зв'язку, і - Слова. Того Слова, яке не почуєш ані на вулиці, ані з теле-екранів, ані з мільйонів сторінок макулатурних друку чи інтернету. Й одразу пригадуєш Бродського: "Поэзия - есть высшая форма существования языка."
Так, поезія Олега Короташа в найповнішій мірі відповідає цьому вислову. І коли ось так, як того вечора, випадає нагода слухати цей голос - розумієеш, що тобі неймовірно пощастило бути його сучасником.

А ще розумієш, що усе живе зростає саме з коріння... Так зростає й поет: з правічних істин, з Історії, де починається, виплекується, виплакується й - продовжується народ... І що тоді на цьому тлі якісь там догми й імперії!?.. - Знаряддя для перетворення людських істот в рабів. Мабуть, Поет - це той, хто вчить нас бути вільними...

І на завершення, мені здається, доречним буде згадати слова одного з найвідоміших в світі "вигнанців імперії" Йосифа Бродського:
"Двадцатый век настал только с точки зрения календаря; с точки зрения сознания - чем человек современнее, тем он древнее." Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
05.06.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Друзья, хочу вам порекомендовать очень жизнерадостную книжечку в стиле юмористических записок ребенка и написанную суржиком - автор Аня Гераскина, "Його звуть Міша... або зорі в макаронах". Я давно не смеялась так во весь голос, читая в транспорте. Некоторые вещи хочется цитировать как Подеревянского без конца. Марк когда прочитал, сразу спросил - а есть ли продолжение)) Я бы тоже не отказалась от продолжения)

Так как ни одна редакция, как я поняла, не рискнула печатать суржик, то мой приятель и экс-коллега Антон [info]barcaroly решил сам выступить в роли издателя и печатать книгу по требованию. В тоже время Антон выложил у себя тут книгу в электронном виде, полистать на досуге.




*****
– Ой, який вже дорослий став! Машо, глянь! А
був же ж отакусєнький!
– Не брешіть. Отакусінький – то Ваша дурна
болонка.
– Міша!
– Жоних, Марківно! А ким ти хочеш стать?
Сьогодні Міша хоче буть винахідником, але
обачливо відповідає «міліціонером».
– Молодєц! От я в твої годи…
– Мамо, я не малий. Я не буду.
– Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
– Я не хочу, мам!
– Так. Міша, давай раз – і все. І ніхто тебе не
чіпатиме.
– Чесно?
– Чесно.
Трактор пашет,
Трактор пашет,
Тракторист платочком машет.
Ти платочком нє маши,
Краще трактором паши!

Галина Георгіївна плаче тушшю.

****
В кімнаті сонячно і по-вранішньому свіженько.
Прокидаєшся і довго лежиш, вивчаєш квіточки
на обоях. Незрозуміло, чи то кедр, чи то клєвєр. З
природознавства у мене чотири, бо вчителька молода
і жалостліва. А так би трійка була. З натяжкою.
– Що це?
– Гербарій.
– Міша, шо це?!
– Це гербарій дікорастущіх трав. Як Ви просили.
– Де ти це взяв, Міша?!
– Вони діко росли. Я сушив їх в теоретичній ме-
ханіці, том два, бо діду…
– Цей гербарій нещодавно ріс в кабінеті хімії.
Ну що ти мовчиш?
– Марин Анатольна, а трійку поставите?

*****
– Де він? – фізрук підтягує адідасівські штани.
– Стоїть за углом біля будки!
– Крос він біжить. От сачок! Міша!
– Що?
– Чого стоїм, кого ждьом?
– Гусениця.
– Яка?
– Оця. Дивіться. Велика мохната, а на попі кра-
почка.
– У гусениць нема попи.
– А Ви на колінки станьте і побачите. Осьо оно!
Я палочкой щас!
– Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
– Я перездам! Така ж гусениця – раз в полжиз-
ні! Розумієте?

******
В залі буде скілько народу! Завучка буде в новій
кофті!
Рєвзін з 10-А буде читати вірші собствєнного
сочінєнія. Сила!
Трам-там-шо-то-там...
....і я тебе чекати буду
У лютий холод і мороз.
Бо я люблю тебе, родная.
Я так люблю тебе до сльоз!
Ото пацан дає! А я все літо в футбол прогуляв...
Ой, ко-о-отик прийшов! Він линяє. Але все одно
добрий. Вегітаріянець – ліверку не їсть. Тато спіймав
йому мишу, так той лапою мацав і погляд був
такий, ніби візьме її зараз і поховає. З вінками і
оркестром.
Цілую Маркіза. Він пахне по-котячому, і шерсть
забивається мені у носа.
– Бабунь, – кажу, – можна, я не піду?
– Кудой?
– На концерт.
– Ти шо? Шо надумав! Марш в туалет! Попісяй
«на дорожку» та одівайся вже. Спасіння нема!
Плентаюсь. Маркіз іде слідом.



****
Я ніколи не буду дорослим. Ніколи. Шо хочте
мені робіть – ріжте, бийте. До баскетбольного щита
посеред школи в жовтих трусєлях прив’яжіть. Я не
буду. Я не хочу. Мені і так добре.
Добре.

http://tyatsubo.livejournal.com/43337.html Відгуки на книжку

Т.Антипович
01.06.12
Мозок (Оцінка: Не варто читати)

Написаний уривок дуже складний для читання фантастом... На мій погляд усе відбувається простіше. Цей твір більше схожий на класику ніж на фантастику... Відгуки на книжку

І.Роздобудько
16.05.12
Книголюб (Оцінка: Варто прочитати)

Супер! Обожнюю всі її книжки! Відгуки на книжку

О.Колтун
10.05.12
Маріанна Барабаш (Оцінка: Варто прочитати)

Перша книжка молодої львівської поетки пропонує сучасному медіа-читачеві 24 вірші, проілюстровані фотографіями, які авторка сама виконала і підібрала. Оформлення обкладинки, як і назва книжки, навіюють читачеві настрій ностальгійного споглядання, що пробуджує і загострює любовне переживання, яким і пропонує авторка поділитися з тими, хто буде прагнути її поетичного причастя на березі моря. Саме як поетичне причастя можна означити цю ліричну сповідь Оксани Колтун, тому що це перше слово, яке спадає на гадку, коли розгортаємо перше фото, зроблене самою поеткою: стигле соковите гроно синього винограду, що передує пробудженню уяви – «десять хвилин твого голосу» (с. 5). Авторка малює словесний образ голосу, потім почерку, що «усе більше нагадує барокові шрифти», і, «дійшовши нарешті до підписів і печаток» (с. 6), аж тоді повністю відкриває духовний сенс свого поетичного послання: адже справа не в тому, що любовна гарячка не дає зосередитися на роботі, а любовна туга без видимої причини дає відчуття сп’яніння (це все доволі банальні аксіоми!). Ні, лірична героїня не хоче бути просто банально закоханою, вона усвідомлює сенс цієї закоханості як сенс буття, бо коли «усе завірено, так, усе відповідає дійсності!» (с. 6), настає момент злиття із Всевишнім («остаточно перетворююся тільки на зернину / в руці Всевишнього // в очікуванні засіву», с. 6). А далі графік Т. Снежик малює клубок ниток: так вона по-своєму, по-жіночому, прочитала Оксанине послання «в очікуванні засіву» – як версію міфу про Аріадну. До речі, «в очікуванні засіву» – це могла б бути ідеальна назва для всієї поетичної збірки, однак О. Колтун вибрала дещо простіший варіант – «На березі моря», що вказує на місце відбування подій найінтимнішого досвіду, але не передає всієї глибини цих подій чи цього досвіду, який пронизує її збірку «червоною уявною ниткою» (с. 5). Чи, може, це свідома втеча ліричної героїні від такого досвіду? Просто одна із ролей, які пасують під сурдинку любовної туги?
Та читаймо наразі далі авторську інтерпретацію закоханого буття.
А втім, далі ми не можемо нічого читати, бо наступний вірш складається лише з рядків у вигляді суцільних крапок…(с. 7–8). Чи так мовчить буття у своїх межових формах? Чи просто героїня не має що сказати тому, хто її не чує або знаходиться поза зоною досяжності, чий номер телефону «викликає сумнів у своїй правильності» (с. 5), а голос… перетворюється лише на ритмічну вібрацію? Принаймні, так можна зрозуміти ранкове пробудження героїні «під гуркіт літака» і «ритмічну вібрацію віконних шиб» (с. 9).
Оксанині вірші нагадують вишукані натюрморти, які поетка старанно вишукує в реальному світі, а потім вже в амплуа фотографа подає як десерт до своєї поетичної реальності. О. Колтун виявляє свої найкращі поетичні здібності у характері творення інтер’єрних або запахових метафор. «Шоколадно-кавовий запах» затягує не тільки ліричну героїню, а й читача, що залишається заворожений «білим горням, блюдцем і скатертиною» та їхньою «беззахисністю» на тлі «перед чорною шкірою крісел» (с. 9). Інтер’єрність мислення, власне, й робить поезію О. Колтун свіжою і водночас такою органічною у сучасному постмодерному просторі, незважаючи на традиційну, по-жіночому мелодраматизовану любовну тематику її віршів.
Увага до інтер’єрних і побутових деталей замінює у збірці любовний сюжет. Читач лише може догадуватися, що відбувається насправді з закоханими (він хворіє, лежить у лікарні, а вона «везе йому гроші і шоколад» (с. 11), тому що більш необхідну їжу йому привозять мама та сестра). Однак це лише видимий бік медалі. У підтексті авторка ховає справжню «зернину» – любовний настрій, про який можна лише догадатися за інтер’єром палати «з персиково-рожевими стінами» та за «довгим сіро-зеленим коридором» (с. 11), щоб відчитати діагноз хвороби і зрозуміти героя, котрий вигукує: «Я не хворий!» (с. 11) і котрий єдине, що любить, – це шоколад (с. 12). А героїня мириться з цією його любовною примхою і покірно привозить ці, можливо, й заборонені в час лікування ласощі. Однак з наступного вірша дізнаємось про інтригуюче продовження лікарняного сюжету: героїня, виявляється, запізнилась до нього в лікарню через «від’їзд не-того-що-треба-тролейбуса» (с. 13) і радіє з того, що везе речі, які хоч і ненайнеобхідніші, але, принаймні, такі, що не зіпсуються до наступного візиту в лікарню. Із буддистським спокоєм вона починає думати про можливий дощ, переживаючи за випрану білизну. Занурюючись у світ побуту, виловлює звідти коштовні перли буттєносного сенсу: «Навіть тут щось заважає нам бути разом. / Чи хоча б, не запізнюватися так тотально» (с. 14). Це майже афористично. Геній думки тут відсилає до афористичної школи Ліни Костенко.
У наступному любовному ескізі (с. 15) вражає авторське вміння поєднувати контрасти: міський пейзаж («надвечірня сиза імла накриває місто» з «вивісками кафе, магазинів і заправок» та рекламними передвиборчими біґ-бордами) виписується завдяки миттєво схопленому випадковому натюрморту («Вже не світяться у моїй торбині жовтогарячі перці…»). Тут місто постає як суцільна метафора – місто імли, «пришпилене» «світлом фар до асфальту». І вона також у цьому місті виглядає лише самотнім світлофором «з кольоровими очима» (с. 16).
Тема самотності у великому галасливому місті породжує ліричні роздуми, які переходять у стан медитування над чужими віршами: «…Мені залишилося дочитати вісім віршів» (с. 17).
«Бульдоги на УТ-1» – це всього лише документальний серіал про життя собак, який він не захотів дивитися, хоч даремно, бо тренування французьких бульдогів у цьому фільмі виглядало дуже кумедно. А втім, бульдоги тут взагалі ні до чого: просто героїні хочеться спільно дивитися з коханим телевізор і все. Просто дивитися в одному напрямку – це і є любов (спадають на думку слова А. де Сент-Екзюпері): «Дивитися разом не заради того, щоб разом, / а заради твоїх вряди-годи-поглядів, с. 21).
О. Колтун вміє «легко поєднати непоєднуване»: наприклад, «аномально спекотний День незалежності» (с. 26) в Переяслав-Хмельницькому з екстремальними речами, такими, як купання в Дніпрі «за глибини 0,8 м», водорості та «бурячиння і зелений борщ» (с. 30). Це поєднання непоєднуваного відбилось навіть у розташуванні фотоілюстацій, що розриває цей вірш навпіл: святкові шати міста, що «накочувалися-налітали-наповнювали-поставали, щоб розімліти у мілкому і мулистому Дніпрі» (с. 27), ніби «розірвані» фотографією біля сільської хати з Музею народної архітектури побуту Середньої Наддніпрянщини, розташованого в околицях Переяслав-Хмельницького, на подвір’ї якої умиротворено-спокійно похилив свої суцвіття бур’ян з лікарськими властивостями амарант, або щириця (с. 28). В іншому вірші поетка поєднує тексти різних стильових рівнів: вирвані рядки із текстів рекламних газетних оголошень та поетичні візії, ставлячи при цьому за приклад народну «мудрість» (с. 37). І все з метою оприсутнити в одному емоційному стані різні відчуття – сміх і плач.
Зізнаючись у своїй любові до поїздок, зокрема, поїздів, авторка вдається до контрастного паралелізму: натуралістичні описи вокзалів і вокзальних «мешканців» легко обертає на філософію «життя на перехресті» (с. 39).
Загалом структура збірки О. Колтун «На березі моря» тематично розпадається на чотири поетичні пласти: 1) катарсис, тобто лікування любовного переживання тугою і самотністю (9 перших верлібрів); 2) мімезис (3 наступні, т. зв. подорожні тексти ритмізованої прози); 3) релаксація (7 віршів, зосереджених на пейзажописанні); 4) рекреація (3 вірші з акордами «прощання»). Збірка має симфонічне обрамлення: перший та останній вірш повторюють слово-ключ – «в очікуванні засіву».
Вірш із загадковим адресатом «До І.» (с. 56) (графіка зображає сцену взаємності на тлі кав’ярні, с. 57): чи це тільки спогад про ностальгійну романтику? чи тільки мрією є отой загадковий «І.»? Зрештою, кожен має право на ідеальне кохання і після пережитого розчарування має також право на ідеальний ранок, в якому «ваніль і кориця додають грайливої нотки чорній каві» (с. 60). І лірична героїня збірки вперто доводить сама собі, що вміє тішитися «блакитному клаптику неба між сірими полотнами хмар» (с. 60). Її ранок виглядає унікальним і неповторним, як і її настрій, що, зрештою, підкреслює і фото, яке слідує за цим віршем, – натюрморт великих жовто- і червоногарячих перців (!) (с. 61). Після чого читачеві більше не залишається нічого, як просто помовчати разом з авторкою у «багатокрапковому» тексті (с. 62–63)…
..Мовчання перед прощанням. Прощання з подякою «за тисячу любовей» (с. 64). Прощання з вибаченнями «за одну-єдину, на яку так і не наважився» (с. 64). Прощання на березі моря. Прощання як ефемерна мрія, на реальність якої натякає хіба реальне фото морського причалу (с. 65).
Шукаючи свою поетичну «родзинку», О. Колтун дуже тонко відчуває метафоричне тіло слова (наприклад, «келих неба з пір’їнами хмар», «час перетворюється на дольку прозорого мармеладу в моїх долонях», с. 58), причому настільки тонко, що іноді їй просто буває забагато метафор і верлібрових ритмів, відтак з’являється чи не найоригінальніший текст цієї збірки «Мої руки, зігріті твоїм диханням…» (с. 59), що складається з хаотично кинутих у простір верлібрового тексту рядків, ритм яких ніби наслідує процес людського дихання.
Отже, уся збірка «На березі моря» – це один суцільний організм, який дихає і смакує кольори, запахи, дотики. Перебуваючи в полоні побутових дрібниць, авторка перетворює їх на простір медитування і релаксації, що і додає її індивідуальному поетичному стилю свіжості та неповторності. Поетка відкрито насолоджується кольористичними та смаковими образами, іноді дозволяє собі вдаватися до гри на контрастах, що допомагає їй зберігати задані регістри верлібрової ритмомелодики.
Як показує аналіз віршів Оксани Колун, її збірка є органічною частиною поетичного світу, тому для забезпечення гармонійного читання, а відтак, розуміння цих текстів, було б дуже добре побачити цю збірку ще й у друкованому форматі (щоб осягнути «її тіло» всіма п’ятьма людськими відчуттями). Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
05.05.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

На правах мальчіка Міші позвольте сказать пару добрих слів про колєгу, хлопчика Мішу зі збірки Ані Гераскіної “Його звуть Міша... або Зорі в макаронах”. Я неодноразово читав у численних анотаціях фрази тіпа “ця проза нікого не залишить байдужим”, але чи не вперше натрапив на книжку, про яку справді можна так сказати. Начебто, нічого оригінально – пише собі якийсь сільський Міша нотатки за жизнь, і все це, звісно, стилізація, і місцями авторка передає куті меду, бо на якусь мить (на слово, інтонацію, реакцію) з’являється поруч із своїм героєм і навіть промовляє замість нього. Але, повірте, це ніяк не позначається на загальному враженні від книжки, яка витягує з пам’яті безліч забутих дитячих кайфів, запитань, ситуацій; у кожного вони були свої, й тому ця проза – безвідмовний детонатор з індивідуальними характеристиками, немає такої голови, в якій він би не спрацював. От, наприклад, у “Зорях...” Міша оповідає про те, як викликати “матюкливого гноміка” – я цей ритуал часто згадую, правда, ми з дворідною сестрою, здається, аналогічним макаром викликали “піковую даму”.
Одне слово, пасіба авторці та Антону Санченку, який паходу ще й затіяв із цим текстом епічний видавничий експеримент (про що пару слів сказано у післяслові).

Михайло Бриних

http://www.facebook.com/brynykh/posts/272089126220161 Відгуки на книжку

М.Іванцова
30.04.12
Ліна Олефіренко (Оцінка: Варто прочитати)

з перших слів захопила правда , яка приголомшила, нагадала, відкинула в минуле. Я відчула себе в тому пологовому будинку, теж покинута кимось дитина, свої відчуття, свої пологи, своя "щтопка". Цілий день читала не відриваючись. Великий уклін Вам, як майстру.Дай Боже Вам, нових творчих злетів, простого жіночого щастя і любові...
Відтепер Ваша віддана шанувальниця- Ліна. Відгуки на книжку

А.Гераскіна (Саніна)
28.04.12
Мопед не мій (Оцінка: Варто прочитати)

Дуже спасибі шанівному Антон Санченко за "Зорі в макаронах" Ані Гераскіної, видані буквално недавно. Трошки давніше я вже читав крихітний шматочок цих самих "Зір" - і здалося мені, шо нічого більш прекрасного про дітей і про дитячу безпосередність я не читав уже давно. Міша - юний герой, який хаває життя - потрошку, з друзями, ділячись, розчаровуючись і ставлячи незручні питання дорослим. Дорослі знічуються, а нема нічо смішнішого як знічений від дитячого питання дорослий. Бо кожне таке знічення це столкновєніє світів. як два великодніх яйця зранку коли розговлятися.
Міша природний як сама природа, він говорить якнайприроднішим суржиком - ой леле, не читайте книжки про Мішу ті, хто думає, шо діти пяти років повинні говорити українською мовою за підручником української мови чи орфословником і чесати як по писаному. нє. нема там такого. тож - не читайте. не портьте собі й людям нервів. шоб потім не казали, шо я не казав.
- Іван Афанасійович, а де ваш онук? Спить?
- Щас!
**
- Мамо, я не малий. Я не буду.
- Ти бачиш, папа випив. Розкажеш і підеш.
**
- Гусениця!
- Яка?
- ...Велика, мохната, а на попі крапочка.
- У гусениць немає попи.
- А ви на колінки станьте й побачите. Осьо оно! Я палочкой щас!
- Міша, а бігтиме хто? Пушкін?
- Я перездам! Така ж гусениця - раз в полжизні! Розумієте?

Міша суперовий. Я б із ним дружив. І головне - він справжній. Ну якийсь аж намацальний, так шо ніби сусід. До речі, починається книжка з того, шо авторка доносить до відома всіх, шо Міша - її сусід. Заздрю авторці безмежно, шо уж там.

Це схоже на "Тореадорів з Васюківки", бо про дітей, про вічні теми й весело.
І універсально. Тут нема мобільників, скайпів, інтернету, скейтів, роликів чи ролексів. Виявляється, щоб посміятися, можна й без цього обійтися. (і Нестайко погано зробив, шо поміняв у своїх тореадорах в новій версії все на снікерси, марси, оцінки 12 балів і мобільники. Вони тіки заважають. Чесно-пречесно, Всеволоде Зіновійовичу.)

А зорі в макаронах? Да, і вони там є. І зорі, й макарони. Тіки в кінці.

http://www.facebook.com/oleksandr.stukalo/posts/2675708551065

Олександр Стукало Відгуки на книжку

О.Забужко, Ed. By Janice Kulyk-Keefer... (Переклад: Marco Carynnyk&Marta Horban)
13.04.12
molodayka (Оцінка: Не варто читати)

з дозволу п.Samnasam (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=3226&page=4)

Як і обіцяла, може трохи із запізненням, але так вже сталося. Рік написання цього твору - 1997. Як на мене, то всім, хто насмілиться читати цю авторку, раджу починати читати її творчість саме у такому порядку і ось чому. Вже у цьому творі можна побачити ті слововиверти та новотвори, що потім вас будуть так діставати у "Польових дослідженнях..." Не хочу кидати каміння в город філологів, але, коли ти маєш батьків-філологів і сама вибрала цю стезю, то не варто очікувати, що ти не скористаєшся багатим надбанням рідної мови. Інша справа, яким чином вийде цим надбанням скористатися. У нашому випадку авторка більш, ніж сміливо вводить в текст рідко вживані на загал українські слова, не менш сміливо змінює їхній правопис та щедро приправляє текст діалектизмами, значення яких може бути невідоме читачу, але вони їй подобаються і це головна причина появи їх у тексті. Це я до того, що іноді набуті філологічні знання можуть стати причиною того, що пересічний читач починає плутатися в мереживі нових для нього слів, через які стає надто важко спостерігати за перебігом сюжету.
Перечитувати довелося тричі, бо, однозначно, з першого разу деякі сюжетоутворюючі моменти мимоволі лишаються поза увагою через зайве длубання у мовній складовій твору.
Тепер, безпосередньо самий твір. Чомусь у передмові на твір причепили ярлик "притча" - може таким робом твір заздалегідь намагаються захистити від можливої критики, що твір не буде зрозумілим пересічному читачеві? Насправді немає там нічого від притчі у будь-якому її значенні. Є певні елементи містики, на основі якої і є намагання і побудувати сюжетну лінію цього твору.
ГГ - тележурналістка Мілена разом з чоловіком-фотохудожником поволі стають заручниками телевізора, як уособлення всепоглинаючої телеіндустрії загалом. Родзинка у тому, що подається все це через показ телепрограми, яку ГГ веде на ТБ і яку ми можемо бачити зсередини. Поступово екранний образ ГГ дивним чином починає жити трохи не власним життям і ображена ГГ хоче будь що покласти цьому край, але дивним чином невидимою потрапляє на ТБ, за лаштунки того, що ми звикли сприймати, як творчий процес виробництва телепродукту. Відтоді назавжди зникає справжня, тілесно-фізична ГГ, а є лишень її безтілесний клон, який знову, якимось дивним чином, трохи не матеріалізується у себе вдома і чий клон ножичком намагається вкоротити собі життя, аби таким чином припинити існування свого екранного образу.
Трошки плутано? З третього разу може й не плутано, проте, насправді, одразу збагнути все доволі важко, бо, навіть, використання елементів містики повинно базуватися на певних логічних зв'язках, яких досить таки бракує.
Що у позитиві? Безумовно, це гротескне зображення "творчого" телевізійного процесу творення типової телепрограми на вітчизняному ТБ. Думаю, що не помилюсь, якщо скажу, що з 1977 не надто багато чого і змінилося на ТБ. Що ще? Не перевантажений сексом інтим між ГГ та її чоловіком. Також гріє душу, що авторка скористалася саме містикою задля більш дієвого донесення задуму твору до читача.
В якості висновку: мова тексту наразі сприймається, як зайва перешкода у розумінні перипетій сюжету. Закінчення твору не зовсім продумане, якесь пожмакане. Не важко зрозуміти лише одне - ГГ "вбила" таки свій екранний образ. Далі, все, що стосується ГГ - по волі авторки чомусь вкрито якоюсь непроглядною, так і хочеться сказати, безперспективною імлою.
І головне - твір далеко на любителя. У великому та й просто, у захваті ви, я впевнена, від його прочитання не будете, проте і не сказати, що дарма згаяли час. Відгуки на книжку

Результат: 101-120 (всього 261) Сторінка: « 2 3 4 5 6 7 8 9 10 »
Реклама
Rambler's Top100